- •Передмова
- •Психологічні основи девіантної поведінки особистості Зміст і види девіантної поведінки особистості
- •1.1.Поняття про девіантну поведінку
- •1.2. Види девіантної поведінки
- •1.1.Поняття про девіантну поведінку
- •1.2. Види девіантної поведінки
- •1.3. Стадії та рівні розвитку девіантної поведінки
- •1.4. Теоретичні підходи до пояснення феномена психологічної жертви
- •1.5. Сутність, форми прояву та етапи розвитку віктимної поведінки особистості
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Розділ2. Чинники девіантної поведінки особистості
- •2.1.Соціальні чинники девіантної поведінки.
- •2.2. Соціально-психологічні чинники девіантної поведінки
- •2.3. Педагогічні чинники девіантної поведінки особистості
- •2.4. Індивідуально-психологічні чинники девіантної поведінки особистості
- •2.5. Чинники віктимної поведінки особистості
- •Питання та завдання для самоконтролю
- •Розділ 3. Гендерно-вікові аспекти девіантноїповедінки особистості
- •3.1. Особливості виникнення опору виховним впливам у дошкільному віці.
- •3.2.Шкільна дезадаптація, відсутність навичок взаємодії з соціумом як передумови девіантної поведінки молодшого школяра.
- •3.3.Вікові особливості становлення особистості підлітка та їхвплив на відхилення в поведінці.
- •3.4. Психологічні особливості формування віктимної поведінки підлітка у процесі соціалізації
- •3.5. Міжособистісна залежність як прояв віктимної поведінки жінок
- •3.6. Гендерні особливості девіантної поведінки особистості
- •Не 2.1. Психологічна діагностика особистості з девіаціями поведінки
- •1. Мета і стадії психологічної діагностики девіантної поведінки особистості.
- •2. Методи психологічної діагностики змісту і чинників девіантної поведінки особистості.
- •3. Психологічна діагностика особистості з віктимною поведінкою.
- •1. Мета і стадії психологічної діагностики девіантної поведінки особистості
- •2. Методи психологічної діагностики змісту і чинників девіантної поведінки особистості
- •3. Психологічна діагностика особистості з віктимною поведінкою
- •Співвідношення поведінкових проявів з характерними деталями методики «Моя сім'я»
- •Питання та завдання длясамоконтролю
- •Розділ 5. Психологічні основи профілактикиі корекції девіантної поведінки особистості
- •5.1. Зміст, функції та етапи профілактики і корекції девіантної поведінки особистості
- •5.2. Форми і методи профілактики і корекції девіантної поведінкиособистості
- •5.3. Вікові особливості профілактики та корекції девіантної поведінки
- •5.4. Психологічні основи профілактики та корекції віктимної поведінки особистості.
- •5.5. Основні напрями, види та принципи профілактики віктимної поведінки особистості.
- •5.6. Форми та методи психологічної корекції віктимної і поведінки особистості
- •Додатки
2.3. Педагогічні чинники девіантної поведінки особистості
Не можна відкидати велику роль недоліків сімейного і шкільного виховання як педагогічних чинників виникнення соціальнопедагогічної занедбаності, важковиховуваності, що спричинюють шкільну і, загалом, соціальну дезадаптацію і, відповідно, девіантну поведінку особистості. У зв’язку з цим слід зазначити, що система освіти має певний “девіантний” потенціал, зокрема через традиційне патерналістське ставлення вчителів до учнів , умови праці, що спричинюють професійне “вигорання” і професійні деформації особистості педагогів тощо.
Необхідність інтенсифікації процесу навчання відповідно до запитів сьогодення веде до зростання кількості учнів, які не можуть опанувати шкільну програму, втрачають інтерес до навчання, заміщуючи навчальну діяльність асоціальною або антигромадською активністю. У багатьох таких дітей формуються навички, властиві соціальному паразитизму: байдикування, ледарство, відхід з дому, бродяжництво тощо. Проблемою також залишається пошук підходу донавчання у закладах освіти осіб з різними дефектами, які загалом не дають підстав для переведення у допоміжну школу.
Р. Овчарова [28] для оцінки педагогічних чинників розвитку особистості дитини пропонує такі параметри як характер виховання (орієнтоване на дитину, стабільне, таке, щопозитивно впливає; нестійке, нестабільне, суперечливе; байдуже до дитини, нестабільне, таке, що дезорганізує; вороже, таке, що негативно впливає на дитину тощо) а також характер освітньої роботи з дітьми (особистісно-орієнтована,розвивальна; репродуктивно-адаптивна, малоефективна; інформаційно-репродуктивна, неефективна тощо).
Зрозуміло, що ці чинники позначаються на розвитку дитини не безпосередньо, а заломлюючись через її внутрішню позицію (взаємодію, відносну незалежність, опірність; протидію, гіпернезалежність,негативізм, впертість; бездіяльність, гіперзалежність, нестійкість,конформізм тощо).
Також великого значення набуває ставлення педагога до дитини з девіантною поведінкою, досліджуючи яке, І. Козубовська та Г. Товканець встановили, що:
• ставлення стійко-позитивного типу (рівне, тепле ставлення, турбота, прагнення допомогти) є характерним лише для 10 % досліджуваних педагогів;
• ставлення нестійкого типу (ситуативність поведінки педагога залежно від настрою, вчинків учня, загальної емоційно-позитивної спрямованості) виявляють близько 20 % вчителів;
• ставлення стійко-негативного типу (відкрито вороже ставлення,необ’єктивність оцінки, упередженість, зосередження уваги лише на негативних вчинках, ігнорування позитивних якостей дитини)є властивим для 53 % досліджуваних педагогів;
• байдуже ставлення (незацікавленість причинами неуспішності дитини, його особистістю, орієнтація на спілкування лише на офіційному, рольовому рівні) можна констатувати у 17 % досліджуваних учителів.
При цьому особливо несприятливим для розвитку особистості є поєднання ворожого ставлення вихователів до дитини, авторитарного характеру навчання і виховання а також пасивної або такої, що протидіє, позиції дитини .