4.2. Русинський фактор на Закарпатті

Підкарпатська Русь була перетворена в Закарпатську область, підкарпаторусини перейменовані в закарпатоукраїнців, етнонім (русин) вийшов із вжитку. Проте ні інтенсивна радянізація, ні посилена українізація, а фактично русифікація, впродовж півстоліття не змогли до кінця знищити в корінного населення історичної пам’яті, своєї самобутності, традицій і звичаїв, способу життя.

За матеріалами переписів населення, на території нинішнього Закарпаття 1921 року було 375 117 русинів, 1930-го – 450 925. У повоєнний період влада їх переідентифікувала (усіх почали записувати українцями). Кількість українців (і русинів) у 1946-му становила 527 032 особи. Сюди ж віднесли й частину німців, румунів, угорців, циган і членів етнічно змішаних родин. 1959 року в області зафіксовано 686 464 українців (місцевих і прибульців), 1979-го – 898 606, 1989-го – 976 749.

Значне збільшення українців у 1970–1980-ті роки зумовлене, зокрема, збільшенням припливу вихідців із Галичини, центральних і східних регіонів України, з інших республік Радянського Союзу. При цьому слід враховувати: у 1950-ті чимало закарпатців виїхали з області (вирушили до Криму, інших південних регіонів, були мобілізовані на відбудову шахт Донбасу, освоєння цілинних земель Казахстану). Тому їхня питома вага в загальній чисельності населення краю зменшується.

Потужні процеси демократизації і революційні перетворення в Центрально- та Східноєвропейському регіоні кінця 80-х початку 90-х років ХХ століття, розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, несподіване здобуття Україною незалежності, викликали в русинів, як і в інших етнічних спільнот, що населяють країну, новий імпульс національного відродження.

Нова хвиля русинського руху дала про себе знати створенням Товариства карпатських русинів у лютому 1990 р. Майже одночасно у країнах, де проживають русини, створювались культурологічні обєднання: Русинська обрада в Словаччині, Стоваришування лемків у Польщі, Організація русинів Угорщини, Руська матка в Югославії, Сполечность Приятелів Підкарпатської русі в Празі. Усі вони об’єднані у Світову Раду русинів. Що два роки проводяться Світові Конгреси русинів.

Після проголошення незалежності України русини домагаються визнання своєї національності. Демократичним, моральним і справедливим є не політичний чи культурницький, а правовий підхід до вирішення цього питання. 3 листопада 2005-го я з представниками парламентської фракції КПУ Г. Крючковим і М. Шульгою вніс до Верховної Ради законопроект «Про русинів в Україні» (№ 8406). Однак він не був розглянутий через протидію політичних опонентів (рухівців і БЮТ).

Влітку 2006 року Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації ухвалив резолюцію, в якій, зокрема, висловив стурбованість відсутністю офіційного визнання в Україні русинів, попри їхні явні етнічні особливості. Також нашій державі, як учасниці відповідної міжнародної конвенції, було запропоновано розглянути це питання та до 6 квітня 2010 року доповісти про виконання згаданої рекомендації. 13 вересня 2007 року ООН ухвалила Декларацію про права корінних народів. До них за наведеними ознаками належать і русини.

З часом для кращої координації частина організацій об’єдналася в асоціацію «Сойм підкарпатських русинів». На другій сесії другого скликання сойму Підкарпатської Русині (Народного парламенту) головою обрано Д. Сидора. Запрацював видавничий Цент русинської літератури. Також окрім названих, за кордоном діє ряд організацій, котрі доповнюють русинський рух.

За Леоніда Кучми неорусинський рух стагнував і нічим особливим, окрім чвар, взаємних звинувачень у привласненні «пожертв» та саморозпуску «временного правительства» не запам’ятався. Новий, «державницький» етап в історії неорусинства пов’язують із екс-головою президентського Секретаріату Віктором Балогою. Русинські організації Закарпаття підтримують Віктора Івановича починаючи з виборчих кампаній кінця 1990-х років та особливо після сумнозвісних мукачівських виборів 2003 року. Свої зв’язки з неорусинами Віктор Балога не афішував, проте фірма його дружини називається промовисто – «Русинія».

Цікаво, що саме з перемогою Віктора Ющенка на президентських виборах і поверненням Балоги у велику політику – спочатку як глави Закарпатської ОДА, а згодом – як міністра з надзвичайних ситуацій та керівника Секретаріату, став очевидним курс на легітимізацію русинства. За списком «Нашої України» до Закарпатської обласної ради потрапляє радикальний активіст русинського руху, лікар Євген Жупан, а згодом, 7 березня 2007 року, за ініціативи депутатів фракції «Нашої України» та її цілковитої підтримки Закарпатська обласна рада «визнає на території Закарпатської області національність «русин» і звертається з клопотанням до Верховної Ради України про визнання національності «русин» на законодавчому рівні». Ця ухвала дала формальні підстави керівництву області створити на місцевому телебаченні редакцію русинського мовлення, яка готує щотижневі передачі «русинською» мовою, а обласний бюджет почав дотувати видання русинської преси та інші «культурно-просвітницькі» заходи. Все активніше ставиться питання про відкриття кафедри й відділення русинської філології в Ужгородському національному університеті. Низку діячів неорусинського руху було нагороджено орденами, щоб за «особливі заслуги перед Україною» вони користувалися різними пільгами, привілеями та мали відповідні доплати. Дефакто значну частину витрат за сепаратистську діяльність неорусинських організацій було перекладено на Українську державу, а державні структури почали використовувати для пропаганди сепаратистських ідей.

Окрім легального «державницького», неорусинський рух має й радикально-войовниче крило. Мудрі стратеги відвели йому роль своєрідної підтанцівки, що покликана відвертати увагу громадськості від «державницької» діяльності лідерів неорусинства, а також працювати на їхній позитивний імідж (правило доброго та злого слідчого). Упродовж 2008–2009 років радикали організували низку конгресів, конференції з гучними заявами, протестами, вимогами. Якщо плани запровадити національну валюту Підкарпатської Русі – «тис» – викликають посмішку, то інші ухвали «правительстваПодкарпатской Русі» вражають своїм маніакальним ультрарадикалізмом.

1. Правовыеобоснования для официального начала процедурымеждународногопризнаниявосстановленнойгосударственностиРеспубликиПодкарпатская Русь, в согласии с международными правилами.

2. ДоговормеждуРеспубликойПодкарпатская Русь и Украиной об общей границе.

3. Договор об карпато-русинско-украинскомправовом, культурном, общественно-политическом и экономическомсотрудничестве.

4. Декларация о НезависимостиРеспубликиПодкарпатская Русь.

Понад те, «правительствоПодкарпатскойРуси» вирішило, що «разъединениебудетпроисходить в несколькоэтапов. 1-й этап с 1 декабря 2009 года по 14 января 2010 года. Должныбытьподписаны два подкарпато­русинско-украинскиедоговораизпринятого на заседанииправительства пакета. В случаеотказа с украинскойстороны, договоравступают в силу в одностороннемпорядке». Прикметно, що діяльність радикального крила неорусинського руху докладно медіалізують російські центральні ЗМІ, зокрема в квітні 2009 року репортаж про конгрес русинів у чеському місті Пардубіце «Первый канал» подав як другу новину в підсумковому випуску.

25 жовтня 2008 року в Мукачеві відбувся другий Європейський конгрес прикарпатських русинів, де було ухвалено рішення про русинську державність. СБУ 5 грудня пред'явила звинувачення громадянину України Д.Сидору в здійсненні злочину, передбаченому ч.1 ст.110 КК. Покарання за такий злочин встановлене у вигляді обмеження волі на строк від 3 років до позбавлення волі на такий же термін. Д.Сидор притягнутий як обвинувачений у кримінальній справі, порушеній за фактом скоєння ним закликів до зміни території і державного кордону України всупереч порядку, встановленому Конституцією.

9 грудня 2008 р. Сойм підкарпатських русинів звернувся до Держдуми Російської Федерації, до тодішнього прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна і президента Дмитра Медведєва з проханням визнати незалежність русинської республіки.

6 березня 2012 Ужгородський міський районний суд засудив протоієрея Української православної церкви (Московського патріархату) Димитрія Сидора, відомого активіста відновлення автономії Закарпатської області, до 3 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки, як і вимагав прокурор.