
- •Лабораторна робота № 1
- •Визначення площі фітоценозу.
- •Визначення меж фітоценозу.
- •Виявлення флори фітоценозів.
- •Виявлення видового складу фітоценозу
- •Виявлення фітоценотипів рослинних угруповань.
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 2
- •Окомірний метод прямого обліку
- •Метод підрахунку кількості екзамплярів за н.Ф. Комаровим
- •Шкала рясності видів рослин
- •Метод обліку трапляння за Раункієром.
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 3
- •Метод визначення проективного покриття за допомогою сітки л.Г. Раменського.
- •Метод дзеркальної сіточки.
- •Метод масштабної сіточки.
- •Крапчастий метод оцінки проективного покриття
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 4
- •Лабораторна робота № 5
- •Завдання.
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 7
- •Завдання.
- •Завдання:
- •Лабораторна робота № 9
- •До абіотичних факторів належать:
- •Екологічні групи рослин по відношенню до світла:
- •Екологічні групи рослин по відношенню до вологи:
- •Екологічні групи рослин за відношенням до родючості ґрунту:
- •Життєві форми рослин
- •Завдання
- •Лабораторна робота № 10
- •Завдання.
- •Водні рослини
- •Поперечний зріз стебла урути:
- •Латаття біле:
- •Частина поперечного зрізу повітряного листка стрілолисту:
- •Рослини достатнього зволоження – мезофіти.
- •Рослини посушливих місць зростання – ксерофіти.
- •Особливості будови|споруди| листя різних ярусів у|біля| таволги| в’язолистої|
- •Завдання.
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 13
- •Лабораторна робота № 14
- •Приклад розрахунку ісд
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 15
- •Спостереження за фазами розвитку рослин:
- •Методика фенологічних спостережень
- •Фази розвитку дерев і чагарників.
- •Завдання.
- •Угруповання крайніх екстремальних екотопів з примітивною організацією
- •6. Asteretea tripolium Westhoff et Beeftink 1962 ap. Beeftink 1962
- •III. Трав'янисті угруповання боліт, луків та солончаків
- •5. Nardo-Callunetea Prsg. 1949
- •Завдання.
- •Лабораторна робота № 17
- •Зона Полісся
- •Лісостепова зона
- •Степова зона
- •Українські Карпати
- •Гірський Крим
- •Література
Рослини достатнього зволоження – мезофіти.
Мезофіти – дуже різноманітна|всіляка| екологічна група рослин|. Вони відрізняються один від одного за ступенем|мірі| водопостачання|, водним режимом, походженням, будовою|споруді|, життєвими формами.
Деякі з них ближче до гігрофітів|, інші — до ксерофітів|, треті, — типові мезофіти.| Вони добре переносять| інтенсивне освітлення й значне нагрівання, тому мезофіти| зазвичай|звично| є|з'являються| геліофітами.| Але|та| всі мезофіти| об'єднуються загальними|спільним| вимогами до достатнього зволоження грунту і негативною|заперечною| реакцією на тривале перегрівання та висушення|.
За ступенем|мірі| вираженості|виказувати| мезоморфних ознак рослини цієї групи поділяють на:
справжні мезофіти |;
гідромезофіти |;
ксеро мезофіти | |.
На вологих|вогких| грунтах лісів, луків панують мезофіти | з|із| поверхневою|поверховою| кореневою системою, проте|однак| перезволожених грунтів вони уникають, оскільки|тому що| більшость їх коріння та пагони не | мають добре розвиненої аеренхіми – це гігро мезофіти |.
На сухіших грунтах в степах, на схилах у|біля| рослин добре розвинена коренева система, що сприяє кращому |доброму| водопостачанню| при інтенсивній транспірації – |це ксеромезофіти |.
66
До мезофітів відносяться рослини різних життєвих форм.
Серед мезофітів| розрізняють ряд|лаву| екологічних груп.
1. Вічнозелені рослини вологих, тропічних лісів — дерева і чагарники, які вегетуючі цілий рік, без різко вираженої сезонної перерви. Ці рослини живуть у вологій, насиченій водяними парами атмосфері тропічного лісу. У них крупне листя, часто з вістрями на кінці, що відводять воду; листя розчленоване і поникле, покрите шкірястим епідермісом – сприяює збереженню його під час дощу, наприклад у філодендрона (Monstera deliciosa), фікуса еластичного (Ficus elas- tica) та ін. Листя має гідатоди, що активно виділяють воду. Ці рослини мають і ряд пристосувань до перенесення достатньо яскравого освітлення; їх верхнє широке і щільне світлове листя часто має товсту кутикулу, яка відбиває частину сонячних променів, має добре виражену палісадну тканину, достатньо розвинену провідну систему і механічні тканини (наприклад, в листі пальм).
2. Зимовозелені деревні мезофіти — рослини тропічної зони, але континентальної її частини, де вже виражена зміна вологих і сухих періодів року. У сухий літній період дерева тут скидають листя (тропофіти) і впадають в стан відносного спокою; вони мають добре виражені покривні тканини — перидерму і корок. В період вегетації зимовозелені мезофіти цілком забезпечені водою: їх листя має типову мезоморфну структуру — баобаб (Adansonia digitata).
3. Літньозелені деревні мезофіти — представники лісової зони помірного поясу з теплим літом і холодною зимою. Сюди відносяться більшість наших листяних дерев. У холодний період року вони скидають листя. Одні з цих рослин більш ксероморфні — дуб (Quercus), інші менш — ясен (Fraxinus), береза (Betula). Опадання листя зимою — пристосування до зменшення випаровування в холодні місяці, коли всмоктування води з грунту затруднене. Велике значення мають також покривні тканини і захист бруньок від втрати води. Але все таки взимку ці дерева втрачають значну кількість води.
4. Літньозелені багаторічні трав'янисті мезофіти — багаторічні рослини луків, степів і світлих лісів. Зимують у них підземні органи, на яких закладаються бруньки відновлення; багато з них гемікриптофіти (бруньки зимують біля поверхні грунту) або криптофіти (бруньки заглиблені в грунт).
67
Надземні пагони відмирають щороку; лише у деяких видів вони зберігаються з частиною листя (група тропофітів). Ця група мезофітів дуже велика і, природно, неоднорідна. Найбільш типові її представники — багаторічні лугові трави: тимофіївка (Phleum pratense), конюшина (Trifolium pratense), овсяниця лугова (Festuca pratensis), і лісові рослини: маренка запашна (Asperula odorata), герань лісова (Geranium silvaticum), копитник європейський (Asarum europcum) — виростають на помірно вологих грунтах. Для них характерна «мезофільна» будова листя, яке по величині своєї пластинки може бути дуже різним, але переважно широким. У них диференційований мезофіл, хоча палісадна тканина і не завжди досить добре розвинена (лісові рослини). Провідні елементи в пучках листка і система міжклітинників розвинені помірно – це пояснює чому вони не ростуть на перезволожених грунтах. Епідерміс тонкий, може мати кутикулу чи бути опушеним. Механічна тканина розвинена слабо.
Друга група мезофітів – герань болотна (Geranium palustre), щучка (Deschampsia caespitosa), білоус (Nardus stricta) – вибирають для свого існування більш вологі місця й мають деякі ознаки гігрофітів – це гігромезофіти. У них добре розвинена поверхнева коренева система, вони мають багато міжклітинників не тільки в листках, а й у коренях.
Такі мезофіти, як конюшина гірська (Trifolium montanum), еспарцет піщаний (Onobrychis arenaria), люцерна серповидна (Medicago falcata), тонконіг луговий (Poa pratensis) віддають перевагу більш сухим місцям зростання. Їх можна віднести до ксеромезофітів. Багато з них мають довгу стержневу кореневу систему, листки біль дрібні й щільніші ніж у типових мезофітів.
Ефемери і ефемероїди — рослини (трави) з коротким періодом вегетації. Це або однорічники з|із| коротким життєвим циклом – ефемери, або багаторічні|багатолітні| рослини, які швидко закінчують свій| вегетаційний період протягом весни, а решту частини|частки| року — період засухи|посухи| — проводять у стані спокою (бульби, цибулини, коренивища) – ефемероїди. Ефемери: крупка весняна (Draba| verna|), бурачок маленький| (Alissum| minimum|), мак (Papaver| pavonimum|), ефемерні|ефемер| однорічні злаки (види Bromiis|, Agropyron| та ін.). Ефемероїди: |поновлення| кореневищні осоки (Carex| physodes|. С. pachystylis|), тонконіг| бульбистий (Роа bulbosa|), тюльпани (Tulipa|). гусяча цибулька|цибуля| (Gagea|), герань бульбоносна (Geranium | tuberosum|) тощо.
68
Коріння ефемероїдів товсте, часто бульбоподібне, інколи |інколи| із|із| запасом води, покрите пробкою|корком| або дуже здерев’яніле|. Цибулини зазвичай|звично| покриті| зовні|ззовні| окорковілими лусочками і багаті водою.
Таким чином ефемери й ефемероїди — рослини, що ростуть в посушливих умовах, але не втратили|згубили| своєї «мезофільної» будови|подоби|.
Для переживання|вболівання| засухи|посухи| вони виробили три типи|типів| пристосувань:
дуже вкорочений життєвий цикл (ефемери);
здатність| вегетативно розмножуватися в умовах, коли насінне відновлення|поновлення| забезпечене далеко не щорічно|щорік| (ефемероїди);
здатність|здібність| швидко накопичувати|скупчувати| запасні та поживні речовини|.