Питання та завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте чинники виникнення відхилень у поведінці особистості.

2. Які соціально-психологічні фактори зумовлюють девіантну поведінку особистості?

3. Укажіть педагогічні чинники девіантної поведінки особистості.

4. Проаналізуйте індивідуально-психологічні фаетори виникнення відхилень у поведінці.

5. Якими є особливості ставлення особистості з девіантною поведінкою до себе?

6. Яким чином неадекватні виховні впливи батьків і педагогів зумовлюють відхилення в поведінці дитини?

7. Проаналізуйте несприятливі стилі сімейного виховання як чинник девіантної поведінки особистості.

8. Назвіть основні теоретичні підходи до пояснення чинників віктимноїповедінки.

9. Укажіть соціокультурні чинники віктимної поведінки особисто

10. Які соціально-психологічні чинники зумовлюють віктимну і ведінку особистості?

11.Проаналізуйте феномени популярно-неадекватного батьківского ставлення що сприяють формуванню віктимної поведінки дитини.

12.Проаналізуйте особливості дітей, які найчастіше стають жертвами шкільного насильства.

13.Які педагогічні чинники зумовлюють віктимну поведінку особистості?

14.Проаналізуйте індивідуально-психологічні чинники формування віктимної поведінки особистості.

15.Розкрийте психологічні особливості жертв зґвалтувань.

16.Укажіть основні психологічні підструктури віктимної поведінки жертв шахрайства.

17.Проаналізуйте індивідуально-психологічні особливості жінок жертв сімейного насильства.

18.Визначте можливі фактори, які сприяли проявам девіантної поведінки в даних ситуаціях.

Олексій Д_., учень 8 го класу. Мати деспотична, захоплена роботою і професійною кар'єрою. Батько м'який, товариський, працює звичайним службовцем, отримуючи малу зарплату. Олексій у дитинстві займався музикою, спортом. Зараз всі додаткові заняття кинув, та й у школі навчається не дуже добре. Вперше алкоголь спробував у 12 років разом з товаришами у дворі. Було погано, але не кинув, обгрунтовуюч це тим, що не міг «зрадити товаришів».

Мати звернулася по консультацію до психолога з проханням допомогти у вихованні дочки 14 років, яка стала дратівливою, часто взагалі відмовляється розмовляти з нею, гірше стала вчитися у школі. Мати багато працює, часто їздить у відрядження, через що дівчинка живе то в сім’ї колишнього чоловіка, то в його батьків, то в батьків матері. Під час бесіди з дівчинкою виявилося, що в кожній сім'ї детально розпитують їїпро інші сім'ї, часто негативно відзиваючись про них, а про свої справи забороняють розповідати.

Розділ 3. Гендерно-вікові аспекти девіантноїповедінки особистості

3.1. Особливості виникнення опору виховним впливам у дошкільному віці.

Характеризуючи вікові особливості девіантної поведінки особистості, слід зазначити, що у дошкільному віці говорити про девіантну поведінку як таку не доводиться через відсутність стійких моральних переконань у дітей. Разом з тим саме у цей період закладаються перші уявлення про добро і зло, моральні норми, загалом, перший досвід спілкування із соціумом, особливості якого закладають специфіку самосприйняття, ставлення дитини до себе, до інших, до моральнихнорм. Уже 3–4-річна дитина здатна певним чином організовувативласну поведінку (в простих формах). У цьому віці можуть виявитися розв’язність, зухвальство, ледарство, пожадливість, брехливість,безцеремонність тощо як сигнали майбутніх відхилень у процесі соціалізації дитини. При цьому за ступенем негативних наслідків розрізняють неслухняність як найпоширенішу в дитячому віці форму опору вимогам і проханням батьків, моральним нормам суспільної поведінки, що проявляється у витівках, бешкетництві тощо, облудність(спочатку як прояв фантазування особливого складу психіки дошкільника, що не переслідує мети скривдити когось, пізніше — свідоме ухиляння від істини з непорядною метою, через страх перед покаранням тощо), дитячий негативізм (впертість, примхливість, недисциплінованість), проступок — навмисне порушення вимог дорослого, якщо і без злого умислу, але з усвідомленням, що це погано, якепоступово може стати повторюваним .

Як відзначають багато дослідників, значення ролі раннього емоційного досвіду дитини має важливе значення для формування особистості. Адже найзначущою соціальною потребою цього періоду єемпатійне спілкування з дорослим. Саме відчуття дитиною себе яктакої, яку люблять, почуття захищеності і повного прийняття з бокудорослих є фундаментом розвитку здорової психіки .У ранньому дитинстві дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєїповедінки загалом, вона ще не може розуміти, що погане або байдуже ставлення до неї в певний момент може бути викликане іншими,не пов’язаними з дитиною причинами. За відсутності педагогічноїдопомоги зняття негативних переживань в дитини може відбутися за

рахунок викривлення уявлень про свою поведінку. Як відзначаєВ. Сухомлинський, дитина, яка переживає в ранньому дитинстві об-разу, несправедливість, поступово стає хворобливо сприйнятливоюдо найменших проявів несправедливості, байдужості, може початибачити зло і там, де його немає, протиставляючи дійсному і уявномузлу те, що вона може протиставити: неслухняність, норовистість, різкість, брутальність, свавілля, бажання діяти не так, як вимагають дорослі тощо.

Так, автор концепції “авторитетного батьківства” Д.Баумрінд ви-окремила три групи дітей з різними моделями поведінки залежно відособливостей поведінки батьків [3;27]:

Модель 1: діти з високим рівнем незалежності, зрілості, впевненостіу собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості йумінням розбиратися в навколишньому оточенні;

Модель 2: діти, недостатньо впевнені у собі, замкнуті і недовірливі,відчували певні ускладнення в процесі взаємодії з іншими;

Модель 3: невпевнені у собі діти, які не виявляли допитливості і невміли стримувати себе, з великими проблемами у взаємодії з іншими людьми.

Автор виділила також 4 показники батьківського ставлення і відповідно,поведінки, що відповідає за формування відповідних рис дітей:

• контроль: високий бал за цим показником означає великий впливна діяльність дітей, послідовність у постановці вимог;

• вимога зрілості: при високому балі за цим показником батьки висувають вимоги, що спонукують розвиток у дітей зрілості, незалежності, самостійності, високого рівня здібностей в інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах;

• спілкування: батьки з високим балом за цим параметром орієнтовані на переконання, обґрунтованість вимог, готовність вислухати думки дитини;

• доброзичливість: високий бал за цим показником свідчить про зацікавленість батьків у дитині (похвала, радість від її успіхів), теплоті (любов, турбота, жаль).У результаті було виділено кілька типів взаємодії батьків з дітьми, в яких виявлялося їх ставлення до дошкільників :

• тип “авторитетні батьки”, що відповідає моделі 1 поводженнядітей;

• тип “авторитарні батьки”, що відповідає моделі 2 поводженнядітей;

• тип “поблажливі батьки”, що відповідає моделі 3 поводженнядітей.

При цьому саме ставлення батьків і відповідна взаємодія з дітьми,що відповідає моделі і припускає сполучення емоційного прийняття з високим обсягом вимог, їхньою ясністю, несуперечністю і послідовністю в пред’явленні дитині, корелює з успішним процесом соціалізації дошкільника. В інших випадках у дітей виникають значні проблеми, що в подальшому можуть спричинити певні девіації в їх поведінці. Такі діти певною мірою відстають від однолітків упсихосоціальному розвитку через перебування в рамках стереотипних ситуацій і одноманітного спілкування, в них може недорозвинутися здатність до співчуття, вміння враховувати інтереси інших, виявитися жорстокість, байдужість, можуть розвинутися страхи (особливо у тривожних, недовірливих дітей) тощо. У подальшому, коли

дитина приходить до школи, це може спричинити проблеми і відставання у навчальному процесі, шкільну дезадаптацію тощо.