Співвідношення поведінкових проявів з характерними деталями методики «Моя сім'я»

Поведінкові прояви	Характерні деталі психомалюнка
Тривожність	Штрихування, лінія над малюнком, лінія з сильним натисненням, стирання, перебільшена увага до деталей, подвійні або переривчасті лінії, підкреслювання окремих деталей, неохайно виконаний малюнок, інтенсивно замальоване волосся
Конфліктність	Бар'єри між фігурами, стирання окремих фігур, відсутність основних частин тіла в деяких фігур, виділення окремих фігур, ізоляція фігур, неадекватні розміри, відсутність на малюнку окремих членів сім'ї, член сім'ї, який стоїть спиною, перемальовування об'єкта, відмова малювати якийсь об'єкт
Почуття неповноцінності	Автор малюнка дуже маленький, розташування фігур у нижчій частині аркуша, лінії слабкі, переривчасті, ізоляція автора від інших, маленькі фігури, непомітна фігура автора порівняно з іншими, відсутність автора, автор стоїть спиною, відсутність руки, ноги, рука за спиною, непропорційно короткі руки, вузькі плечі
Ворожі стосунки	Одна фігура на іншому аркуші або на зворотному боці аркуша, агресивна позиція фігури, закреслена фігура, деформована фігура, зворотній профіль, руки розкинуті в сторони, пальці довгі, зворотний профіль очі порожні, «оскал», видні зуби, агресивна позиція
Незахищеність	Малюнок внизу аркуша, багато другорядних деталей, непропорційно довгі руки, широко розставлені ноги, самовиправдовування під час малювання, прикриття малюнка рукою
Замкненість	Виділення обличчя, обличчя, намальоване в останню чергу, відсутність основних деталей обличчя, людина, промальована схематично (з паличок), складені руки (захисна позиція)

Наступним етапом у пошуку можливості визначення віктимної поведінки особистості є вивчення особистісних властивостей осіб-жертв за допомогою «Фрайбурзького особистісного тесту» FРI(див.с. 200)

Опитувальник призначений для діагностики станів і властивостей особистості, які мають першочергове значення для процесу соціальної адаптації та регуляції поведінки. Опитувальник FPI містить 12 шкал; форма В відрізняється від повної форми (тільки в 2 рази) меншою кількістю запитань (114). Одно (перше) запитання в жодну зі шкал не входить, оскільки має перевірний характер. Шкали опитувальника І-ІХ є основними, або базовими, а Х-ХІІ - похідними, інтегруючими. Похідні шкали складені із запитань основних шкал і позначаються іноді не цифрами, а буквами Е, N і М відповідно.

Шкала I (невротичністъ) характеризує рівень невротизації особистості. Високі оцінки відповідають вираженому невротичному синдрому астенічного типу із значними психосоматичними порушеннями.

Шкала II (спонтанна агресивність) дає змогу виявити и оцінити психопатизацію інтротенсивного типу. Високі оцінки свідчать про підвищений рівень психопатизації, що створює передумови для імпульсивної поведінки.

Шкала III (депресивністъ) дає можливість діагностувати ознаки, характерні для психопатологічного депресивного синдрому. Високі оцінки за шкалою відповідають наявності цих ознак в емоційному стані, в поведінці, у ставленні до себе і до соціального середовища.

Шкала IV (дратівливість) дає змогу судити про емоційну стійкість. Високі оцінки свідчать про нестійкий емоційний стан зі схильністю до ефективного реагування.

Шкала V (комунікабельність) характеризує як потенційні можливості, так і реальні прояви соціальної активності. Високі оцінки дають змогу говорити про наявність виражено потреби у спілкуванні й постійній готовності до задоволення цієї потреби.

Шкала VI (врівноваженість) відображає стійкість до стресу. Високі оцінки свідчать про захищеність до дії стрес-чинників звичайних життєвих ситуацій, що базується на впевненості в собі, оптимістичності й активності.

Шкала VII (реактивна агресивність) має на меті виявити наявність ознак психопатизації екстратенсивного типу. Високі оцінки свідчать про високий рівень психопатизації, що характеризується агресивним ставленням до соціального оточення та вираженим прагненням до домінування.

Шкала VIII (сором'язливість) відображає схильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації, що мають перебіг за пасивно-захисним типом. Високі оцінки за шкалою відображають наявність тривожності, скутості, невпевненості, наслідком чого є труднощі в соціальних контактах.

Шкала IX (відкритість) дає змогу характеризувати ставлення до соціального оточення та рівень самокритичності. Високі оцінки свідчать про прагнення до довірливо-відвертої взаємодії з довколишніми людьми при високому рівні самокритичності. Оцінки за цією шкалою можуть тією чи іншою мірою сприяти аналізу щирості відповідей обстежуваного під час робота з даним опитувальником, що відповідає шкалам брехні інших опитувальників.

Шкала X (екстраверсія - інтроверсія). Високі оцінки за шкалою відповідають вираженій екстравертованості особистості, низькі - вираженій інтровертованості.

Шкала XI (емоційна лабільність). Високі оцінки вказують на нестійкість емоційного стану, що виявляється в частих коливаннях настрою, підвищеній збудливості, дратівливості, недостатній саморегуляції. Низькі оцінки можуть характеризувати не тільки високу стабільністьемоційного стану як такого, а й добре уміння володіти собою.

Шкала XII (маскулінізм - фемінізм). Високі оцінки свідчать про протікання психічної діяльності переважно за чоловічим типом, низькі – за жіночим.

У контексті дослідження віктимної поведінки часто використовують методику «Індекс життєвого стилю» (ІЖС) (див. с. 207), розроблену Р. Плутчиком у співавторстві з Г. Келлерманом. Вона базується на психоеволюційній теорії емоцій Р. Плутчика. Механізми психологічного захисту (МПЗ) розуміються як похідні від емоцій, оскільки кожний із захисних механізмів онтогенетично розвивався для стримування однієї з базових емоцій (наприклад, витіснення розвивалося для подолання тривоги). Ця методика дає змогу діагностувати всю систему механізмів психологічного захисту, виявити як провідні, основні механізми, так і оцінити ступінь напруженості кожного захисного механізму окремо [33].

Методика «Індекс життєвого стилю» містить 97 тверджень. Обстежуваному пропонується зазначити ті вислови, які відповідають його поведінці або стану. Підрахунок результатів здійснюється за бланком відповідей, який є одночасно ключем. При цьому підраховуються лише позитивні відповіді за кожною шкалою, що відповідає одному з 8 захисних механізмів: заперечення (А), витіснення (В), регресія (С), компенсація (Р), проекція (Е), заміщення (F), раціоналізація (G), реактивні утворення (Н). Кожному з цих захисних механізмів відповідають від 10 до 14 тверджень опитувальника, що описують особистісні реакції індивідуума, які виникають у різних ситуаціях. Інтерпретація отриманих даних проводиться відповідно до змістовних характеристик механізмів психологічного захисту (індексу життєвого стилю).

1. Заперечення. Дія цього механізму проявляється в запереченні тих аспектів зовнішньої реальності, які є очевидними для довколишніх, проте не визнаються самою особою. Можуть також заперечуватися будь-які внутрішні імпульси або окремі характеристики самого себе. Іншими словами, інформація, яка призводить або може призвести до внутрішнього конфлікту, просто не сприймається.

2. Витіснення. Це захисний механізм, за допомогою якого неприйнятні для особистості бажання, думки, відчуття стають підсвідомими. Витіснені (пригнічені) імпульси не знаходять розв'язання в поведінці, однак зберігають свої емоційні і психовегетативні компоненти.

3. Регресія. За цієї форми захисної реакції особа, що піддалася дії фруструючих чинників, замінює вирішення суб'єктивно складних завдань відносно простішими і доступнішими в даній ситуації. Використання більш примітивних і звичних поведінкових стереотипів істотно збіднює потенційно можливий арсенал подолання конфліктних ситуацій.

4.Компенсація. Цей механізм проявляється у спробах знайти відповідну заміну реального або уявного недоліку іншою якістю, найчастіше за допомогою фантазування. Іншим проявом компенсації може бути ситуація подолання фруструючих обставин через досягнення успіхів у інших сферах (гіперкомпенсація).

5. Проекція. В основі проекції лежить процес, за допомогою якого неусвідомлювані та неприйнятні для особистості відчуття и думки локалізуються зовні, приписуються іншим людям.

6. Заміщення. Дія цього захисного механізму проявляється в розрядці пригнічених емоцій (ворожості, гніву), що спрямовуються на об’єкти, які становлять меншу небезпеку або доступнішу, ніж ті, що викликали ці негативні емоції та відчуття. Наприклад, відкритий прояв ненависті до людини, який може викликати небажаний конфлікт з нею, переноситься на доступнішу й «безпечну» особу.

7. Інтелектуалізація. За цієї форми захисної реакції перетинаються викликані неприємною або суб'єктивно неприйнятною ситуацією емоції та відчуття за допомогою логічних установок. За цього способу захисту нерідко спостерігаються очевидні спроби применшити цінність недоступного для особистості досвіду.

8. Реактивні утворення. Особистість запобігає вираженню неприємних або неприйнятних для неї думок, відчуттів і вчинків через перебільшений розвиток протилежних прагнень. Іншими словами, відбувається трансформація внутрішніх імпульсів у їх протилежність.

Для психологічної діагностики віктимної поведінки особистості варто враховувати оцінку рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за В.А. Бодровим) (див. с. 211). Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості (НПН). Вона дає змогу виявити окремі початкові симптоми порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку і прояву в поведінці та діяльності людини. Методика має 84 запитання (міркування), на кожне з яких обстежуваний дає відповідь «так» або «ні». Результати відображаються кількісними показниками (в балах), на основі яких робиться висновок щодо рівня нервово-психічної стійкості. Аналіз відповідей дає змогу уточнити окремі біографічні відомості особливості поведінки та стану психічної діяльності людини в різних ситуаціях [13].

Шкала оцінки впливу психотравмуючої події (Д. Горовітц, доповнена Д. Вейс) (див. с. 215) дає змогу діагностувати силу переживання психотравмуючої ситуації та форми її вираження - уникання, вторгнення та фізіологічне збудження, що проявляються в певному типі активності щодо психотравмуючої ситуації [31].

Переживання психотравмуючої ситуації за домінуванням субшкали «уникання» характеризується намаганням уникнути переживань, пов’язаних з психотравмуючою подією. Даний тип переживання проявляється у зниженні чутливості особистості до переживання ситуацій, які є психотравмуючими; вибору стратегій «втечі» від ситуації як формі адаптації особистості. Вираження сили переживання психотравмуючої ситуації домінуванням субшкали «вторгнення» характеризується залученням механізмів повторного відновлення травми, що проявляється через нав'язливі почуття, образи чи думки, пов'язані з психотравмуючою подією.

Вираження сили переживання психотравмуючої ситуації домінуванням субшкали «фізіологічне збудження» дає можливість охарактеризувати рівень фізіологічного збудження людини як результат вплив психотравмуючої ситуації, що проявляється як тілесні реакції людини на фізичні чи емоційні стимули під впливом психотравмуючої ситуації та проявляється у роздратуванні, гіпертрофованій реакції страху, проблемі концентрації уваги, психофізіологічному збудженні, безсонні. Одним із наслідків надмірного фізіологічного збудження виступає постійне очікування загрози, нової психотравмуючої ситуації, почуття тривоги.

Будь-які переживання особистості, а психотравмуючі зокрема, тісно пов’язані з емоційною сферою особистості. 3 метою вивчення емоційно-особистіснихособливостей осіб з віктимною поведінкою можна використати опитувальник А. Ольшаннікової та Л.Рабинович (див. с. 217), який дає змогу якісно та кількісно виділити переважання однієї, двох, або трьох провідних емоцій людини: радості (Р), страху (С) або гніву (Г), а також показник загальної емоційності особистості [12].

З позиції теорії емоційності [18] структуру емоційних переживань складають патерни трьох основних базальних емоцій - радості (Р), гніву (ГО) та страху (С), поєднання яких визначає індивідуальні особливості емоційного реагування особистості в різних життєвих ситуаціях. Ці емоційні модальності формують два протилежні полюси - позитивний (радість) та негативний (гнів, страх) і визначають позитивне або негативне ставлення до світу, специфіку взаємодії з оточенням, прийняття чи неприйняття інших.

Радість, що належить до позитивного полюсу емоцій, розглядається як позитивне емоційне збудження, яке виникає при можливості задовольнити актуальну потребу особистості, оскільки завдяки емоції радості людина відчуває впевненість у самій собі, смисл власного життя.

Гнів - емоція, що проявляється у формі афекту і спричинюється раптовим виникненням значної перешкоди на шляху задоволення надзвичайно важливої для суб'єкта потреби.

Страх - емоція, що виникає в ситуації загрози існуванню людини спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Страх викликає у людини депресивний стан, неспокій, намагання уникнути неприємної ситуації і є однією з найсильніших негативних емоцій.

Для визначення наявності в осіб з віктимною поведінкою симптомокомплексу алекситимії використовується Торонтська алекситимічна шкал(ТА) [22] (див.с. 219). Тут слід врахувати, що термін «алекситимія» вперше ввів психіатр П. Сіфнеос для позначення специфічного феномена, який спостерігається у психосоматичних хворих. Йдеться про те, що психосоматичні хворі не в змозі описати свої емоційні переживання словами і плутають їх з тілесними відчуттями («почуття без слів»). Істотними рисами алекситимічного конструкта є: труднощі відентифікації й опису своїх почуттів, нездатність до диференціації почуттів і тілесних відчуттів, недостатність уяви та такі риси когнітивного стилю, як ригідність і конкретність. ТА являє собою опитувальник, що складається з 26 пунктів, створений з дотриманням психометричних вимог. Випробовуваний характеризує себе за кожним пунктом від «абсолютно згодний» до «абсолютно не згодний», при цьому половина пунктів має негативний код. Граничний теоретичний розподіл результатів від 26 до 130 балів. Для визначення валідності ТА була обстежена вибірка з 46 пацієнтів у віці від 20 до 66 років, які виявляли різні психологічні та фізичні симптоми. У хворих діагностувалися тривожні, соматоформні розлади або соматичні хвороби, що традиційно розглядаються як «психосоматичні». У «психосоматичній» вибірці середній бал за шкалою алекситимії для чоловіків становив 74,1, а для жінок - 64,8.

Опитувальник реактивної и особистісної тривожності Спілбегера-Ханіна (див. с. 221) є надійним інформативним інструментом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність як стан) і особистісної тривожності (як стійка характеристика людини) [27].

Під особистісною тривожністю розуміється відносно стійка індивідуальна характеристика, яка дає уявлення щодо схильності сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагувати на такі ситуації станом тривоги. Як реактивна диспозиція особистісна тривожність звичайно активується при сприйнятті певних «загрозливих» стимулів, пов'язаних зі специфічними ситуаціями загрози самооцінці, самоповазі людини. Високий показник особистісної тривожності вказує на високу ймовірність появи стану тривожності у людини в ситуаціях, у яких йдеться про оцінювання її компетентності, підготовленості та які сприймаються як загрозливі. Дуже висока особистісна тривожність завжди прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними та невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями.

Реактивна тривожність як стан характеризується емоціями напруження, занепокоєння, нервозності, що суб'єктивно переживають супроводжуються активацією вегетативної нервової системи. Стан тривожності як емоційної реакції на стресові ситуацію взагалі може мати різну інтенсивність і бувають достатньо динамічними й мінливими у часі. Високий показник реактивної тривожності свідчить на користь виразного психоемоційного напруження. Дуже висока реактивна тривожність може викликати порушення уваги, іноді порушення тонкої координації.

Шкала самооцінки Спілбергера-Ханіна налічує 40 тверджень і складається з двох частин, що окремо оцінюють тривожність реактивну (РТ, номера висловлень з 1 по 20) і особистісну (ОТ, номера висловлень з 21 по 40). Для зниження ймовірності утворення установки на позитив­ні негативні ствердження в опитувальник включено майже однакову кількість тверджень, що характеризують високу та низьку ступінь тривожності.