Міністерство освіти, науки, молоді та спорту

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра агрохімії, грунтознавства та землеробства

Лекція №3

з дисципліни "Грунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства"

на тему:

"Теоретичні основи грунтозахисної контурно-меліоративної системи землеробства"

Виконала:

студентка 6 курсу ННІАЗ

групи АХГм - 61

Курилович М. В.

Перевірив:

Фурман В. М.

Рівне - 2013

План

1. Ерозія — основний фактор деградації грунтів.

2. Типи деградаційних явищ.

3. Вимоги до грунтозахисних систем землеробства.

4. Класифікація ерозії грунтів.

5. Типи і форми рельєфу. Класифікація форм рельєфу.

6. Оптимізація структури агроландшафтів. Екологічні чинники агроландшафтів.

1. Ерозія — основний фактор деградації грунтів.

Одним із головних факторів деградації грунтів є їхня ерозія. Під ерозією грунтів (лат. тм/д - роз’єднання) розуміють різноманітні процеси руйнування та зносу ґрунтового шару, іноді разом з ґрунтоутворюючими породами, потоками води та вітру. Тому розрізняють водну ерозію ґрунтів та вітрову ерозію.

Ерозія ґрунтів існувала в природі завжди як природний процес, швидкість якого близька до швидкості процесу ґрунтоутворення. Це, так звана, природна геологічна ерозія, яку неможливо попередити і яка не завдає значної шкоди земельним ресурсам.

Поряд з геологічним процесом, який є частиною еволюції Землі, має місце прискорена або руйнівна ерозія, що виникає під впливом діяльності людини. При прискореній ерозії втрати компонентів ґрунту не компенсуються в процесі ґрунтоутворення і ґрунти частково або повністю втрачають свою родючість. При цьому процеси руйнування ґрунтів можуть проходити в сотні і тисячі разів швидше, ніж при природній геологічній ерозії.

Товщина верхнього родючого шару ґрунту, який містить гумус, для багатьох типів ґрунтів рідко перевищує 20см і на його утворення природою витрачено не менше 2-7 тис. років. При прискореній ерозії повне руйнування цього шару можливе протягом 10-30 років, а часто він змивається першою зливою або здувається пиловою бурею. Прискорена ерозія, яка є наслідком неправильного використання земель - основний недолік землеробства, який на земному шарі виводить з ладу значні площі родючих земель. Причин прискореної ерозії є декілька.

По-перше, це безконтрольна вирубка лісів. Ліс є найбільш ефективним захистом ґрунтів від ерозії. Великі дерева за допомогою кореневої системи та трав’яні рослини, корені яких утворюють тонкі сплетіння, як би втримують ґрунт в “міцній сітці”. Ліс затримує талу та дощову воду і перешкоджає цим утворенню поверхневого стоку. Вода поступово всмоктується ґрунтом, поповнюючи запас ґрунтових вод, підтримуючи вологість ґрунтів. Завдяки високій здатності утримувати вологу, ліс іноді порівнюють з водосховищем. Вважається, що на 10 тис. га лісу втримується до 500 тис. м³ води.

Після вирубки лісу ґрунти залишаються без захисту: талі та дощові води, не затримуються, стікають по схилах, захоплюючи частинки ґрунтів та виносять їх в річки. В землю потрапляє лише незначна частина вологи. Поверхневий стік води збільшується в 2-3 рази, знижуючи рівень грунтових вод, що приводить до збільшення посушливості ґрунтів.

Крім того, випаровування з поверхні оголеного ґрунту проходить значно інтенсивніше. Посушлива дія випаровування на незахищених ґрунтах призводить до пониження конденсації вологи у вигляді роси, що надзвичайно важливо для аридних зон. Зменшення лісистості території викликає прискорення швидкості вітру, що сприяє як розвитку вітрової ерозії, так і зменшує конденсацію водяної пари.

Під впливом сонячних променів незахищені ґрунти нагріваються надзвичайно інтенсивно, що викликає зміни і навіть загибель ґрунтових мікроорганізмів, а також тварин і рослинних організмів, які відіграють значну роль в утворенні гумусу. Живі організми (комахи, бактерії, водорості, хробаки) мають першочергове значення для формування хімічного складу ґрунтів і приймають участь в процесах перетворення як органічних, так і мінеральних сполук різних елементів.

Крім того, скорочення лісів призводить до зміни місцевого клімату в сторону сухості, що в свою чергу, відбивається на збільшенні ступеня посушливості ґрунтів.

По-друге, це надмірний випас худоби. Ерозія, яка викликана надмірним випасом худоби, є результатом самої пастьби. Із збільшенням чисельності худоби рослинність значно бідніє, причому молоді рослини худоба з’їдає значно швидше, ніж завершується нормальний цикл відновлення пасовищ. Багаторічні рослини внаслідок цього втрачають здатність ефективно захищати ґрунти, що вимагає втручання людини.

Поряд з обкусуванням худобою рослин важливою причиною руйнування пасовищ є вибивання ґрунтів копитами тварин. Сумісна дія цих факторів призводить до значного зменшення маси зеленої речовини та скорочення площ, що вкриті рослинністю.

По-третє, це неправильні методи землеробства. До них відносять розорювання легкоеродованих ґрунтів, неправильне розорювання схилів та введення монокультур, в тому числі проораних.

Монокультури і особливо проорані культури надзвичайно слабо захищають ґрунти. При вирощуванні монокультур на одних і тих же ділянках, ґрунти більшу частину року залишаються відкритими, залишеними без рослинного шару, який захищає ґрунти від вітрової та водної ерозії та захищає від надмірного перегріву. Проорані культури практично не захищають ґрунти внаслідок слаборозвиненої кореневої системи більшості таких рослин, а також внаслідок відкритості більшої частини ґрунтових ділянок.

Розорювання легкоеродованих ґрунтів, зокрема супіщаних, піщаних, тощо, без достатнього захисту викликає інтенсивний розвиток вітрової ерозії. Такі ґрунти характерні для посушливих районів Землі.

Неправильне розорювання схилів викликає розвиток, перед усім, водної ерозії. При розорюванні вздовж схилу, навіть при незначній крутизні 2-3°, зливи та талі води стікають під схил та змивають поверхневі шари ґрунту. Щоб попередити водну ерозію, розорювання слід проводити поперек схилу. Розорювання схилу більше б⁰ крутизни небезпечне без спеціальних заходів захисту.