Частина поперечного зрізу повітряного листка стрілолисту:

а – епідерміс з продихами, б – мезофіл, в – повітряносні порожнини.

63

В залежності від глибини водойми, в якій виростає стрілолист, він утворює різні екологічні форми:

1. Sagittaria sagittifolia forma typica — типова форма, що укорінюється на глибині 15—30 см, з трьома генераціями листя.

2. S. sagittifolia forma natans — форма з плаваючим листям, що укорінюється на глибині 70—85 см. Літнє листя тільки плаваюче.

3. S. sagittifolia| forma| vallisnerifolia| — валіснерієподібна| форма, що укорінюється у во­доймах| на глибині 150—500 см і має тільки|лише| довге стрічковидне| ніжне листя.

4. S. sagittifolia| forma| terrestris — наземная| форма, що звичайно зустрічається по берегах во­дойм| і у висохлих водоймищах. В цих умовах розвиваєтся велика| кількість повітряних листків|, а перших підводних буває | дуже небагато.

При розгляді різних форм стрілолисту видно, що ця рослина має «організаційну гетерофілію» (різна будова у певних умовах проживання) та добре пристосована до існування в земноводних умовах.

До гідрофітів| тісно примикає група рослин гігрофі­тів|. До яких відносяться сухопутні рослини, що в процесі онтогенезу потребують підвищеної вологості|вогкості| середовища — грунту і повітря. Вони зовсім не виносять навіть короткочасної посухи, погано регулюють транспірацію, не можуть зберігати в тканинах необхідну воду.|посусі|

Найбільш типові гігрофіти — мешканці вологих місцепроживань тропічної зони. Їх можна розділити на дві групи. Представники першої групи — рослини вологолюбних тінистих тропічних лісів. Вони слабо регулюють свою транспірацію – продихи у них завжди відкриті. Зайва вода виводиться через особливі утворення — гідатоди та водяні продихи. Це явище називається гутацією (тонколиста папороть Hymenophyllum).

Друга група тропічних гігрофітів | — світлолюбні|світлолюбиві| рослини| болотистих перезволожених грунтів, над якими зазвичай утворюється волога|вогка|, парова атмосфера. Серед цих рослин можна назвати|накликати| такі види, як рис (Oriza| saliva|), папірус (Cyperus| papyrus|), болотяні пальми (Phenix| paludosa|) та ін. Сильне освітлення й періодичний вплив сухої атмосфери викликає|спричиняє| розвиток в листі цих гігро-геліофітів| світлової структури: кутикули, диференційованого мезофілу, збільшення| числа продихів тощо.

64

Серед рослин нашого помірно холодного і континенталь­ного| клімату також виділяються дві групи гігрофітів | |. Перша представлена|уявляти| рядом трав'янистих рослин — скіофітів|, які ростуть в приземному зволоженому повітряному шарі тінистих лісів. До лісових гігрофітів | | можна віднести кислицю (Oxalis| acetosella|), адоксу (Adoxa|), чистотіл (Chelidonium).

Ряд|лава| ознак зближує їх з|із| тіньовими рослинами (скіофітамн|). У них тонке широке листя темно-зеленого кольору|цвіту|, що не здатне |здібністю| регулювати транспірацію. Мезофіл складається з декількох| шарів клітин|клітин|, зазвичай|звично| слабо диференційованих на стовпчасту і губчасту тканину, частіше| ж представлений|уявляти| тільки|лише| пухкою| губчастою тканиною з|із| великими міжклітинниками, як, наприклад, в листі|аркуші| кислиці, майника дволистого (Maianthemum| bifolium|), папороті чоловічої (Dryopteris| filix| mas|) та ін.

Клітини|клітини| епідермісу зазвичай|звично| великі, тонкостінні, якщо покриті шаром кутикули, то дуже тонким; бічні|бокові| стінки їх звивисті; часто в епідермісі можна бачити хлоропласти|. Продихів мало: вони знаходяться|перебувають| на нижній і верхній поверхні листка|аркуша|, майже постійно відкриті|відчиняти|. Таким чином, транспірація | здійснюється із всієї поверхні тіла рослини.

У|біля| деяких гігрофітів | |, окрім|крім| продихів|, які забезпечують газо­обмін| з|із| повітряним середовищем|середою|, утворюються гідатоди, що| знаходяться|перебувають| головним чином на верхівках листових пластинок|платівок| або по краю листка|аркуша|, на його зубчиках.

У стеблах|стеблинах| та листі гігрофітів| слабо розвинені механічні тканини. Міцність тіла у них залежить головним чином від тур|тур-агент|гора живих клітин (цим пояснюється|тлумачить|, чому зірвані рослини швидко в'януть).

Друга група гігрофітів сезонного клімату характеризу­єтся| своїм проживанням на відкритих|відчиняти| сирих місцях|місце-милях|, на луках, бо­лотистих| перезволожених грунтах, у вологому|вогкому| повітрі, але|та| на світлі.

До лугових гігрофітів | відносяться калюжниця| болотна (Caltha| palustris|), пухівки (Eriophorum|), сердечники|осердя| (Сardamine), підмаренник болотний (Galium| palustre|).

Всі ці рослини погано виносять засуху|посуху|, вітри. У них зазвичай|звично| поверхнева|поверхова|, мало розгалужена коренева система, коріння не утворює кореневих волосків. За своєю внутрішньою будовою|споруді| гігрофіти| цієї групи мають риси|межі| схожості із|із| структурами ге­ліофітів-гідрофітів|. У стеблах|стеблинах| і корінні нерідко|незрідка| можна бачити| добре розвинену систему міжклітинників. Пояснюється|тлумачить| це тим, що рослини, знаходячись|перебувати| в умовах недостатньої аерації у вологому|вогкому| грунті, потребують постійного запасу повітря.

65

Гігрофіти відкритих|відчиняти| місцезростань|простір-час| отримують велику кількість| світла, нагрівання, і в них відбувається значне випаровування|. Тому разом з|поряд з| рисами|межами| гідроморфізма| (дуже розвинені міжклітинники) у них можна бачити й деякі| ознаки посухостійкості.

Ці риси ксероморфізму виявляються, наприклад, в будові листя. Клітини епідермісу, як правило, дрібніші й стінки їх не такі звивисті, як у лісових гігрофітів. Продихи розташовані головним чином на нижній стороні листка, а верхня покрита кутикулою. На зрізі листової пластинки добре видно розвинену палісадну і губчасту тканини. У провідних пучках з'являється механічна тканина. Все це дозволяє вологолюбам бути стійкішими до дії прямих сонячних| променів в умовах постійної змінної відносної сухості повітряного середовища|середи| і сильного випаровування.

Цю групу рослин можна розглядати|розглядувати| як перехідну від типових гідрофітів до сухопутних рослин — мезофітів| та ксерофітів.