Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Факультет біології, екології та медицини

Реферат

за темою:

«Традиції в системі формування духовних цінностей особи»

Виконавець

Волошина Олександра Федорівна

Дніпропетровськ

2013

Зміст

1. Вступ

2. Категорії духовної культури

1. Поняття та сутність традиції

2. Традиції та новаторство

3. Обставини формування особи

4. Народні традиції в моральній культурі особи

5. Формування духовних цінностей особи через виховні традиції

1. Традиції сімейного виховання

2. Духовні цінності в освітянській традиції

6. Культурні традиції в системі формування духовних цінностей особи

1. Мовний аспект в формуванні світосприйняття

2. Традиції літературної та пісенної творчості у формуванні духовного світу особи

7. Висновки

8. Список використаної літератури

1. Вступ

Традиція як засіб соціалізації людини і водночас як механізм, що забезпечує соціальну цілісність, набуває все більшого значення як об’єкт історичних та культурологічних досліджень в наукових працях, філософських дискусіях та емпіричних соціологічних дослідженнях. Значна кількість публікацій з даної проблематики свідчить про її актуальність (С.Безклубенко, Ю.Давидов, І.Касавін, І.Суханов та ін.). Вчені простежують зв’язок між культурою і традицією, між традицією, людиною і природою.

Термін “традиція” (від латинського traditio – передавання) вживається в широкому та вузькому значеннях. В широкому значенні – це універсальна форма фіксації та вибіркового збереження тих чи інших елементів соціокультурного досвіду, а також універсальний механізм його передання, що забезпечує стійку історико-генетичну спадкоємність в соціокультурних процесах.

Так, С.Д.Безклубенко, аналізуючи структуру традиції, виокремлює в ній, принаймні, три аспекти. По-перше, це більш-менш цілісна система світоглядних уявлень, що відтворює певну народну (національну, етнічну) картину світобачення. По-друге, це сфера почуттів, орієнтованих на дані уявлення, отже, – стереотипів сприймання оточуючого, його оцінки за шкалою “сприйняття-несприйняття” (добре-зле, гарно-погано, корисно-шкідливо і т.д.) Нарешті, - це сфера практичних дій - жестів, рухів, церемоній, маніпуляцій, ритуалів, які відповідають світоглядним уявленням і спрямовані на задоволення почуттів, які супроводжують ці уявлення, та їх підтримку й поглиблення, вироблення стереотипів поведінки .

У вузькому значенні, термін „традиція” застосовується для опису і пояснення структур поведінки і характеру вірувань протягом кількох поколінь або протягом тривалого часу в межах одного суспільства чи регіонів, що мають спільні культурні надбання. Тут поняття „традиція” часто ототожнюється з термінами „обряд”, „ритуал”, „звичай”, „звички”. Однак традиція є більш синкретичною формою регулювання діяльності. [18]

Формування і розвиток підростаючого покоління завжди були найважливішою проблемою суспільства. Значущість і актуальність цієї проблеми в сучасних умовах зростають у зв’язку з тим, що саме суспільство перебуває на перехідному етапі розвитку. В оновленні всіх його сфер на перший план висувається соціалізація особистості, тобто засвоєння нею з раннього віку цінностей суспільства або співтовариства, у якому їй належить жити та соціальних норм. Саме ціннісні орієнтації людини та рівень засвоєння нею соціальних норм покликані визначити її соціалізацію як суспільну мотивацію поведінки, пов’язану з потребами особи.

Ще Л.С. Виготський [23, с. 350] зазначав, що проблема соціалізації може розглядатися тільки у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і самої особистості. Включаючись у соціальні зв’язки, як доводять В.П. Андрущенко та його колеги [29, с. 359], з різними типами груп, особистість, засвоюючи соціальні норми цих груп, набуває досвіду співжиття, спілкування, що й забезпечує її соціалізацію як здатність адаптуватися до змінюваних у суспільстві соціальних умов та “модифікувати суспільно-моральні цінності” відповідно до зміни умов, як стверджує Т. Жулковська [6, с. 94].