1.2. Методи пізнання держави і права

Методологія пізнання держави і права — це наука про систему підходів і методів, способів наукового дослідження, а також теорія їх використання під час дослідження державно-правових явищ (вчення про метод).

Методи пізнання держави і права — це певні теоретичні принципи (підходи), логічні прийоми та спеціальні способи дослідження, які дають змогу установити істинні знання про загальні та специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права.

Методами науки теорії держави і права є:

1) Загальнофілософські методи:

• діалектичний метод — вивчення державно-правових явищ у їх розвитку, багатоманітності та зв'язку;

• метафізичний метод — розглядає державу і право як вічні й незмінні інститути, не пов'язані один з одним та з іншими суспільними явищами (економікою, політикою, мораллю тощо);

2) Загальнонаукові методи:

• історичний метод — вивчення специфіки державно-правового явища конкретного історичного періоду, розгляд динаміки його історичного розвитку;

• системний метод — розгляд держави і права як систем, вивчення різноманітних типів зв'язків у них;

• функціональний метод — вивчення державно-правових явищ через дослідження їх функцій;

• соціологічний метод — вивчення державно-правових явищ на базі конкретних соціальних фактів;

• статистичний метод — отримання, обробка, аналіз інформації, що характеризує кількісні показники й закономірності життя суспільства;

3) Загальнологічні методи:

• аналіз — розчленування (уявне або реальне) об'єкта на складники;

• синтез — з'єднання елементів в єдине ціле;

• індукція — умовивід від фактів до загального твердження;

• дедукція — умовивід від загального твердження до фактів;

• аналогія — схожість предметів або відносин, а також вивчення через їх порівняння;

• абстрагування — відволікання від деяких ознак окремих державно-правових явищ з метою узагальнення цих ознак та отримання цільного знання про них;

• сходження від конкретного до абстрактного та від абстрактного до конкретного;

4) Спеціально-наукові методи;

• порівняльне правознавство — вивчення правових систем різних держав через зіставлення однойменних державних та правових інститутів, систем права, їх основних принципів тощо;

• правовий експеримент — апробація законодавчих нововведень в обмеженому масштабі з метою визначення їх ефективності та можливості подальшого використання у більш широких масштабах;

• правове прогнозування — вивчення конкретних перспектив розвитку державно-правових явищ.

2.Теорія держави і права в системі юридичних наук

Стан і значення теорії держави і права у системі юридичних наук визначається, перш за все, предметом її досліджень і функціями, які вона виконує. На відміну від галузевих юридичних наук, теорія держави і права, як вже зазначалося, вивчає не будь-яку галузь юриспруденції, або якийсь її напрям, або історію державно-правового життя, а загальні і специфічні закономірності розвитку держави і права у цілому, її дослідження не тільки поширюються на сучасну окрему, конкретну країну, в якій безпосередньо здійснюється дослідний процес, а й охоплюють вивчення держави і права різних країн, суспільно-економічних формацій, всіх галузей та напрямів державно-правової дійсності. Поряд із закономірностями їх розвитку вона визначає також основні ознаки та суттєві характерні риси.

Для того щоб з'ясувати місце та роль теорії держави і права у системі юридичних наук, треба, перш за все, уявити цю систему. Крім теоретико-правової та історико-правової наук, до неї входять так звані галузеві (спеціальні) юридичні науки, які вивчають окремі сфери, сторони, елементи державно-правової дійсності. Комплекс цих наук умовно поділяється на основні групи (напрями, розділи, цикли). Їх кількість залежить від критеріїв поділу системи на групи на підставі з'ясування специфіки дисциплін та їх об'єднувальних ознак. При цьому іноді мають місце суб'єктивізм або недостатнє теоретичне опрацювання зазначених питань.

Частіше за все визначають три такі групи:

1) фундаментальні юридичні науки теоретичного та історичного напряму (теорія держави і права, історія політичних і правових вчень, загальна історія держави і права, історія держави і права України тощо);

2) галузеві юридичні науки (конституційне право, адміністративне право, цивільне право, цивільне процесуальне право, кримінальне право; кримінально-процесуальне право, трудове право, житлове право, сімейне право тощо);

3) спеціальні юридичні науки (правова статистика, криміналістика, кримінологія, судова медицина, судова психіатрія тощо).

Деякі дослідники є прихильниками чотириступеневої системи: