Степова зона

На південь від Лісостепу до Чорного і Азовського морів та передгір'я Криму знаходиться Степова зона, площа якої становить понад 20 млн. га.

108

Це рівнинна територія, яка лише на заході розчленовується схилами Волино-Подільської та Придніпровської височини, а на сході - відрогами Донецького кряжа. Розчле­нуванню сприяє також мережа балок і долин Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного Буга.

Грунтотвірними породами є леси, лесовидні суглинки, алюві­альні піски, на яких сформувалися звичайні й глибокі чорноземи (на півночі) та темно-каштанові грунти (на півдні).

Клімат континентальний. Середньомісячна температура липня становить на півночі 21-23° С, на півдні - 25-30° С. Для розвитку рослин у Степу велике значення має волога, але тут її мало, середньорічна сума опадів становить 450 мм., на півдні - 200-250 мм.

В Степу переважає культурна рослинність: на агрофітоценози припадає 75% земельного фонду. Природна рослинність (лісова, степова, галофільна, псамофільна) залишилася тільки на непридатних для окультурнення землях.

Лісова рослинність поширена мало, що пояснюється сухістю клімату, дефіцитом вологи, засоленістю грунтів та інтенсивним вирубуванням їх. Ліси збереглися лише по берегах річок, верхів'ях балок, на крутосхилах. Тут вони захищають грунти від ерозії, а посіви - від суховіїв і пилових бур, регулюють водний режим річок, очищають повітря. Для Степової зони характерні вододільні та заплавні ліси. Значне місце посідають захисні лісосмуги та інші насадженя.

Для північного Степу дуже характерні вододільні та схилові ліси (тут їх називають байрачними), що за своєю природою є дубовими перелісками, рідше суборевого і субдібровного типу. Крім дуба звичайного, в складі деревостану помітну роль відіграють берест, в'яз, ясен, сосна, які створюють берестово-ясеневі, в'язово-ясеневі та інші відміни. У підліску, складеному з ліщини, бруслини, терну, жостеру і липи, зростає участь ксерофільних видів. У трав'яному покриві поряд з типовими неморальними видами трапляються види степової екології (осока колхідська, кохія колхідська, чебрець Паласа, ковила волосиста).

Майже вся лучна рослинність степової зони зосереджена в заплавах річок. Прируслові підвищення вкривають остепнені луки з костриці борознистої (Festuca rupicola) і свинорию пальчастого (Cynodon dactylon), вирівняні ділянки центральної заплави зайняті справжніми лучнотонконоговими, повзучепирійними, звичайнобекманієвими луками, а притерасні зниження - болотистими луками з осоки гострої (Carex acuta),

109

очеретянки звичайної (Phalaroides arudinaceae), лепешняка плаваючого (Glyceria fluitans), очерету (Phragmites).

Справжні степи на Україні збереглися мало, хоча в минулому вони були дуже поширені. Для них характерне переважання ксерофільних дернинних злаків (60-90% загального покриття).

У північній частині зони поширені різнотравно-типчаково-ковилові степи, вони розміщені на чорноземних грунтах . В їхньому травостої переважають вузьколисті дернинні злаки: типчак, або костриця борозниста (Festuca rupicola), ковила волосиста (Stipa capillata), к. вузьколиста (S. angustifolia), к. червона (S. rubra), келерія (Koeleria). Багато також ковили української (S. ucrainica), к. Лессінга (S. lessingiana). З бобових трапляються конюшина гірська (Trifolium montanum), к. альпійська (Т. alpestre), люцерна румунська (Medicago romanica). Особливістю цих степів є строкате різнотрав'я горицвіта весняного (Adonis vernalis), синяка Попова (Echium popovii), бедринця ломинекаменевогю (Pimpinella saxifraga), катрана татарського (Crambe tatarica), т юльпана Шренка (Tulipa schrenkii) тощо.

У північному Степу зустрічаються зарості степових чагарників – сливи степової (Prunus stepposa), карагани кущової (Caragana frutex), вишні степової (Cerasus fruticosa), мигдалю низького (Amygdalus nana), таволги (Spireea), а на вапнякових відслоненнях, гранітах росте чимало ендемічних та реліктових видів. Цікавими об'єктами зростання рідкісних видів є унікальні місцезростання та заповідні ділянки Степу. До них належать крейдяні відслонення в долині Сіверського Дінця їх соснові ліси зі специфічної крейдяної сосни (Pinus cretacea), яка належить до пліоценових реліктів. Поруч із сосною ростуть такі ендемічні види, як сиренія Талієва (Syrenia talijevii), китятки крейдяні (Polygala cretacea), полин донський (Artemisia tanaitica), булатка червона (Cephalantnera rubra), деревій голий (Achillea glaberrima) тощо. Степи північного багаторізнотравного типу в природному стані найповніше збереглися в заповідниках Хомутовський степ, Стрілецький степ, Кам'яні могили.

Типчаково-ковилові степи, або дернинно-злакові біднорізнотравні степи поширені в південній частині зони, вони відзнача­ються переважанням ксерофільних видів, збідненням видового складу різнотрав'я, зрідженням травостою, збільшенням чисель­ності ефемерів і ефемероїдів. Ці степи розвиваються на кашта­нових грунтах і південних чорноземах.

110

У посушливих степах пере­важають щільнодернинні ксерофільні злаки ковила Лессінга (Stipa lessingiana) к. українська (S. ucrainica), к. волосиста (S. capillata), костриця борозниста (F. rupicola), житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), покриття яких становить 80-95%. За своєю природою вони належать до типча­ково-ковилових та ковилово-житнякових степів. У проміжках між дерниною ростуть види різнотрав'я кермек сарептський (Limonium sareptanum), ферула східна (Ferula orientalis), роговик український (Cerastium ucrainicum), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), грудниця волохата (Linosiris villosa), рястка тонколиста (Ornitoganum), тюльпани (Tulipa).

Галофільна рослинність у Степовій зоні займає значне місце. На ділянках морського узбережжя часто зустрічаються галофільні угруповання солонцю (Salicornia), содника (Suaeda), сарсазана шишкуватого (Halocnemum strobilaceum), які місцями утворюють майже чисті зарості з низькою видовою насиченістю.

На рівнинній частині Кримського півострова на південних чорноземах колись були поширені типчаково-ковилові степи з бідним складом строкатого різнотрав'я, а далі на південь на звичайних чорноземних грунтах розвивались мальовничі багаторізнотравно-типчаково-ковилові степи, залишки яких збе­реглися лише на схилах балок.

Болота в Степу поширені мало. Найбільше з них – Кардашинське болото - займає понад 5000 га. Мінеральні, неторфові болота або болота з малопотужним шаром торфу поширені в плавнях на пониззі Дунаю, Дністра і Дніпра, де вони займають ве­личезні площі, їх покривають очеретяні або комишово-рогозово-очеретяні угруповання, які створюють величезну фітомасу.

Псамофітна рослинність є характерною ознакою південного Степу. На пониззі Дніпра понад 160 000 га займають піщані арени, покриті угрупованнями, які складаються з костриці борознистої (Festuca rupicola), ковили Іоанна (Stipa jonis), келерії сизої (Koeleria glauca), колосняка китицевого (Leymus racemosum) полину піскового (Artemisia arenaris), житняка пухнастоквіткового (Agropyron dasyanthum). Останніми десятиріччями ці площі інтенсивно заліснюють.

Гідрофільна рослинність має інтразональний характер і близька до вже відомої для інших зон. Звичайними тут є стрілолист (Sagittaria), їжача голівка маленька (Sparganium minimum) глечики жовті (Nuphar luteum),

111

латаття біле (Numphaea alba), рдесник (Potamogeton), кушир (Ceratophyllum), водопериця тонка (Myriophyllum).

Бур'янова рослинність Степової зони різноманітна, її особ­ливістю є поширення ксерофільних видів сухоребрика високого (Sisymbrium altissimum), різака звичайного (Falcaria vulgaris), волошки розлогої (Centaurea diffusa), кураю руського (Salsola), латуку татарського (Lactuca tatarica), мишію зеленого (Setaria viridis). Дуже небезпечними бур'янами тут є ценхрус якірцевий (Cenchrus), степовий гірчак звичайний (Acroptilon repens) амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia), вовчки (Cuscuta), повитиця (Orobanche), які завдають значної шкоди сільському господарству.