3. Виявлення флори фітоценозів.

Всебічно вивчити будь-яке рослинне угруповання можна ли­ше встановивши повний флористичний склад цього угруповання. Зрозуміло, що для цього треба добре знати рослини, легко розрізняти квіткові та вищі спорові рослини за вегетативними і генеративними органами, розпізнавати їхні молоді проростки, плоди, насіння. Оскільки більшість фітоценозів утворені не тільки вищими, а й нижчими рослинами, то в їх реєстрі будуть лишайники, наземні й ґрунтові водорості, сапрофітні і паразитні гриби та бактерії, котрі також треба визначити, щоб встановити повний флористичний склад фітоценозу.

Для одержання порівняльних даних при дослідженні різних типів рослинності закладаються рівновеликі дослідні ділянки такої площі, щоб на ній були представлені основні види фітоценозу. Найменша площа, на якій ростуть основні види фітоценозу, називається мінімальною площею виявлення флористичного складу. Для різних фітоценозів вона буде різною. Більшість з гео­ботаніків вважають, що на луках мінімальною площею для вияв­лення видового складу є 4 м², для мохів – 0,25-0,5 м², для чагарникового ярусу в сосновому лісі – 16 м², а для деревостану – 400-500 м² (іноді – 1000-2500 м²), для лучних ценозів різних типів – 100 м², хоча на думку фінських геоботаніків достатньо 64 м².

У складі фітоценозів іноді трапляються неоднорідні за природою ділянки малих розмірів, на яких не виявлений повний флористичний склад. Такі ділянки являють собою фрагменти фітоценозу.

4. Виявлення видового складу фітоценозу

Видовий склад рослинного угруповання дає уявлення про різноманітність компонентів, однак не розкриває внутрішнього співвідношення їх видів у фітоценозі, з чого було б можна судити, якою мірою умови водно-мінерального живлення відповідають потребам того чи іншого виду. В результаті життєдіяльності рос­лин на обмеженій площі між видами виникає певне кількісне співвідношення, яке відповідає даному рівню розвитку фітоценозу та умовам для росту і розвитку рослин у даному середовищі. Це співвідношення не випадкове і не тимчасове, воно складалося протягом тривалого, іноді історичного часу.

Будь-який фітоценоз характеризується певним видовим складом і притаманним лише йому співвідношенням видів різних систематичних категорій. В результаті взаємодії рослин між собою, з іншими мікроорганізмами та зовнішнім середовищем створюються стійкі рослинні угруповання.

5

Кількісне співвідношення видів у фітоценозі є характерною його ознакою. Вона має вирішальне значення для встановлення господарської цінності фітоценозу. За цією ознакою визначаються домінантність чи співдомінантність певного компонента фіто­ценозу, зокрема, такого статусу набувають види, частка яких становить не менше 20% загального проективного покриття. За домінуванням у травостої (60-85%) костриці лучної (Festuca pratensis), тимофіївки лучної (Phleum pratense) і тонконога лучного (Роа pratensis) оцінюють природні кормові угіддя як високоякісні та високоврожайні. Господарсько цінними вважаються лучні угіддя з високою насиченістю бобовими травами (20-40%). Наприклад, зарості бобівника трилистого (menyanthes trifolia) (40-60%), які забезпечують можливість масової заготівлі лікарської сировини.

Для визначення господарської цінності фітоценозу треба знати урожайність рослин, за якою можна судити про доцільність заготівлі плодів, насіння чи лікарської сировини. Наприклад, достатньою є наявність у чагарниковому ярусі природних лісів заростей малини, з одного куща якої можна зібрати по 1-3 кг малини або збір з 1 м² ягідників журавлини до 0,7 кг ягід тощо. В даному випадку кількісні співвідношення господарськи цінних і малоцінних видів визначають доцільність використання фітоценозу за певним призначенням.

На території України південніше географічне положення лісостепових дібров, які розвиваються на багатих чорноземних ґрунтах і в оптимальних кліматичних умовах, забезпечують багат­ший та різноманітніший флористичний склад і ярусну структуру цих дібров порівняно з поліськими, що сформувалися на дерново-підзолистих грунтах і за суворіших кліматичних умов.

Поняття "видовий склад фітоценозу" в стислій формі можна виз­начити, як сукупність властивих йому видів рослин. До складу фітоценозу входять рослини, які презентують життєві форми з різних систематичних груп: квіткові рослини, вищі спорові рослини, лишайники, водорості.

Сукупність видів, що населяють фітоценоз, створює його флорис­тичне багатство. Останнє залежить від кліматичних умов, активності видоутворення, давності території, яку займає фітоценоз, ступеня пору-шеності природних комплексів тощо. В широколистяних лісах, наприк­лад, створюються оптимальні умови для зростання деревних, чагарни­кових, трав'янистих рослин, ліан, вищих спорових та ін. Однак кількість рослин, що зростають у певному фітоценозі, різна. Так, у вільхових лісах Полісся налічується 180 видів, а на окремих ділянках – лише по 25-80 видів, тим часом як на пісках чи засолених місцезростаннях у фітоценозах росте

6

від 5 до 30 видів. Як бачимо, угруповання лісової, псамофітної та галофітної рослинності тощо різняться видовим (флористичним) багатством, тобто мають у своєму складі різну кількість видів. Виявлена кількість видів у кожному конкретному фітоценозі визначає його флористичну, або видову, насиченість.