
- •8 Методологія філософії права за л. Петровою.
- •18.Пояття у праві
- •20. Свобода як правова цінність
- •21 Класифікація свободи як правової цінності. Суть.
- •22. Справедливість як правова цінність.
- •23 Універсальна справедливість
- •24 Форми справедливості.Їх зміст
- •25 Право як формальна рівність
- •26 Зміст поняття правової рівності
- •28 Правова антропологія.
- •41 Форми суб’єктивізму у правовій філософії.
26 Зміст поняття правової рівності
Правова рівність — рівність вільних і незалежних суб´єктів права за загальним для всіх масштабом, єдиною нормою та рівною мірою.
Там, де існує поділ людей на вільних і невільних, невільні є не суб´єктами, а об´єктами права і на них принцип правової рівності не поширюється. Отже, правова рівність — це рівність вільних і рівність у свободі, загальний масштаб і рівна міра свободи індивідів. Право діє і промовляє мовою і засобами саме такої рівності, завдяки цьому виступає загальною і необхідною формою буття, вияву та реалізації свободи у процесі спільної життєдіяльності людей. Правова рівність, як і будь-яка інша рівність, абстрагована від реальних, фактичних відмінностей тих, кого вона зрівнює, а тому вона має формальний характер.
28 Правова антропологія.
Правова антропологія — галузь філософії права, яка вивчає співвідношення особистості й права, особистість як об'єкт дії права та її вимоги до права, структуру цінностей особистості та право як засіб утілення цих цінностей у суспільне життя, права людини та їх юридичний захист, себто в цілому особистісний аспект права. Під особистістю ми розуміємо індивід, оскільки він не є лише природним організмом, а виявляється у своїй людській якості, тобто як діючий, наділений волею і прагненнями, як представник своїх думок, поглядів, суджень, як істота з претензіями і правами.
Правова антропологія — нова для нашої науки галузь. Не викликає сумнівів її зв’язок з культурною та філософською антропологією, з соціальною психологією тощо. Становлення правової антропології відбувається в межах сучасного гуманітарного ренесансу — різкого підвищення престижу і статусу гуманітарного знання та відмови від технократичного синдрому попередніх десятиліть. Це стає зрозумілим з огляду на численні небезпеки, що загрожують нормальному життю людини, самому її існуванню на Землі. Аби відвести цю загрозу, простого співчуття недосить: потрібна мобілізація нових знань про людину та її середовище, подолання старих спрощених уявлень про її сутність, її місце в природі та історії.
41 Форми суб’єктивізму у правовій філософії.
Основними формами прояву суб'єктивізму в правовій філософії є раціоналізм і філософія цінностей. Раціоналізм відстоює позицію, що грунтується на тому, що джерело правопорядку має бути знайдений в ідеї права. Ідея права відкривається в глибинах людської свідомості. Вона володіє надвременной цінністю і розвивається за рахунок внутрішніх імпульсів. Історично раціоналізм існував як догматичний раціоналізм (С. Пуфен-дорф, X. Вольф), що намагався вивести з ідеї права всю правову систему, і як критичний раціоналізм (І. Кант, Р. Штаммлер), що виводить з ідеї права лише основні принципи правопорядку. Фундаментальне положення філософії цінностей (М. Ше-лер, Н. Гартман) полягає в тому, що цінності існують як незалежні єства в автономній ідеальній сфері, вони даються людині в акті емоційної інтуїції і мають строго ієрархічний порядок. В області філософії має рацію провідна ідея цього напряму (Р. Коїнг, Р. Хубман) передбачає можливість встановлення ідеальних, але в той же час об'єктивних і фіксованих норм для організації суспільства. Завдяки ідеально існуючому сенсу права чоловік інтуїтивно і емоційно відчуває, що в даних умовах справедливо або несправедливо. Це відчуття є джерело правопорядку. Таким чином, завдяки зверненню до ідеї права суб'єктивізм не зазнає труднощів у вирішенні питань про підставу і критерій права, нормативність правопорядку. В той же час недостатня увага до існуючих умов робить проблематичним його застосування до формування поточного законодавства.