Соціально-економічний та політичний розвиток колоній

Будучи англійськими громадянами, колоністи почувалися вільніше, ніж у самій Англії. Тут, на нових землях, не існувало тих традиційних звичаїв, що оплутували життя звичайного англійця. Будь-хто міг за незначну орендну плату отримати земельну ділянку чи оселитися в неосвоєних районах. Будь-які здобутки колоністів були результатом їхньої наполегливої праці, тому дуже швидко вони ставали незалежними від компаній і лордів-власників. У вирішенні якихось проблем вони віддавали перевагу самоорганізації, а не сподівалися на заступництво губернатора, компанії тощо. Таке становище швидко привело до демократизації всіх аспектів суспільного життя. Збори, представництва, обговорення розпоряджень губернатора, законів, прийнятих англійським парламентом, стали нормою життя.

За наявності таких спільних тенденцій розвитку кожна колонія мала свої порядок і звичаї. У південних колоніях був значний прошарок негрів-рабів, завезених туди для роботи на великих плантаціях. У північних переважала вільна праця, але пуританська мораль суворо регламентувала поведінку колоністів: заборонялись азартні ігри, суворо слідкували за додержанням релігійних норм, влаштовувалися страти чаклунів, відьом тощо. А втім, існували колонії, де церква була відокремлена від держави і всі громадяни мали рівні права.

Різним було ставлення колоністів і до місцевого (тубільного) населення — індіанців. У деяких колоніях, особливо пуританських, відбувався процес їх повного винищення: пуритани, вважаючи себе богообраними, дивилися на тубільців як на людей, заражених духом сатани, котрих необхідно знищувати. В інших колоніях ставлення до тубільців було лояльнішим: з ними укладалися торговельні угоди, союзи і т. ін.

В економічному розвитку колонії також суттєво різнилися. Так, південні колонії, де природні умови дозволяли розвивати плантаційне господарство, стали постачальниками тютюну, цукрової тростини, рису, бавовни тощо. У північних колоніях розвивалися фермерське господарство та різні промисли. Економічний розвиток колоній стримувався метрополією. Англійський уряд, починаючи з Навігаційного акта, послідовно провадив політику меркантилізму. Це призвело до того, що англійські колонії перетворилися на сировинний придаток метрополії. Приміром, продукти з колоній дозволялося вивозити лише до Англії, а все необхідне колонії мали отримувати або з метрополії, або за її посередництва. Колоністам заборонялось обробляти залізо та хутро. Англія стримувала розвиток мануфактур.Торгівля з колоніями давала величезні прибутки метрополії. Вона стала основним двигуном зростаючої англійської промисловості.

Стосунки колоністів із місцевим населенням складалися по-різному. Одні індіанські племена були налаштовані миролюбно, інші -вкрай вороже: вони не могли змиритися з тим, що прибульці захоплюють їхні землі. Проте кровопролитні війни закінчилися поразкою індіанців. їх витіснили в глиб країни, а поселення зруйнували. Рідкісним винятком стала поведінка засновника Пенсільванії англійця Вільяма Пенна. Він зміг уникнути конфлікту з індіанцями, уклав з ними договір про добросусідство і навіть сплатив (хоча й невеликі) гроші за зайняті колоністами землі.

Англійські колонії в Америці розвивалися двома шляхами. На Півночі переважали дрібні фермерські господарства, процвітали промисловість і торгівля. На Півдні на величезних плантаціях, які обробляли раби, вирощували бавовну, тютюн і рис.

Спроби поневолити індіанців виявилися невдалими: від незвичного навантаження вони хворіли і помирали. Тоді на плантаціях почали використовувати працю європейців — переважно жебраків і волоцюг, які прагнули потрапити в Новий Світ, але не мали на це грошей. Капітани кораблів безкоштовно перевозили їх і продавали американським землевласникам. Зовсім не всі ці люди опинялися за океаном за власним бажанням. В Англії існував цілий промисел - викрадання дітей, а часом і дорослих, для продажу в Америці. На 5-7 років такі білі кабальні слуги - сервенти - потрапляли в повне розпорядження нових хазяїв, відробляли в них свою « вартість » і потім ставали вільними.

Невдовзі колоністи замінили кабальних слуг на дешевшу робочу силу — сильних і витривалих негрів. Перших невільників-африканців у 1619 р. доставили в Новий Світ жителі Джеймстауна. Люди стали товаром, а работоргівля - прибутковим бізнесом. В Африку споряджалися спеціальні судна, команди яких влаштовували ловлю негрів, як диких тварин. Рабів продовжували вивозити з Африки аж до 1863 р., поки в Америці не скасували рабство.

Раннє американське суспільство було досить строкатим. Його верхівку утворювали багаті землевласники, мануфактуристи, купецтво й банкіри. До середнього прошарку належала основна частина торговців, фермерів та ремісників, а також учителі, лікарі, судді, священики. На нижчій сходинці соціальної драбини знаходилися дрібні селяни і ремісники, а також найбідніші та найбезправніші групи населення - білі кабальні слуги і негри-раби. На чолі кожної з колоній стояв губернатор, призначений англійською короною. Поряд з ним діяли асамблеї — представницькі органи, обрані повноправними білими чоловіками. Жінки, індіанці та негри політичних прав не мали.

Важливою особливістю американського суспільства з самого початку його існування було те, що тут люди могли успішніше, ніж у Старому Світі, користуватися результатами своєї праці. Протестантська віра привчала їх до працьовитості та ощадливості. Чесно накопичене багатство вважалося ознакою Божої милості. Тому основна маса американців здобувала власність наполегливою працею.