2.5.Електропривод кормороздавальних і транспортних машин.

2.5.1. Особливості електроприводу та методика визначення потужності

електродвигунів для приводу скребкових , ковшових , шнекових ,

стрічкових транспортерів

Для транспортування кормів, підстилки, гною, зерна та інших вантажів застосовують стаціонарні та мобільні транспортуючі машини. До таких машин належать: ковшові, шнекові, скребкові, стрічкові, канатно-скреперні, пневматичні та інші транспортери.

Режим роботи транспортуючої машини залежить від її призначення та конструктивних особливостей і може бути тривалим, короткочасним, повторно-короткочасним.

Потужність електродвигуна потрібного для привода транспортуючої машини можна визначити методом наближених розрахунків. Наприклад для скребкових, стрічкових і гвинтових транспортерів розрахунки можна виконувати за формулою:

Р= , кВт, де

Q-продуктивність транспортера,т/год.;

Квт-коефіцієнт втрат під час пуску;

𝚿-загальний коефіцієнт опору переміщення;

𝜶-кут підйому транспортера;

Н-висота підйому матеріалу транспортера, м.;

ηт-ККД транспортера;

ηпер-ККД передачі.

Значення Квт та 𝚿 для деяких транспортерів приведені в таблиці 13.1.

Таблиця 13.1. Значення Квт та 𝚿 для деяких транспортерів

№ п/п	Вид транспортера	Квт	𝚿
1	Скребкові	1,8	2,0
2	Стрічкові	1,4	0,15
3	Гвинтові	1,1	1,85

Частоти обертання приводних валів транспортуючих машин порівняно малі, тому з валами електродвигунів їх з’єднують здебільшого за допомогою редукторів з великими передаточними числами.

Транспортуючі машини експлуатують у тваринницьких приміщеннях, кормоцехах або на відкритому повітрі, тому для їх привода вибирають АД з КЗ ротором сільськогосподарського призначення, вологостійкого або ущільненого виконання.

В зв’язку з використанням редукторів зведений до вала двигуна момент інерції механічної системи визначається в основному моментом інерції ротора електродвигуна.

Розглянуті транспортери, як правило, працюють у складі так званих потоково-виробничих ліній(ПВЛ).

ПВЛ - це система електрифікованих машин, агрегатів і споруд, призначених для перероблення і транспортування продукту у єдиному технологічному процесі. Система керування ПВЛ складається з підсистем різного рівня автоматизації з різними видами керування. Найчастіше застосовуються :

-місцеве зблоковане керування- при якому оператор керує виробничими машинами з місця їх встановлення, причому окремі машини зв’язані між собою блокувальними зв’язками;

-централізоване автоматизоване керування-при якому керування ведеться з диспетчерського пульта із застосуванням технічних засобів автоматики і телеконтролю.

Основні вимоги до електричних схем керування ПВЛ.

1.Щоб запобігти завалу машин продуктами, пуск двигунів здійснюють у послідовності, зворотній напрямку руху, а зупинку в послідовності, що збігається з напрямком руху продукта.

2.Під час аварійної зупинки однієї з машин ПВЛ, всі навантажувальні машини зупиняються, а розвантажувальні працюють далі.

3.При налагодженні і ремонту машин кожною з них керують окремо (деблокувальний режим).

4.Обов’язково повинна бути передпускова звукова сигналізація, а також світлова сигналізація, яка показує стан двигунів.

5.Під час перерв у електропостачанні самопуск двигунів недопустимий. Повторний пуск двигунів повинен здійснюватись тільки оператором.

6.Електричні схеми керування повинні бути простими, зручними в експлуатації, надійними в роботі.

Монтаж кіл керування треба виконувати гнучким мідним проводом, при цьому до одного затискача не рекомендується приєднувати більше двох проводів.