11. Зміна соціальної ситуації розвитку дитини як один із методів психологічної корекції

ПЛАН

1. Багатоаспективність проблем зміни соціальної ситуації розвитку дитини

2. Система різнобічної оцінки як засіб психолого-педагогічної корекції особистісного розвитку підлітка

3. Оптимізація соціальної ситуації розвитку дитини шляхом диференціювання навчання

4. Рання професійна орієнтація як пошук сфери самоствердження підлітка. Трудова й судова експертизи неповнолітніх

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Байярд Д., Байярд К. Ваш беспокойный подросток.— М 1991.

Бобнева М. И. Социальные нормы и регуляция поведе­ния.—М., 1978.

Боссарт А. Б. Парадоксы возраста или воспитания? — М., 1991.

Буянов М. И. Ребенок из неблагополучной семьи.— М 1988.

Виленский О. Г. Врачебно-трудовая экспертиза при психи­ческих заболеваниях.— К, 1979.

Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т.—М 1984 _

Т. 4.

Кудрявцев И. А. Судебная психолого-психиатрическая экс­пертиза.— М, 1988.

Макова-Томова В. С, Пирьов Г. Д., Пекушлиева Г. Д. Психо­логичная реабилитация при нарушениях поведения в детском возрасте.— София, 1981.

Максимова Н. Ю. Формирование адекватной самооценки как условие профилактики нарушений в поведении учащихся // Психологическая профилактика недисциплинированного поведения учащихся.— К., 1989.

Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: семья как терапевт / Пер. с англ.— М., 1993.

Принципы отбора детей во вспомогательные школы.— М., 1973.

Социальная педагогика.— Свердловск, 1989. Тингрей-Михаэлис К. Дети с недостатками в развитии / Пер. с англ.— М, 1988.

Подані вище методи психологічної корекції осо­бистості припускають безпосередній вплив психолога на дитину або її батьків. Однак вельми часто виникає необхідність опосередкованого впливу, тобто участі різних соціальних служб у зміні умов навчання та виховання дитини з метою психологічної корекції її особистісного розвитку. Тут маються на увазі ситуації, коли втручання правоохоронних органів, опікунських служб, професійний педагогічний вплив, зміна соці­ального статусу підлітка є необхідними умовами нор­малізації його соціальної ситуації розвитку.

1. Багатоаспектність проблем зміни соціальної ситуації розвитку дитини

Визначаючи поняття соціальної ситуації розвитку, ми виходимо з учення Л. Виготського, тобто розгля­даємо не лише умови життя дитини, а й те, як вони впливають на її розвиток, у яких взаємовідносинах із соціумом перебуває сама дитина на даному етапі свого життя. Соціальна ситуація розвитку —це поєднання зовнішніх обставин життя дитини (тобто того, що переживає дитина) з тим, як переживає вона ці обста­вини.

Обставини життя дитини зумовлюються як макросоціумом (економічні, культурно-історичні, націо­нальні особливості тощо), так і мікросоціумом (сім'я, школа, однолітки, значущі дорослі та ін.). Кожен із цих факторів по-різному впливає на формування осо­бистості, набуваючи особливого значення у тих ви­падках, коли в дитини наявні порушення психічного розвитку. Наприклад, за таких культурно-історичних умов, де порушення психічної діяльності вважалися «витівками диявола», соціальна ситуація розвитку дитини з відхиленнями у психічному розвитку була зовсім іншою, ніж зараз.

Вплив мікросоціуму на розвиток дитини більш оче­видний і значно більшою мірою може бути змінений. Тому, розуміючи всю значущість соціально-економіч­них і культурологічних факторів, ми будемо розгляда­ти можливості соціальної ситуації розвитку дитини у вузькому розумінні, тільки як те реальне коло спілку­вання, де відбувається виховання та навчання дитини.

Окрім багатофакторності, проблема зміни соціаль­ної ситуації розвитку дитини має ще одне ускладнен­ня — етичне. Оскільки будь-які зміни з метою оптимізації умов формування особистості дитини завжди пов'язані з втручанням у життя родини, виникає пи­тання про правомірність порушення «кордонів осо­бистості» батьків та й самої дитини. Наприклад, якщо за рішенням суду у матер і-алкоголічки відбирають маленьких дітей, які її люблять попри все, чи є такий вихід із ситуації найправильнішим.

У світовій практиці також застосовуються досить суворі методи впливу на батьків, які нехтують своїми обов'язками або зловживають своєю владою над діть­ми. Так, у США всі педагоги й психологи зобов'язані інформувати соціальні служби про ті сім'ї, де батьки не забезпечують нормальних умов для життя й здо­ров'я дітей, жорстоко поводяться з ними, або де є випадки (чи загроза) сексуального примусу дитини з боку дорослих членів сім'ї.

Якщо вказані факти підтверджуються, то соціальні службовці направляють таких батьків на психіатричне чи наркологічне лікування, зобов'язують їх відвідувати сімейного психотерапевта. Якщо ці заходи виявляють­ся неефективними і батьки й надалі не можуть забез­печити належних умов розвитку дитини, то сім'я мо­же бути направлена на тимчасове проживання у соці­ально-реабілітаційний центр. Якщо й це не допома­гає, то батьки тимчасово (через суд) позбавляються батьківських прав, а дитину передають на виховання у «тимчасову названу родину» або до інтернату. При нормалізації сімейної ситуації діти можуть бути повер­нуті батькам, в іншому випадку — переведені на оста­точне усиновлення.

Безвідносно до складнощів вирішення проблеми зміни соціальної ситуації розвитку дитини, в Україні діють відповідні закони та інструкції щодо тих випад­ків, коли сім'я є явно неблагополучною й негативно впливає на розвиток дитини.

До групи явно неблагополучних сімей належать ті, де батьки страждають на психічні захворювання, алко­голізм, наркоманію, олігофренію. Через свій стан вони не мають ні можливості, ні бажання займатися вихованням дитини. У цих сім'ях, звичайно, не задо­вольняються навіть елементарні потреби дитини в їжі, чистоті, спілкуванні з однолітками, бувають випадки жорстокого поводження з дитиною, сексуального при­мусу. Якщо психологу чи педагогу відомо про таке становище дитини в сім'ї, він має право привернути до цього увагу правоохоронних органів, інспекції в справах неповнолітніх, соціального працівника. До компетенції цих служб входить порушення питання про позбавлення батьківських прав, установлення опі­кунства, передачу дитини на виховання до дитячого будинку чи інтернату.

Встановлення опікунства здійснюється в тому ви­падку, коли дитина, що позбавлена батьківського пік­лування, передається на виховання іншим родичам або стороннім людям (наприклад, сусідам). Якщо ж родичів чи інших дорослих, які хочуть і мають змогу займатися вихованням цих дітей, немає, то діти по­винні бути направлені до дитячого будинку.

Тут слід зауважити, що реально дитячих будинків в Україні не існує. Є три види різних закладів (підпо­рядкованих різним відомствам): будинок дитини (тобто цілодобові ясла), дитячий будинок (тобто ціло­добовий дитсад) і школа-інтернат.

Внаслідок такої системи дитина протягом життя переживає сирітство мінімум ще два рази: коли пере­водиться до кожного наступного закладу. Це призво­дить до порушення міжособистісних стосунків, що вже склалися з групою та персоналом, зміни зовніш­ніх умов, що є серйозним стресовим фактором.

Через надмірну кількість дітей у групі, нестачу пер­соналу, його змінність відбувається емоційна, сенсор­на й інтелектуальна депривація. Це призводить до педагогічної та мікросоціальної занедбаності, затрим­ки у формуванні мови, інтелекту при відносно більш успішному оволодінні навичками самообслуговування. За наявності всіх цих недоліків направлення дитини до дитячого будинку все ж буває необхідним (у разі явно несприятливої сімейної ситуації розвитку) для дітей шкільного віку, а надто підлітків, які швидше адаптуються до нейтрального середовища закладу, ніж до нової родини.

Діти, що знаходяться в дитячому будинку та школі-інтернаті, потребують повсякчасної допомоги психо­лога. Ця допомога має включати в себе постійне па­топсихологічне обстеження, спостереження за динамі­кою розвитку дитини, допомогу дитині й персоналу в кризових ситуаціях.

Таким чином зміна соціальної ситуації розвитку дитини з явно неблагополучної сім'ї формально регла­ментована досить чітко. Однак ця чіткість і простота дій стосуються зміни зовнішніх умов життя, а от як цю зміну життєвих обставин переживає сама дитина, наскільки це сприяє її особистісному розвиткові та емоційному благополуччю, які реальні шляхи оптимізації цих умов,— питання поки що залишається відкритим.

Ще складніше говорити про ефективність зміни соціальної ситуації розвитку дитини у випадку непра­вильного виховання при зовні благополучній сім'ї. Як правило, такі сім'ї недосяжні для будь-якого впливу і звертаються по допомогу тільки тоді, коли соціальна дезадаптація дитини стає очевидною вже й для батьків.

У цьому разі, не втручаючись у життя сім'ї, шкільний психолог (або педагог) повинен проводити роботу, що компенсує несприятливий вплив сімейно­го оточення. Так, наприклад, якщо дитина виховуєть­ся в ситуації гіпопротекції, з раннього віку зазнаючи психічної депривації та почуття незахищеності, педа­гогу слід виявити до неї більше уваги, піклування. Дуже важливо в таких випадках налагодити з дитиною емоційно насичені стосунки, здійснювати не нав'язливий, а доброзичливий контроль за її успішністю, сприяти розширенню світогляду та пошуку сфери са­моствердження у соціально схвалюваній діяльності. Критерієм успішності діяльності вчителя (або шкіль­ного психолога) буде те, що всупереч несприятливій соціальній ситуації розвитку у дитини не закріплюва­тиметься педагогічна занедбаність із властивими їй проявами та наступною соціальною дезадаптацією.

Якщо ж мова йде про формування власне важковиховуваності, а змінювати ситуацію розвитку дитини в сім'ї, детермінуючу виникнення негативних особистісних утворень, шляхом впливу на батьків не вдається, доцільно застосовувати розроблену нами методику системи різнобічного оцінювання.