2 Питання. Політична культура юриста

Професія юриста зобов'язує його вникати в усі сфери суспільного життя, де він відчуває, що саме через відсутність досвіду самостійного політичного життя нашого народу появляється незрілість української національної свідомості, яка властива і правникам. Багатовікова атмосфера закритості суспільства звичайно позначилась і на його політичній культурі. Тому має місце певна політична невпевненість, розгубленість юристів, дефіцит їх політичних переконань. Це нерідко позбавляє юристів виваженої політичної стратегії у правоохоронній діяльності.

Як відомо, Закон забороняє юристам вступати у будь-які політичні партії. Але позапартійність не означає деполітизованість, оскільки юрист має власні політичні погляди, хоча вони не повинні безпосередньо впливати на юридичну діяльність.

На думку деяких дослідників термін «політична культура» появився у 50-х роках XX ст. Існують різні підходи щодо змісту даного поняття, що виявляється в численних дефініціях.

Зрозуміло, що політична культура є складовою духовної культури й утворюється багатьма видами культур (субкультурами). Так, одна із видів культур - політична культура юриста - увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у правоохоронній діяльності. Тому політична культура тісно пов'язана з політичною культурою суспільства, політичною культурою соціальних груп та політичною культурою окремих осіб.

У наукових дослідженнях С. Рутара окреслюються наступні підходи до розуміння політичної культури. Наприклад, політична культура, це: І) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу; 2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінностей інформації (174, 29). На нашу думку, найоптимальніший третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення є засобом інформації оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що важливе для розгляду юридичної справи.

Політична культура юриста - це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка мас безпосереднє відношення до правових явищ, вироблення власних політиконаціональних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.

Розглянемо групи компонентів, які визначають політичну культуру юриста.

Розвиток політичної культури юриста полягає у свідомому засвоєнні і критичному осмисленні ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен у першу чергу потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Юрист має зрозуміти, що всі політичні невдачі українців пов'язані з великим прагненням до незалежності, свободи. Історичні умови сприяли розвиткові української національно-правової теорії. Звідси постає висновок, що інформаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури працівників правоохоронних органів. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Отже, соціальна пам'ять у питаннях політики, ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби спричиняє активні впливи на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.

Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дозволяють більш ефективно здійснювати аналіз і оцінювати явища суспільного життя. Справа в тому, що так чи інакше юрист при виконанні службових обов'язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко зорієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте, незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є Закон. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.

Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні. Тому потрібно розвивати у собі навички політичного регулювання й управління, політико-правові здібності.

Зміст політичної культури юриста вміщує також переконання та усвідомлення політичних цінностей. Тобто цінність політичної культури правника полягає у тому, що вона сприяє піднесенню і культури правоохоронної діяльності, вдумливому, свідомому ставленню кожного до виконання своїх службових обов'язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських цінностей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої) думки.

Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. У даному випадку домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. У свою чергу, усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню глибоких патріотичних почуттів юристів, адекватному розумінню тимчасових політичних, ідеологічних й-економічних труднощів нашої держави. У противному разі політико-правова невизначеність юриста негативно впливатиме на виконання професійного обов'язку. Це означає, що політична культура юриста органічно поєднана з виконанням внутрішнього імперативу службового обов'язку.

Для глибокого розуміння такого компонента політичної культури юриста як здатність передбачати політичні наслідки класної правоохоронної діяльності, необхідно звернутися до політичної думки України. Її суть полягає у поясненні закономірностей, основних напрямів суспільного процесу в Україні. Адже юрист не повинен бути пасивним суб'єктом політичного життя українського народу. Опановуючи політичну науку, він усвідомлює мету розвитку українського суспільства, знаходячи ефективні правові методи розуміння цього процесу.

Так, одним із методів демократизації, правового розвитку України є найповніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Тому саме політична ефективність юридичної діяльності дозволяє визначити відповідні шляхи утвердження цивілізованого правопорядку. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. А політична культура дає можливість юристові зрозуміти, що правовим та й економічним реформам обов'язково передують політичні. Це особливо стосується України, де політичні надії й сподівання століттями поступово переходили у політичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, поєднання національних та загальнолюдських цінностей.

У процесі виконання службового обов'язку такі цінності становлять підґрунтя можливих політичних наслідків. Наприклад, у виборі методів стабілізації криміногенної обстановки юристу доцільно виходити із пріоритету національно-державницьких політичних цінностей. Незважаючи на існування численних політичних течій в Україні (прихильність до однієї з них безпосередньо впливає на власну юридичну діяльність), юрист має керуватися державницькими цілями, закріпленими у Конституції України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави юрист спроможний справедливо регулювати політичні інциденти у правоохоронній діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов'язаний охороняти, оскільки у противному випадку можуть виникнути правові наслідки.

У цілому можна сказати, що політична культура юриста є основою розв'язання правових проблем при виконанні службового обов'язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з «душею народу» (199, 28).

Основними принципами політичної культури юриста є: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста полягає в тому, що культуру політичного мислення і культуру політичної поведінки службових осіб визначає Конституція України. Тобто державним працівникам визначаються межі для політичного плюралізму. Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на такій ідеології формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього оновлюється не тільки право, а й сама політична система, розвиваються власні національні ідеали, ліквідовуються окремі існуючі фрагментарності у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов'язує юриста до підвищення рівня політичної культури, знання механізмів політико-правової дії, оскільки він як суб'єкт політичного життя повинен сприяти державі, розповсюджувати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися Закону.

Ідейність як. принцип політичної культури юриста, висвітлює необхідність ідеї у правовій політиці й політиці загалом. В ім'я чого юрист стоїть на сторожі Закону, відображає принцип національної ідейності? Звичайно, у зміст цього принципу вкладено відображення української ментальності: державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, доброзичливість, а також можливу появу нових ментальних рис, зокрема, які пов'язані з політичною волелюбністю та процесом політичної масової свідомості громадян. Тобто ідейність політичної культури юриста має національні витоки, визнання, національний характер, які грунтуються на історичній свідомості та історичній пам'яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує всю сферу не тільки правової діяльності, а й в цілому життєдіяльності. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста була б позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіру у можливості держави, розчинення цілісності українського національного буття.

Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які грунтуються на загальнолюдських цінностях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Тим самим відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і блокується політизація моралі. Друге явище є не бажаним з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає російський менталітет, або не конструктивний націоналізм. Такі крайні тенденції у політиці небезпечні. Тому політика повинна керуватися духовним правом, національною мораллю, що сприятиме моральній соціалізації політичної культури юриста. Даний принцип також забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його в сторону здорового глузду, що дає можливість успішно розв'язувати морально-політичні та ідейно-моральні проблеми службової діяльності.

У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов'язаний такий принцип як здатність до культурного діалогу у висловленні плюралізму думок. Таким чином, утворюється своєрідна субкультура - плюралістична політична культура юриста, яка повинна діяти навколо української національної ідеї. Звичайно, це здійснюється шляхом культури політичних дій, без прояву негативних емоцій, дипломатичне, з умілим використанням знань політичної психології. Тобто йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану на інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння в інакомисленні співбесідників. Цей принцип забезпечує мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє методи попередження можливих політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, орієнтує масову політичну культуру на модерну — демократичну політичну культуру, яка побудована на позиціях українського національного патріотизму.

Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста. Справа в тому, що юрист має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки знанням права. Його власні погляди на уявлення грунтуються на юридичному .(численні, конституційній культурі, що дозволяє виробляти своє політичне бачення вирішення правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.

Політична культура юриста немислима без такого принципу як логічність. Цей принцип пов'язаний перш за все з інтелектуальністю особи, розуміння плюралізму політичних поглядів. Адже зміна цих поглядів без зміни ідеології держави це цілком нормальне явище. Однак тут повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вкладається у рамки логічного. Крім того, логічність потрібна для зв'язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства, в тому числі з-громадянською культурою.

Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби. Окремі особи вдаються до обману, перекручень історичних відомостей, вигаданих даних тощо. Це зобов'язує юриста до поєднання політичної культури юриста за принципом справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов'язку, політичною довірою й вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних явищ, миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігатиме деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. Тим більше, що одне і друге явище має пряме відношення до правопорядку.

Важливим завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій. У якості таких функцій передусім постають: політична оцінка результатів юридичної діяльності; формування громадянської культури юриста; вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку: запобігання деформації політичної свідомості юриста; розвиток української політико-правової думки: впорядкування політико-юридичних культурних процесів; формування української політичної еліти.

Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. У свою чергу, недоліки правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на ряд політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств.

Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це саме стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак, високий рівень політичної культури юриста є своєрідним регулятором демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Крім того політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто, що вони про себе думають і говорять), а й їх конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура, як вказує С.Рутар, здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи (174, 29).

Крім того результати правоохоронної діяльності прямо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають дієву політику держави і вірять у вибраний політичний курс.

Слід пам'ятати, що юрист, незважаючи на його високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування, перш за все, громадянської культури, що є однією із функцій (199, 28). Це означає, що юрист має керуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадянське життя конституційним нормам. У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне сприйняття українських політичних цінностей.

Розглядаючи таку функцію як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, слід наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тої чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розстановки політичних сил та ін., що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробити адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дасть йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дійове регулювання суспільних відносин, не приносячи шкоди українському національному менталітетові?

Прикладом може бути прийняття Конституції України, а саме - оголошення результатів поіменного голосування кожного законопроекту.

Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов'язані із відчуттям комплексу «меншовартості», побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Це наслідки культурних деформацій, втрати національної ідентичності, пристосовування до державної влади окремих юристів з корисливою метою. Таким чином, нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою внаслідок узурпації частини влади бюрократією, ідеологією консервативного соціально-політичного блоку, мафією, що породили ленінський політичний розгул, сталінське чистилище та брежнєвську вседозволеність. Це породжує у декого байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку. Негативні приклади подають і керівники вищих державних органів, які здебільшого вирішують власні проблеми.

Отже, політична культура юриста має довгий і тернистий шлях розвитку, формуванням психологічного виміру національної політики. Тому юристові необхідно формувати типові поведінкові реакції і стереотипи політико-юридичної діяльності, відмовитись від задоволення власних природних потреб та інтересів будь-якою ціною. Це дасть змогу запобігти авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому. Навіть соціальний протест, правильне розуміння регіональних та агресивних проявів лівих і правих політичних сил - це вже буде прояв політичної свідомості юриста і його політичної культури.

Політична культура, пронизуючи свідомість юриста, виконує й функцію впорядкування політика-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою збагачення норм поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди можна віднести повагу до особи, законність, рівень правопорядку, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. Тому в даному випадку виправдане панування домінуючої ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві, що є специфічним впорядкуванням культурних процесів.

Чи не найважливіша функція політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Ця функція здійснюється шляхом освіти (особливо політичної й політологічної), через яку передається смислова духовність національної еліти, транслюється культура. Еліта, як активна група авторитетних інтелектуальних осіб, є носієм національної ідеї, здійснює державне управління, але перебуває разом із народом.

Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політично-правова українська еліта постійно намагалась випереджати дії держави, формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність свого народу. Прикладом тут є еліта юристів минулих століть. У даний час політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще не достатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підстави говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.

Призначення політичної культури юриста виявляється ще й у тому, що формування нової національно-політичної еліти реалізується на засадах багатовимірного підходу. Це дає можливість налагодити політичну взаємодію між регіональними елітами, різними верствами громадян, знаходити компромісні рішення. Незважаючи на те, що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну та економічну орієнтації, потрібно орієнтуватись на об'єднання, оскільки нова Конституція поставила спільну мету: систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.

Відомо, що між політичною елітою та правлячою елітою є істотна відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої - політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки сформована українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі. Тоді національна ідея може отримати перемогу.

Отже, політична культура юриста це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Тут об'єднується політична наука з конкретними політико-правовими діями, де велике значення мають моральна, правова, духовна й інші види культур. Тобто політична культура дає можливість юристові уникнути стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правоохоронній діяльності.

Викладач С.В.Клименко

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає антологія духовного права?

2. Які інтелектуальні здобутки українських юристів у формуванні національного права?

3. Який зміст політичних цінностей Конституції України?

4. Які необхідно здійснювати пропедевтичні заходи по недопущенню деформації духовно-національної свідомості та почуттів українських юристів?

Завдання на семінарське заняття

1. Проаналізувати співвідношення норм Руської Правди з духовними нормами.

2. Вказати норми позитивного права, які суперечать природному праву.

3. Визначити ознаки політично-правового поля юридичної діяльності

4. Скласти перелік внутрішніх аспектів духовної, національної та політичної культури юриста.

Тематика рефератів

1. Духовна безпека професійної діяльності юриста.

2. Співвідношення українського національного права з сучасним європейським правом.

3. Політико-культурні елементи юридичної практики.