2.1 Передумови знищення

В другій чверті XVIII століття було зрозуміло, що царизм не прагне зберегти українську автономію, передбачено Березневими статтями 1654 року. Після двірцевого перевороту 1762 року на московський імператорський престол зійшла дружина імператора Петра III – Катерина II, яка посилила самодержавство в імперії. Одним із аспектів її політики стало «зросійщення ополячених окраїн» ( під назвою «окраїн» царизм вбачав українські та білоруські землі). Плани Катерини II не передбачали існування Запорізької Січі. Коли в 1764 році було ліквідовано гетьманщину, а через рік – полково-сотенний устрій на Слобожанщині, останнім притулком української свободи була Запорізька Січ. Циризм бачив її як «кубло бунтівників та бандитів» і чекав слушної нагоди для ліквідації Запорозької Січі. Основними причинами ліквідації Запорозької Січі були:

• Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

• Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

• Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря.

• Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

• Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

• Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський проректорат. Отже зникла загроза татарських нападів від яких Україну захищали козаки. На початку 1775 року запорізька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Петербурга делегацію з проектом реорганізації січі. Проте цей проєкт був відкинутий і навіть не розглядався. Фаворит імператриці Г. Потьомкін із відвертим глузуванням відповів старшині А. Головатому : «Не можна вам залишатися. Ви дуже розігралися і ні в якому вигляді не можете приносити користь».

2.2 Ліквідація Запорозької Січі

Після завершення російсько-турецької війни(1768-1774 рр.), яку допомогли виграти запорожці, російські війська на чолі з генералом Петром Текелею поверталися додому. Генерал отримаю наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. В травні 1775 року російські війська раптово захопили Січ. Оскільки вояків на території було мало, адже більшість ще не встигли повернутися з турецьких походів або с промислів, то було прийнято рішення скласти зброю і не проливати крові. Інші війська також без бою захопили паланкові центри.

Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські закони та органи влади. Землі роздавалися царським вельможам.

Лише 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала маніфест, у якому офіційно сповіщала про причини ліквідації Запорозької Січі. У цьому документі Січ зображувалася як місце приживання розбишак, які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв`язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в цьому маніфесті не було ні слова.