Українські Карпати

Зона Карпат займає південно-західну частину України і най­більшої висоти досягає в системі Чорногори – Говерла (2061 м н.р.м.), Петрос (2022 м н.р.м.), Піп-Іван (2026 м н.р.м.). Рельєф гірський: глибокі річкові долини, стрімкі схили, з урвищами і відслоненнями гірських порід. На них сфор­мувалися малопотужні, еродовані дерново-підзолисті, буроземно-підзолистіб, дерново-буроземні грунти.

У формуванні клімату важливу роль відіграє орографічний фактор. В горах на висоті 652 м н.р.м. (Ясиня) середньорічна тем­пература становить 6 °С, а на висоті 1266 м н.р.м. (Турбат) -3,2 °С, середньорічна сума опадів - відповідно 1100 і 1300 мм. Зима тривала, сніжна.

Всі ці фізико-географічні умови наклали свій відбиток на роз­виток природної рослинності. Основним лімітуючим фактором розподілу рослинності є висота над рівнем моря, оскільки з ви­сотою змінюється клімат,ґрунтовий покрив.тваринний і рослинний світ. У Карпатах чітко виділяються вертикальна поясність і такі вертикальні пояси (зони) рослинності: передгірний, нижній гірський лісовий, верхній гірський лісовий, субальпійський і альпійський.

Передгірний пояс, що досягає висоти 350-400 м н.р.м., характеризується високою окультуреністю земель. Зернові, ово­чеві та плодово-ягідні агрофітоценози чергуються з природною рослинністю. У складі аборигенної природної рослинності високу участь мають діброви з дуба звичайного (Quercus robur), деревостани якого досягають у висоту 26-30 м.

112

Як домішка присутні граб звичайний (Carpinus betulus) і ясен (Fraxinus excelsior). У підліску ростуть ліщина (Corylus avellana),клен татарський (Acer tataricum), глід одноматочковий (Crataegus monogyna), бруслина європейська (Euonymus europaea), а в травостої - осока трясучковидна (Carex brizoides), маренка пахуча (Asperula graveolens) купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), гадючник оголений (Fili pendula denudata), омег банатський (Oenanthe banatica). Менше поширені судіброви з домінуванням дуба скельного (Quercus petraea) та участю бука лісового (Fagus sylvatica) і граба звичайного (Carpinus betulus).

Суходільні луки, що виникли на місці вирубаних лісів, пред­ставлені біломітлйцевими угрупованнями, які місцями створюють чисті зарості. У заплавах річок на Підвищеннях поширені ксерофільні луки з кострицею борознистою (Festuca rupicola), а на вирівняних ділянках - звичайномітлицеві з участю костриці червоної (Festuca rubra), пирію повзучого (Elytrigia repens), конюшини повзучої (Trifolium repens) та к. гібридної (T. hybridum).

Нижній гірський лісовий пояс розміщений вище передгір'я і досягає висоти 800-900 м н.р.м. У структурі природної рос­линності переважають букові ліси, або бучини, утворені буком лісовим (Fagua sylvatica). На ліси припадає біля 30%, а на Закарпатті - до 60% лісопокритої площі. Оптимальні умови для їхнього розвитку складаються на висоті 600-800 м н.р.м., де ростуть майже чисті або змішані одноярусні ліси з деревостаном заввишки до 40-45 м. Це найбільш продуктивні насадження, які дають до 600-800 м³ високоякісної деревини. Внаслідок високого затінення кронами дерев поверхні грунту тут часто формуються безпокривні бучини або зі зрідженим травостоєм.

Верхній гірський лісовий пояс охоплює територію на висоті 900-1450 м н. р. м., яку вкривають ялинові ліси, утворені ялиною європейською (Рісеа abies). На стику двох поясів з'являються мішані буково-смерекові деревостани заввишки до 45 м. Вище цієї вузької смуги розміщені ялинники, утворені ялиною євро­пейською та її формою ялиною гірською. Це одноярусні деревостани, висотою до 50 м і більше, що є найпродуктивнішими в Україні. Вони дають до 1000-1300 м³/га високоякісної деревини. Дуже поширені свіжі й вологі типи ялинового лісу. Під наметом крон ялини в підліску ростуть малина (Rubus idaeus), бузина червона (Sambucus racemosa), шипшина (Rosa),

113

смородина карпат­ська (Ribes carpaticum), а в травостої – маренка пахуча (Asperula graveolens), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), чоловіча папороть ( Dryopteris filix-mas), іноді мохи.

Лучна рослинність розвивається на місці вирубаних букових і ялинових лісів, вона представлена тонкомітлицевими, червонокострицевими, стиснутобіловусовими угрупованнями з участю конюшини лучної (Trifolium pratense), купальниці європейської (Trollius europaeum), скорзонери рожевої (Scorzonerarosea rosea), фіалки гірської (Viola montana), арніки гірської (Аrnica montana) тощо.

Субальпійський пояс знаходиться вище межі верхнього гірського лісового пояса, простягаючись до висоти 1800 м н. р. м. Його характерною ознакою є полонини – високогірні безлісні простори, покриті трав'янистою рослинністю. В Карпатах поло­нини і гірські луки займають понад 100 000 га, вони використовуються як пасовища й сінокоси. В структурі рослинності полонин переважають біловусники (на них припадає понад 50%), дуже поширені на полонинах гірських систем Рівна, Боржава, Красна, Свидовець, Чорногора, Чивчини. Менші площі вкривають дернистощучникові, мальованокострицеві, вічнозеленоосокові, альпійськотонконогові та інші високогірні луки. На них випасають отари овець, велику рогату худобу, коней.

На стику верхнього лісового і субальпійського поясів зна­ходиться криволісся (у західній частині букове, в східній – ялинове), яке під впливом одностороннього напрямку вітру набуває прапоровидної форми. У східних Карпатах на досить значних площах росте сосна гірська жереп (Pinus mugo), заввишки до 2-3 м, яка утворює труднопрохідні зарості, котрі захищають схили від обвалів та ерозії. Вздовж струмків і на щебенистих схилах гір формуються густі зарості вільхи зеленої (лелеча) (Alnus viridis), які виконують ґрунтозахисні функції. На полонинах дуже поширені зарості ялівцю сибірського (Juniperus isbirica), які, інтенсивно розростаючись, засмічують пасовища.

Альпійський пояс займає найбільші вершини Карпат (Чорногори, Свидівця, Чивчин) на висоті від 1800 м н. р. м. і вище. Тут сформувалися зігнутоосокові, лежачокострицеві та інші луки, істотною ознакою яких є відсутність заростей ялівцю сибірського і біловуса стиснутого (Nardus stricta).

114

На кам'янистих грунтах поширені чагарничкові, лохинові, рододенд­ронові (Rhododendron kotschi) і наскельницеві (Loiseleuria procumbens), а на плакорах вершин - трав'янисті пустища із ситника трироздільного (Juncus trifidus).

Виступи стрімких скель покриті лежачокострицевими луками, а довгосніжні видолинки - строкатими мальовничими альпій­ськими луками з численними високогірними видами різнобарв­ного різнотрав'я.

Особливістю альпійського поясу є рослинність скель i кам'я­нистих розсипів. Тут рослини низькорослі, стеляться по поверхні грунту, подушкоподібної форми – кардамінопсис занедбаний (Cardaminopsis neglecta), роговик альпійський (Cerastium alpinum), з білоповстистим опушенням едельвейс (Leontopodium), котячі лапки карпатські (Antennaria carpatica), волошка м'яка (Centaurea molis) , яка захищає їх від згубної дії вітру та ультрафіолетового опромінення. Щоправда останнє посилює яскравість і розміри квіток тирлича жовтого (Gentiana lutea),

т. безстеблового (G. acaulis), первоцвіта карпатського (Primula carpatica), анемони нарцисоцвітої (Anemone narcissiflora), які тут досягають максимальних показників. Кам'янисті й скелясті місцезростання є пристанищем релікто­вих та ендемічних видів –дріади восьмипелюсткової (Dryas octopetala) , волошки східнокарпатської (Centaurea kotchyana), родо­дендрона східнокарпатського (Rhododendron kotschyi), бартсії альпійської (Bartsia alpina), айстри альпійської (Aster alpinus).

Боліт у Карпатах мало. Переважно це перехідні та верхові, випуклі болота з бідним сфагновим і трав'яно-сфагновим покривом і ялиновим рідколіссям.

Бур'янова рослинність передгірних і гірських районів Карпат досить специфічна, вона включає галінсогу дрібноквіткову (Galinsoga parviflora) pоговик польовий (Cerastium arvense), мишій сизий (Setaria glauca), м. зелений (S. viridis), плоскуху звичайну (Echinochloa crusgalli), льонок звичайний (Linaria vulgaris), вероніka Турнефора (Veronica tournefortii), скереду волосовидну (Crepis capillaris), повитицю запашну (Cuscuta suaveolents), п. викову (С. viciae) тощо.