Завдання.

1. Виявити в ценопопуляції вікові стадії: латентну, віргінільну, генеративну, сенільну.

2. Порівняти кількісне співвідношення різних стадій у фітоценозі.

3. Зробити висновки.

Лабораторна робота № 7

Тема: розміщення видів у фітоценозах.

Мета: розглянути розміщення видів у фітоценозах.

Обладнання: описи рослинних угрупонь, база даних.

В рослинному угрупованні розміщення видів обумовлене їх­німи біологічними властивостями. Розташування й просторове розміщення вегетативних і генеративних надземних та підземних органів рослин мають забезпечувати якнайповніше використання ними енергетичних і матеріальних ресурсів кліматопу й едафотопу. Певну роль у цьому відіграє характер галуження пагонів, поря­док листкорозміщення, період цвітіння і тривалість його в різних видів, спосіб вегетативного розмноження та насіннєвої продуктив­ності, інтенсивність наростання фітомаси. За сприятливих умов вид шляхом розподілу на площі своїх особин досягає оптимально­го просторового розміщення в ценозі.

При постійному спостереженні за розвитком фітоценозу або при разовому аналізі змін, які відбуваються в ньому, його аналізі, можна помітити, що особини одного виду рівномірно розміщують­ся на всій

33

ділянці, другого – скупчено, третього – злито, четверто­го – дифузно і злито, п'ятого – плямисто тощо. З часом у фітоце­нозі на обмеженій площі можна виявити значну кількість видів, які мають відповідну екземплярну насиченість.

Закономірності розміщення видів у фітоценозі свого часу вивчали відомі геоботаніки: Г.М. Висоцький, В.В. Альохін, Б.О. Биков, В.М. Сукачов, Браун-Бланке та інші. Ними розроблені різні схеми і шкали оцінки розміщення видів у фітоценозі.

Зокрема, В.В. Альохін для характеристики розміщення виду у фітоценозі запропонував таку градацію:

1 – поодиноко,

2– латочка,

3– латка,

4– груповання,

5 – зарість,

6 – зарість значних роз­мірів.

При геоботанічних дослідженнях ці та інші шкали використо­вуються для ценотичної оцінки характеру розміщення виду у фіто­ценозах.

Характер розміщення рослин в агрофітоценозі має істотне практичне значення. Так, при рядковому посіві рослини зазнають помітного бічного пригнічення, тим часом як при шахматному або груповому розміщенні вони повністю використовують енергетичні ресурси кліматопу та едафотопу, а отже є більш життєздатними, мають кращу кущистість і генеративну продуктивність.

Розміщення видів у фітоценозі враховується геоботаніками при проведенні досліджень як на організменому, так і на популя­ційному рівні. Б.М.Міркин і Г.С. Розенберг (1978) розрізняють три типи розміщення особин популяцій на площі угруповання: контагі­озний, випадковий і регулярний (недорозсіювання, розсіювання і надрозсіювання). В.І. Василевич пропонує два підходи до аналізу розподілу особин у межах ценолопуляції: а) аналіз розподілу виду; б) Аналіз розміщення виду з урахуванням положення ділянок в просторі.

За законом розподілу Пуассона, ймовірність зустрічі однієї особини виду в будь-якій точці даної ділянки є величина досить мала і не залежить від того, скільки особин виду зустрічається на інших ділянках.

34

Як зазначає Грейг-Сміт (1967), біологічний сенс пуассонівського розподілу видів полягає в тому, що кількість осо­бин одного виду на ділянці значно менша від тієї кількості, яка те­оретично могла б знаходитися на всій площі, а розміщення їх не­залежне.

Нормальний розподіл виду по площі є найбільш доцільним та свідчить про наявність оптимальних умов для його розвитку. За цих умов популяція не

зазнає тиску з боку інших компонентів уг­руповання. Щоправда, в природній обстановці особини навіть од­ного і того ж виду рідко потрапляють в оптимальні умови для свого існування.

Якщо маса виду на кожній ділянці близька до середньої величини, то й розміщення його близьке до регулярного або рівномір­ного. Подібна рівномірність розподілу рослин в природніх фітоценозах досягається за сприятливих умов існування, а в регульованих агрофітоценозах — при застосуванні відповідної агротехніки й технології вирощування культур.

Якщо розміщення виду регулярне або рівномірне, то вплив факторів буде дуже малим і не залежатиме від розмірів дослідних ділянок. Наявність достовірних максимумів буде свідчить про на­явність «плям», тобто про контагіозне розміщення даного виду.

Характер розміщення виду у фітоценозі відіграє не тільки важ­ливу фітоценотичну роль, а й має практичне значення. Наприклад, відомо, що злакові культури мають двобічне розташування листків, тому й розміщувати ці культури на полях (при посіві) треба так, щоб фотосинтетичний апарат рослин працював продуктивно, тобто листки якомога повніше використовували світлову енергію для утворення органічної речовини.