
- •Медичні чинники психічного здоров’я. Аспекти медичної етики і деонтології. Психогігієна і психопрофілактика. Стратегії охорони психічного здоров’я. Медичні чинники психічного здоров’я
- •Основними завданнями медичної деонтології є:
- •Психологічні аспекти медичної деонтології
- •Основними правилами медичної деонтології є:
- •2. Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворим їх дії.
- •Психогігієна і психопрофілактика
- •Психопрофілактика – це галузь медичної психології, яка розробляє заходи, що запобігають виникненню психічних захворювань, а також вивчає питання соціальної і трудової адаптації хворих.
- •Третинна профілактика – це система заходів, спрямованих на попередження психічної інвалідизації при затяжному, хронічному перебігу хвороби.
- •Глава 3. Стратегії охорони здоров’я
Основними правилами медичної деонтології є:
1. Єдність знань принципів медичної деонтології і застосування їх у практичній діяльності. Потрібно помічати і сприймати все, що відбувається з хворим. Вислуховуючи хворого, необхідно дати йому можливість виговоритись, це найкраще розкриває суттєві сторони внутрішньої картини його захворювання і душевний стан, а також викликає душевне полегшення. Разом із тим, говорити хворому потрібно лише те, що можна і доцільно йому знати. Забороняється розголошувати медичну таємницю. За будь-яких обставин хворого необхідно морально підтримувати, вселяти і зміцнювати його віру у видужання. Не повідомляйте хворому про свої побоювання, завжди демонструйте свою впевненість.
У роботі із хворим демонструйте впевненість в своїх діях і виборі тактики, не проявляйте вагання. Сумніви та нерішучість викликають стан недовіри хворого. Слід пам’ятати, що сумніви і нерішучість передаються частіше не словами, а невербальними засобами спілкування (поза, міміка, жести, сила і тембр голосу, погляд тощо). Завжди потрібно володіти собою і контролювати свій емоційний стан при проведенні маніпуляцій (внутрішньовенні ін’єкції, зондування та інше). Якщо хворий відчуває сумніви і нерішучість медсестри, він, здебільшого, не може спокійно переносити процедури, що суттєво підвищує ризик невдачі.
2. Завжди підтримуйте авторитет своїх колег, ні за яких обставин не критикуйте перед хворим їх дії.
При післяін’єкційному тромбуванні вен, ранніх ознаках загрози пролежнів, незначних опіках від гірчичників чи грілки тощо не акцентуйте увагу хворих на неуважності й непрофесіоналізмі своїх колег. Нерідко у цьому винні не вони, а особливості організму. Проте необхідно негайно повідомити лікаря, щоб вчасно усунути наслідки і попередити повторення цих небажаних явищ.
Медичні працівники працюють в колективі, тому одним із професійних обов’язків є дотримання норм субординації. Сестра повинна виконувати всі вказівки лікаря і, разом з тим, повідомляти йому результати свого спостереження за хворим. Адже вона більше часу спілкується з хворим і може помітити те, чого лікар на обході не бачить, бо пацієнт не скаржиться йому, або сам не звертає уваги на деякі особливості свого захворювання. У цьому відношенні сестра є не лише виконавцем призначень лікаря, але й “шостим органом сприймання” лікаря. Лікар і медична сестра виконують спільну роботу, спрямовану на поліпшення здоров’я хворого. Медик повинен дбати про свій авторитет і підтримувати авторитет колег.
Дотримуйтесь субординації: санітари підпорядковуються медсестрам, медична сестра лікарю. Вони повинні особистим прикладом вчити молодший медперсонал дотримуватись норм деонтології.
3. Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Необхідно уважно слухати хворого, відповідати на його запитання або коментувати його думки чітко, переконливо і професійно. У цьому випадку потрібно дотримуватись принципу “слово – срібло, мовчання – золото, а слухання – діамант” (І.Харді).
Хворі насторожено сприймають слова і невербальні прояви спілкування медиків. Кожне слово, жест, погляд медиків по-різному тлумачиться пацієнтом, що залежить від особливостей його характеру, фізичного і психічного стану, установки і ступеня медичної обізнаності. Тому завжди потрібно пам’ятати проможливість ятрогенії.
Ятрогенія – це різновид психогенії, що виникає внаслідок спілкування хворого з медиками при недотриманні ними принципів деонтології. Необхідно пам’ятати, що внаслідок самої недуги у значної кількості хворих мають місце прояви псевдоятрогенних переживань.
Псевдоятрогенія – це уявне перебільшення неприємностей, пов’язаних із хворобою. Необережно сказане слово може різко погіршити стан хворого, “рана, нанесена ножем, загоїться, а спричинена словом – ніколи”.
Негативний вплив на хворого, викликаний неправильним стилем роботи медиків, особливостями їх особистості, нетактовністю, називають сороригенними психічними шкідливостями. Якщо негативну ятрогенну дію на хворого частіше чинять лікарі (їх слова для хворого більш авторитетні), то сороригенний вплив більш характерний для діяльності медичної сестри.
Щоб розрядити обстановку і підбадьорити хворого, інколи варто тактовно пожартувати, внести в розмову доцільну дозу гумору. Проте потрібно знати, що не всі хворі (особливо важкі) сприймають жарти. Навіть коли хворий сприймає гумор, потрібно завжди дотримуватись принципу: “Сміятись разом із хворим, але ніколи не сміятись над ним”. Почуття міри особливо стосується порад. Медична сестра значно більше часу, ніж лікар, проводить з хворими. Природно, що вони нерідко звертаються до неї з проханням дати певну пораду. Сестра може висловити свій власний погляд, але при найменших сумнівах потрібно рекомендувати хворому звернутись до лікаря.
Особливого такту і делікатності потребують випадки, коли хворий просить поради, яка стосується сім’ї та побуту, особистого життя. В особистому житті людина повинна розібратись сама.
4. Існують певний порядок і режим для хворого, а не хворий для порядку і режиму. Загальні засади встановленого режиму і порядку повинні виконуватись. Але не можна допускати надмірного формалізму. Якщо хворий через якусь причину не спав практично всю ніч і заснув під ранок, недоцільно будити його о 6 год. для вимірювання температури. Якщо пацієнту призначено снодійний засіб, а він заснув без нього, то безглуздо будити його, щоб прийняти снодійний препарат. У будь-якій роботі потрібно проявляти здоровий глузд, а не“голий” формалізм. Це є один з головних принципів медичної деонтології.
5. У медичних працівників мають місце прояви професійної деформації, викликані характером професії. Спочатку ці зміни незначні, але потім вони стають невід’ємною частиною характеру і стилю поведінки людини. Медики постійно бачать страждання людей. З часом вони можуть до них звикнути і не звертати на них увагу. Наприклад, в загальній палаті помирає хворий. Медичні працівники звикають до проявів агонії, проте на хворих це справляє надто гнітюче враження. Про це потрібно пам’ятати, хворих та агонуючого необхідно помістити в різні палати.
Виконання будь-яких маніпуляцій і процедур є звичною справою для медиків, а для хворих значна їх кількість є дуже неприємними (наприклад, дуоденальне зондування). Очікування неприємності здебільшого суб’єктивно переноситься важче, ніж сама неприємність. Ось чому, відповідно до одного із принципів медичної деонтології, неприємні процедури і маніпуляції бажано виконувати якнайшвидше після призначення, щоб скоротити хворому час очікування. Потрібно постійно виражати почуття емпатії – сприймати, розуміти і співпереживати стан іншої людини, що є необхідною професійною рисою медика.
6. В усьому дотримуватись розумної міри. Медик повинен завжди бути приязним з хворими, але важливо, щоб ця приязнь не переходила у фамільярність, уважність до хворих - у настирливість і стурбованість. Або, навпаки, приділяти більше уваги хворим, які її дійсно потребують. Інакше у пацієнтів з’являється думка, що вони нікому не потрібні або їх стан безнадійний, а тому ніхто на них не звертає уваги.
Медик не має права демонструвати, що стан хворого безнадійний. Незалежно від душевного стану, на роботі він повинен бути врівноваженим, бадьорим, логічним і рішучим. Важливо інтуїтивно відчувати душевний стан хворого й адекватно впливати на нього психотерапевтично. В одній ситуації потрібно продемонструвати турботливість і ласку, в інших – суворість і рішучість. Користуватись “масками”, які визначають стиль поведінки, в кожному конкретному випадку потрібно адекватно, щиро, але надмірно не захоплюючись роллю лагідної, податливої особи чи неприступного суворого охоронця порядку.
7. Життєвим девізом медичного працівника є: “Бути людиною серед людей” (М.Пирогов). Людяність і людські стосунки є обов’язковими компонентами психологічного портрету медика. Перш за все, потрібно за будь-яких обставин бути саме Людиною, відтак – медиком, а потім фахівцем.
Будь-яка спеціальність, а особливо медична це, насамперед, реалізація внутрішнього потягу та здібностей, що потенціюються набутими знаннями й уміннями та високою моральністю. Медик повинен служити хворим людям і медицині, а не дбати передусім про матеріальні вигоди, гонорари, хабарі. Мірилом людяності людини є її совість.
8. Будьте психологом, розумійте психологію хворого. Ставтесь до нього саме як до хворої людини, в якої психіка змінена недугою. Дотримання принципів медичної деонтології вимагає знань основ загальної та медичної психології. Необхідно чітко уявляти і розуміти, що психічний стан хворого змінений внаслідок переживання ним свого захворювання, яке є індивідуальним для кожного хворого. Наприклад, деяких недосвідчених медсестер може виводити із стану рівноваги те, що хворий вередує, вимагає підвищеної уваги, ласки, що його нерідко потрібно вмовляти, що він вночі боїться залишитись наодинці, демонструє свій егоїзм тощо.
Крім цього, хвороба астенізує нервову систему, що супроводжується тимчасовим функціональним псевдорегресом психіки з переважанням примітивних емоційно-поведінкових реакцій нижчого порядку. Необхідно все це глибоко усвідомити, сприймати як реальність і бути до цього морально готовим. Потрібно розуміти, що дані прояви згладжуються в міру одужання хворих, підтримувати віру хворого в успіх лікування, відволікати його увагу від примх і підбадьорювати його. У випадках, коли ступінь проявів примх не відповідає дійсному стану недуги і хворий починає зловживати своїм становищем, необхідно його делікатно, але твердо і рішуче поставити на належне місце.
9. Любіть і поважайте усіх хворих, враховуючи їх індивідуальності. Професія медика передбачає безумовну любов і повагу до всіх хворих. Проте стан різних хворих є неоднаковим. Крім цього, різними є характери хворих і особливості внутрішньої картини їх недуги. Неоднакові прояви цих факторів вимагають індивідуального підходу до кожного з пацієнтів. Насамперед, потрібно приділити більше уваги важкохворим, незалежно від особливостей їх характеру. Потім необхідно обслужити усіх інших хворих з відносно врівноваженою психікою.
Дотримуйтесь різних стилів поведінки, доцільних у реальній обстановці, але завжди виконуйте загальні принципи медичної деонтології. Медична деонтологія не може давати рекомендації щодо поведінки на всі випадки медичної діяльності. Кожен конкретний випадок вимагає різного підходу, що досягається завдяки адекватній оцінці ситуації, гнучкості підходів, тактовності, спостережливості та інтуїції. Проте у будь-якому випадку необхідно неухильно дотримуватись загальних принципів медичної деонтології і займатись своєю діяльністю в межах її основних засад. Людині, яка присвятила своє життя медицині, потрібно бути твердо переконаною, що лікують не тільки таблетки, ін'єкції і медичні процедури, а й медики, своїм ставленням до хворих і своїх обов’язків. Дотримання основних засад медичної деонтології є морально-етичною базою успішної медичної діяльності. Сутність їх в основному полягає в трьох головних вимогах до медиків, а саме:
Мати загострену потребу володіти і керуватись у своїй діяльності комплексом якостей, які називають людяністю.
Любити медицину та зберігати її кращі традиції.
Бути висококваліфікованим професіоналом, постійно підвищувати рівень своєї майстерності, підтримувати належний психологічний клімат у колективі. Робота медиків здебільшого має колективний характер. Кожен член медичного колективу вкладає свою працю і душу в успіх загальної справи. Ось чому медична деонтологія приділяє велику увагу морально-психологічному клімату в колективі.
Взаємини в колективі прямо залежать від спілкування і психологічної сумісності окремих його членів. Цей фактор нерідко є вирішальним у міжособистісних стосунках. Ось чому питанню спілкування і психологічної сумісності необхідно приділяти належну увагу. Лише на здоровій психологічній основі в колективі формується сприятливий мікроклімат, при якому члени колективу працюють у спокійній і доброзичливій атмосфері, поважають один одного. Якщо медики будуть постійно нервувати на роботі, потрапляти під вплив різних негативних емоцій і стресів, ефективність лікувального процесу суттєво знизиться.