Медичні чинники психічного здоров’я. Аспекти медичної етики і деонтології. Психогігієна і психопрофілактика. Стратегії охорони психічного здоров’я. Медичні чинники психічного здоров’я

         Як вже зазначалось в попередніх розділах, здоров’я людини залежить переважно від способу життя (50 %), від екологічних (20 %) та біосоціальних (20 %) чинників, і лише на 10 % - від медичних (санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних тощо) заходів.

         Психічне здоров’я забезпечує комплекс різних за профілем, призначенням і суттю роботи  психіатричних установ. До них належать психіатричні лікарні, диспансери (обласні, міські та районні), спеціалізовані центри, психоневрологічні і психосоматичні відділення та кабінети в складі широкопрофільних міських і районних лікарень та поліклінік: денні стаціонари і лікувально-виробничі майстерні при психіатричних лікарнях, центрах, диспансерах, які є проміжною ланкою в лікувально-діагностичному і реабілітаційному процесі між стаціонарами і амбулаторними психіатричними заходами.

         Надання допомоги хворим грунтуються на принципах партнерства, взаємодопомоги, дотримання прав і свобод людини.

         До основних принципів організації психіатричної допомоги і збереження психічного здоров’я в сучасних умовах належать:

-         розвиток переважно амбулаторної психіатричної мережі;

-         інтеграція психіатричних і соматичних служб охорони здоров’я;

-         максимальне наближення допомоги до пацієнта;

-         інтенсифікація лікування за допомогою сучасних медикаментозно-біологічних  методів та психофармпрепаратів;

-         підвищення ролі особистісно орієнтованих лікувально-діагностичних підходів;

-         мінімальна ізоляція хворих від соціального оточення та пом’якшення медико-соціальних наслідків  психічних недуг;

-         спадкоємність у діяльності загальнолікарняної й психіатричної мереж, а також усіх інших установ і  організацій, що беруть участь в охороні психічного здоров’я населення;

-         широке впровадження в психіатричну практику соціальних форм і методів лікування хворих, сприяння відновленню  їхнього соціального і особистого статусу;

-         забезпечення прав та свобод осіб з психічними розладами;

-         використання психогігієнічних та психопрофілактичних заході

         Дотримання цих принципів створює цілісну систему заходів забезпечення психічного здоров’я, пріоритетними є  попередження захворювання і зміцнення адаптаційних можливостей організму.

 

Медична етика і деонтологія як чинники

                              психічного здоров’я

 

         З перших днів навчання студенти-медики засвоюють одну з найважливіших істин: рrimum noli nocere – перш за все не нашкодь.  Великий вплив на здоров’я має співпраця медиків з пацієнтом, увага до найдрібніших ознак його хвороби, емоційного типу реагування на хворобливий стан та способу психологічного захисту і психічної саморегуляції.

         В процесі багатовікової медичної практики склались особливі норми взаємовідносин між хворим  та між медиками в колективі, сформувались особливості професії, яка дозволяє глибоко вникати в людське життя, в його біологічні, психологічні і соціальні сторони. Ці норми і принципи стали основою для формування медичної етики і деонтології та справляють великий вплив на стан психічного здоров’я пацієнтів, медичних працівників і їх психологічну сумісність, яка створює сприятливий мікроклімат для співпраці і ефективності лікувального процесу. 

Термін “деонтологія” походить від грецьких слів “деон”, - обов’язок і “логос” – учення.

 Медична деонтологія – це вчення і практичне втілення  морально-етичних принципів професійної діяльності медиків, спрямованої на створення максимально сприятливих умов для ефективного лікування хворих і профілактики захворювань. Іншими словами, медична деонтологія – це вчення про обов’язок медика, сукупність етичних норм, яких він повинен дотримуватись при виконанні своїх професійних обов’язків.

Термін “деонтологія” вперше використав англійський філософ І.Бентам в 1834 році. Проте це поняття він  розглядав з позицій вивчення засобів і методів отримання особистої вигоди від певної професії.

Ще в часи Київської  Русі при монастирях організовували притулки для надання безкоштовного догляду за каліками і немічними. У Х1Х ст. в ряді  земських губерній  діяли лікарські суди честі, на яких розглядались випадки негуманної поведінки лікарів щодо хворих. В 1903 р. Спілка  уманських лікарів розробила і запровадила до виконання кодекс під назвою  “Лікарська етика”.

        Основні засади сучасної вітчизняної медичної деонтології розробив М.Петров у середині ХХ століття. Ці питання постійно знаходяться  в центрі  уваги медичної громадськості. Корінні зміни суспільного  буття, швидкий прогрес у науці і техніці постійно ставлять як перед медициною в цілому, так і перед медичною деонтологією зокрема нові завдання щодо вдосконалення знань і умінь, пов’язаних із сучасними технологіями лікувально-профілактичної діяльності медиків.