31.Планування – вихідна ланка управлінської діяльності.

Функція планування полягає в розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей. Планування в управлінні має три мети: внесення моменту свідомої організації господарської діяльності; спонукання працівників «зазирати у майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку; критерій контролю фактичних параметрів.

Для того, щоб функція планування досягла зазначених цілей, вона має ґрунтуватися на таких принципах: повнота, точність, економічність, безперервність, масовість.

З погляду обов’язковості виконання суб’єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

Директивний план (від лат. directio — прямий напрям) має силу юридичного закону, адресний та обов’язковий для виконання характер. У разі директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці.

Індикативний план (від лат. indicator — покажчик) — це рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб’єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Індикативні плани мають низку особливостей, які суттєво відрізняють їх від планів директивних. 1. Індикативний план є комплексом рекомендацій; 2. рекомендації не мають обов’язкового характеру; 3. показники плану призначено для інформування суб’єктів господарювання про цілі, пріоритети та наміри держави; 4. мобільний характер плану передбачає можливість коригування його параметрів відповідно до змін на ринку; 5. реалізація цілей індикативного плану здійснюється через систему правових та економічних регуляторів. Із цього видно, що індикативне планування властиве економіці змішаного типу.

Організаційне планування має свої способи та методи, які відрізняються від способів і методів планування економічних показників господарської діяльності (балансовий, техніко-економічних розрахунків, економіко-математичне моделювання та ін.).

До методів організаційного планування належать: метод послідовного опису операцій; графіки виконання; метод сітьового планування й управління; метод робочого календаря.

Метод послідовного опису операцій. Суть цього методу полягає у складанні плану послідовного виконання робіт, у якому кожна з них описується з необхідним ступенем деталізації. План може бути складений у вигляді послідовного переліку операцій, у вигляді схеми чи таблиці.

Графіки виконання. Графіки виконання передбачають, що, коли і ким має бути зроблене у межах певних строків виконання (початок і закінчення робіт).

Метод сітьового планування й управління. Процес сітьового планування полягає у побудові таблиць робіт, де вказуються параметри, що характеризують їх тривалість, та сітьового графіка, де зазначено послідовність робіт.

32.Прогнозування: суть, функції, принципи та класифікація.

Державне прогнозування - функція державного управління, спрямована на визначення прогнозних показників розвитку держави, окремих галузей економіки (сфер діяльності) та окремих адміністративно-територіальних одиниць на довго-, середньо- та короткостроковий період;

Державне прогнозування базується на принципах:

• цілісності, яка забезпечується взаємоузгодженням документів державного прогнозування та стратегічного планування розвитку держави, окремих галузей економіки (сфер діяльності) та окремих адміністративно-територіальних одиниць на довго-, середньо- та короткостроковий періоди;

• об'єктивності, яка полягає в тому, що документи державного прогнозування та стратегічного планування розробляються на основі даних органів державної статистики, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також інформації з офіційних видань Національного банку України;

• наукової обґрунтованості, яка забезпечується розробленням документів державного прогнозування та стратегічного планування на науковій основі, постійним удосконаленням методології та використанням світового досвіду в галузі прогнозування та стратегічного планування;

• гласності, яка полягає в тому, що проекти документів державного прогнозування та стратегічного планування і самі документи доступні для громадськості. Інформація про цілі, пріоритети та показники зазначених документів забезпечує суб'єкти господарювання необхідними орієнтирами для планування своєї діяльності;

• самостійності, яка полягає в тому, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах повноважень відповідають за розроблення, затвердження і виконання документів державного прогнозування та стратегічного планування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

• результативності, яка полягає в тому, що документи державного прогнозування та стратегічного планування спрямовуються на досягнення економічних і соціальних цілей із забезпеченням необхідними ресурсами, а оцінка досягнення цілей визначається залежно від отриманих результатів, а не від витрачених ресурсів;

• задоволення загальнодержавних інтересів, яке полягає в тому, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування розробляють документи державного прогнозування та стратегічного планування виходячи з потреби у забезпеченні реалізації загальнодержавної соціально-економічної політики та економічної безпеки держави;

• рівності, яка полягає в дотриманні прав та врахуванні інтересів місцевого самоврядування і суб'єктів господарювання всіх форм власності.

Необхідність у прогнозуванні випливає із самої природи державного управління. Державне управління покликане вирішувати довго­строкові, перспективні завдання, розв’язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів.

За масштабом прогнозування виділяють:

o макроекономічний і структурний (міжгалузевий і міжрегіональний) прогнози;

o прогнози розвитку галузевих комплексів (паливно-енергетичного, агропромислового, сфери обслуговування населення та ін.);

o прогнози галузеві і регіональні;

o прогнози на рівні окремих підприємств;

o прогнози виробництва окремих продуктів.

За часом прогнози поділяються таким чином:

o оперативні;

o короткострокові;

o середньострокові;

o довгострокові.

Оперативний прогноз має період попередження до одного місяця, короткостроковий - від одного місяця до року, середньо-строковий - від року до п'яти років, довгостроковий - від п'яти і більше років.

Залежно від  характеру досліджуваних об'єктів :

o розвитку виробничих відносин;

o соціально-економічних наслідків науково-технічного прогресу;

o розвитку економіки в цілому (її темпів, факторів і структури);

o відтворення трудових ресурсів, зайнятості і підготовки кадрів;

o економічного використання природних ресурсів;

o відтворення основних фондів і капітальних вкладень;

o рівня життя і доходів населення;

o фінансових відносин, доходів і цін;

o зовнішніх економічних зв'язків та ін.

За функціональною ознакою (напрямком прогнозування) прогнози поділяються на два тили:

o пошуковий;

o нормативний.