Обов’язки командира підрозділу у бою:

Командир несе відповідальність за бойову готовність, підготовку підрозділу, озброєння і військової техніки до дій та успішне виконання бойового завдання у встановлений термін, а також за виховання, військову дисципліну і морально-психологічний стан особового складу.

Він завжди повинен знати, де знаходяться, яке завдання виконують підлеглі його підрозділу, їх запити та морально-психологічний стан.

При підготовці до бою і в ході його ведення командир підрозділу зобов’язаний:

- підтримувати постійну бойову готовність і високу злагодженість підрозділу у бою;

- знати обстановку на полі бою і своєчасно приймати рішення, ставити завдання підлеглим і добиватися неухильного їх виконання;

- постійно стежити за ходом бою;

- вести розвідку противника перед фронтом наступу підрозділу і на флангах;

- своєчасно ставити завдання підлеглим;

- уміло використовувати всі вогневі засоби, а також результати вогневого ураження противника;

- бути для підлеглих зразком активності, хоробрості, витривалості і розсудливості, особливо у тяжкі хвилини бою;

- своєчасно організовувати технічне обслуговування бойової техніки і озброєння, а у випадку їх пошкодження доповідати старшому командиру і організувати ремонт;

- слідкувати за витратою боєприпасів і пального, вживати заходи до їх поповнення; недоторканий запас матеріальних засобів витрачати тільки з дозволу старшого командира; при витрачанні 0,5 та 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів і заправки пального доповідати старшому командиру.

Під час виконання поставлених завдань усі командири, у межах своїх обов'язків, повинні враховувати норми міжнародного гуманітарного права (МГП) під час ухвалення рішення і забезпечити їх виконання своїми підлеглими.

• під час виконання поставленого завдання застосовувати зброю тільки проти противника і його військових об'єктів;

• не нападати на осіб і об'єкти, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, якщо ці особи не роблять ворожих дій, а об'єкти не використовуються (не підготовлені до використання) у військових цілях;

• не заподіювати зайвих страждань, не наносити більшого збитку, ніж необхідно для виконання бойового завдання:

• якщо дозволяє обстановка, підбирати поранених, хворих і осіб, які утримуються від ворожих дій і надавати їм допомогу;

• гуманно ставиться до цивільного населення, поважати його гідність;

• утримувати підлеглих і своїх товаришів від порушення норм міжнародного гуманітарного права, про випадки їх порушення доповідати старшому командирові.

Противника, який здався в полон, необхідно роззброїти, за необхідності надати допомогу і передати своєму командиру. До полоненого противника необхідно ставитися гуманно.

Друге навчальне питання: "Порядок роботи командира підрозділу після отримання бойової задачі. Підготовка підрозділу до бою".

Приступаючи до відпрацювання питання викладач оголошує його, роз’яснює, відповідає на запитання студентів, добивається єдиного зрозуміння ними поставленої мети.

Викладаючи матеріал, використовувати ілюстраційний матеріал. Доведення матеріалу навчального питання проводити з використанням опорних конспектів, створенням проблемних ситуацій та інших методичних прийомів, які стимулюють підвищену зацікавленість студентів до вивчення навчального матеріалу.

В ході доведення питання основні положення дати під запис. Постійно підтримувати зв’язок з аудиторією.

По закінченню викладання матеріалу питання викликати 2-3 студентів для контролю засвоєння даного питання.

Підготовка тактичних дій включає:

- організацію дій;

- підготовку підрозділу (особового складу, озброєння і військової техніки) до дій;

- здійснення контролю готовності до виконання поставленої задачі та інші заходи.

Робота командира підрозділу з організації дій буде знаходиться в прямій залежності від обстановки, що складується, одержанням ним бойового завдання і наявності часу на підготовку її виконання.

У всіх випадках командир підрозділу, не чекаючи вказівок старших командирів і отримання завдання, повинен організувати підготовку озброєння і бойової техніки до бойового застосування, а особового складу – до виконання бойового завдання.

Усю роботу з організації бою командир підрозділу проводить, як правило, на місцевості, а якщо це неможливо, у вихідному районі по карті (схемі) чи на макеті місцевості. В цьому випадку бойові задачі підлеглим і приданим підрозділам командир підрозділу уточнює на місцевості в період заняття ними позицій (висування їх до рубежу переходу в атаку).

Командир підрозділу, починаючи роботу з організації бою, намічає заходи і терміни їх проведення.

Робота з організації бою командиром підрозділу розпочинається з одержанням бойового завдання.

Одержавши бойове завдання командир підрозділу:

- з’ясовує завдання;

- оцінює обстановку;

- приймає рішення;

- проводить рекогносцировку;

- ставить завдання підлеглим (особовому складу, вогневим засобам) (віддає бойовий наказ);

- організовує взаємодію, бойове забезпечення і управління;

- організовує і особисто керує підготовкою особового складу, озброєння і військової техніки до дій;

- перевіряє готовність підрозділу до виконання бойового завдання;

- в установлений час доповідає старшому командиру про готовність підрозділу до виконання бойового завдання.

Під час з’ясування одержаного завдання командир підрозділу повинен:

- зрозуміти завдання підрозділу до складу якого він входить і завдання свого підрозділу;

- які об’єкти (цілі) на напрямку дій підрозділу уражаються засобами старших командирів;

- завдання сусідів і порядок взаємодії з ними;

- час готовності до виконання завдання.

Оцінка обстановки включає:

- оцінку противника;

- оцінку своїх підрозділів;

- оцінку місцевості, стану погоди, пори року, часу доби та їхній вплив на підготовку і ведення бою;

- а також інші фактори, які впливають на виконання бойового завдання.

Оцінюючи противника командир підрозділу повинен вивчити: склад, положення та можливий характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів.

Оцінюючи свій підрозділ і приданих підрозділів командир підрозділу повинен вивчити: стан, забезпеченість і можливість свого підрозділу та приданих підрозділів.

Оцінюючи сусідів командир підрозділу повинен вивчити: склад, положення, характер дій сусідів і умови взаємодії з ними.

Оцінюючи місцевість командир підрозділу повинен вивчити: характер місцевості, її захисні та маскуючі властивості, вигідні підступи, загородження та перешкоди, умови спостереження і ведення вогню

В результаті оцінки обстановки командир підрозділу визначає:

- якої сили противник очікується перед фронтом дії підрозділу, його сильні і слабкі сторони, можливе співвідношення сил і засобів;

- бойовий порядок підрозділу, бойові завдання підлеглим, розподіл сил і засобів;

- на якому етапі бою і з ким із сусідів підтримувати найбільш тісну взаємодію;

- порядок маскування і використання захисних властивостей місцевості.

У рішенні командир підрозділу визначає:

- способи виконання одержаного завдання (якому противнику, де і якими засобами нанести ураження, які при цьому заходи вживаються для його обману);

- завдання підлеглим, приданим підрозділам та вогневим засобам;

- організацію управління.

Під час проведення рекогносцировки командир підрозділу на місцевості:

вказує:

- орієнтири;

- положення противника і найбільш можливий характер його дій;

уточнює:

- завдання підлеглим та інші питання, які пов’язані з використанням місцевості в бою (місця позицій підлеглих підрозділів, вогневих позицій бойових машин піхоти, бронетранспортерів, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, загороджень і проходів в них, маршрут висування підрозділу і місця спішування механізованих підрозділів).

При організації бою бойові завдання до підлеглих доводяться, як правило, у формі бойового наказу. Командир підрозділу повинен викладати його коротко, чітко і так, щоб підлеглі ясно зрозуміли своє завдання.

У бойовому наказі командир підрозділу указує:

- орієнтири;

- склад, положення і характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів;

- завдання підрозділу до складу якого він входить і завдання свого підрозділу;

- об’єкти і цілі на напрямках дій підрозділу, які уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

- бойові завдання підлеглим, приданим підрозділам і вогневим засобам;

- час готовності до виконання завдання;

- своє місце і заступника.

Під час організації взаємодії командир підрозділу повинен:

- узгодити зусилля штатних і приданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання;

- добитися правильного і єдиного розуміння всіма командирами підлеглих підрозділів бойового завдання та способів його виконання;

- указати сигнали оповіщення, управління, взаємодії та порядок дій за ними.

Організовуючи бойове забезпечення, командир підрозділу вказує:

- порядок спостереження та дій особового складу під час застосування противником зброї масового ураження і високоточної зброї;

- порядок інженерного обладнання позицій, заходи щодо маскування, охорони та порядок їх виконання.

Під час організації управління командир підрозділу уточнює (доводить) радіодані та порядок користування радіо - і сигнальними засобами зв’язку;

Третє навчальне питання: "Управління підрозділами та вогнем. Доповідь старшому командиру про обстановку".

Приступаючи до відпрацювання питання викладач оголошує його, роз’яснює, відповідає на запитання студентів, добивається єдиного зрозуміння ними поставленої мети.

Викладаючи матеріал, використовувати ілюстраційний матеріал. Доведення матеріалу навчального питання проводити з використанням опорних конспектів, створенням проблемних ситуацій та інших методичних прийомів, які стимулюють підвищену зацікавленість студентів до вивчення навчального матеріалу.

В ході доведення питання основні положення дати під запис. Постійно підтримувати зв’язок з аудиторією.

Необхідно добиватися, того, щоб студенти зрозуміли те, що уміле управління підрозділами та вогнем потребує творчості, активності, розумного ризику, застосування невідомих противнику заходів і дій, все це у комплексі повинно забезпечити виконання отриманого завдання.

По закінченню викладання матеріалу питання викликати 2-3 студентів для контролю засвоєння даного питання.

В ході бою при діях на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах, танках) командир підрозділу управляє підрозділом по радіо, голосом, сигнальними засобами й особистим прикладом. При цьому, працюючи на радіозасобах, командири повинні суворо дотримуватися правил ведення переговорів. У підрозділі всі команди в ході бою передаються по радіо відкритим текстом. При передачі команд командири підлеглих підрозділів, вогневих засобів викликаються позивними, а об’єкти місцевості вказуються від орієнтирів і умовних найменувань. Порядок подачі команд (сигналів) по радіо повинен бути наступним.

Позивний радіостанції, яка викликається називається один раз; слово “я” і позивний своєї радіостанції - один раз; зміст команди (сигналу) - один раз; слово “я” і позивний своєї радіостанції - один раз; слово “прийом” - один раз.

Наприклад: “Береза-13, я - Клен-10, наступати в напрямку ор. 4, вигин польової дороги, я - Клен-10, прийом”. “Береза-13, я-Клен-10, 222, я - Клен-10, прийом”.

На прийняту команду (сигнал) командир підлеглого підрозділу, вогневого засобу негайно дає підтвердження точним повторенням команди (сигналу) або тільки словом “зрозумів” із вказівкою свого позивного. Наприклад: “Клен-10, я-Береза-13, зрозумів, наступати в напрямку ор. 4, вигин польової дороги, я - Береза-13, прийом”. “Клен-10, я-Береза-13, зрозумів, 222, я - Береза-13, прийом”.

При слабкій чутливості і сильних перешкодах командир підрозділу команди (сигнали) може передавати два рази. Наприклад: “Береза-13, я-Клен-10, зменшити дистанцію, зменшити дистанцію, я-Клен-10, прийом”. “Береза-13, я-Клен-10, 333, 333, я - Клен-10, прийом”.

Подачу команд (сигналів), що відносяться до всіх підлеглих підрозділів, вогневих засобів, командир підрозділу здійснює з використанням циркулярного позивного. При цьому зміст команди (сигналу) він повторює два рази. Наприклад: “Броня, я Клен-10, у напрямку ор. 5, гай “Темний”, у бойову лінію, направляючий – Клен -11- до бою, у напрямку ор. 5, гай “Темний”, у бойову лінію, направляючий – Клен-11 - до бою, я - Клен-10, прийом”. Підтвердження на команду в цьому випадку командири підлеглих підрозділів, вогневих засобів не дають, а відразу ж приступають до її виконання. При стійкому зв’язку дозволяється працювати скороченими позивними або без позивних. Наприклад: “12-й, я - 10-й, збільшити дистанцію, я - 10-й, прийом” (робота скороченими позивними). “Збільшити дистанцію, прийом”. “Зрозумів, прийом” (робота без позивних).

В середині бойової машини піхоти (бронетранспортера, танка) командир підрозділу керує діями підлеглих командами, які подає по переговорному пристрою або голосом, і встановленими сигналами.

При створенні противником радіоперешкод радіостанції за командою старшого командира переводяться на запасні частоти.

При веденні бою в пішому порядку командир механізованого підрозділу керує підлеглими шляхом подачі команд голосом, сигналами і через зв’язкових. Радіостанцію, що при ньому, він застосовує для керування діями бойових машин піхоти (бронетранспортерів). Подачу команд і постановку бойового завдання на відкриття вогню із озброєння БМП (БТР) він здійснює через свого заступника і навідників-операторів, що залишаються у вогневих засобах.

При керуванні одиночними військовослужбовцями, що діють в пішому порядку, в команді, як правило, вказуються: звання і прізвище, яку дію провести, виконавча частина команди. Наприклад: «Рядовому Петрову – до бою». «Рядовому Іванову, перебігти до окремого дерева – вперед».

Підрозділ, що діє в пішому порядку без вогневих засобів, із похідного порядку в передбойовий розгортається за командою (сигналом) «Взвод, в напрямку такого-то предмету (на такий-то рубіж), в лінію відділень – марш». Перше відділення висувається у вказаному напрямку. Інші відділення незалежно від порядку проходження в колоні взводу за командою своїх командирів висуваються: друге – праворуч, третє – ліворуч; витримуючи рівняння по першому відділенню, з інтервалом в 100 м між відділеннями вони продовжують рух.

В залежності від обстановки і рішення командира підрозділу місця підлеглих підрозділів в передбойовому порядку підрозділу можуть змінюватися. В цьому випадку місця підлеглим підрозділам командир підрозділу визначає командою, наприклад: «Взвод, в напрямку групи берез, на рубіж кут лісу, побудова; напрявляюще – друге відділення; перше відділення, праворуч; третє відділення, ліворуч – марш».

Підрозділи за командою своїх командирів висуваються на свої напрямки і, витримуючи рівняння по направляющому підрозділі, продовжують рух. З початком розгортання в передбойовий порядок командири підрозділів установлюють спостереження за сигналами командира підрозділу.

Підрозділ, що діє в пішому порядку, із передбойового порядку або із колони, минувши передбойовий порядок, розгортається в цеп за командою, наприклад: «Взвод, в напрямку сухого дерева, на рубіж бугор, окреме дерево, направляюче – друге відділення – до бою, вперед» або «Взвод, за мною – до бою, вперед». При розгортанні в бойовий порядок із передбойового кожний підрозділ за командою свого командира розгортається в цеп і, витримуючи рівняння по направляющому підрозділі, продовжують рух в указаному напрямку з максимальною швидкістю (прискореним шагом або бігом), забезпечуючи ефективне ведення вогню із своєї зброї.

Підрозділ, що діє в пішому порядку, розгортається в цеп за командою (сигналом), наприклад: «Відділення, в напрямку широкого куща, на рубіж курган, яма, направляющий – рядовий Семенов – до бою, вперед» або «Відділення, за мною – до бою, вперед». Підрозділ розгортається в цеп праворуч і ліворуч від командира підрозділу або направляющого і відповідно з поставленим завданням продовжують рух в указаному напрямку.

Для відбиття противника вогнем з місця командир підрозділу подає команду «Взвод (відділення) – стій», за якою підрозділ залягає, застосовуючись до місцевості, виготовляється для ведення вогню. Для відновлення руху командир підрозділу подає команду «Взвод (відділення) – в атаку, вперед» і додає (якщо потрібно): «Бігом».

Зміну напрямку руху підрозділу, що діє в пішому порядку, в передбойовому або бойовому порядку, командир підрозділу здійснює за командою, наприклад: «Взвод (відділення), праворуч, в напрямку кут лісу (на рубіж яма, вис. з відм. 137,0), направляюще – перше відділення – марш». Направляющий підрозділ (направляющий) змінюють напрямок на вказаний предмет, решта підрозділів (військовослужбовців) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, додержуючи рівняння по направляющому підрозділі (направляющому).

При повороті підрозділу кругом в передбойовому порядку підрозділи за командою своїх командирів: «Відділення, за мною – марш» або «Відділення, кругом – марш» слідують за своїми командирами або одночасно повераються кругом і продовжують рух в новому напрямку. При повороті підрозділу кругом в бойовому порядку всі машини в бойовій лінії, а при діях в пішому порядку підрозділи в цепу одночасно повертаються кругом і продовжують рух в новому напрямку.

При необхідності зміна напрямку руху підрозділу в бойовому або в передбойовому порядку і підрозділу в бойовому порядку здійснюється за командою (сигналом) «Увага, роби, що я». В цьому випадку командир підрозділу вказують новий напрямок руху підрозділу рухом своєї машини, а при діях у пішому порядку – установленим сигналом.

Командир підрозділу перешиковує підрозділ із бойової лінії в колону за командою (сигналом), наприклад: «Взвод, в напрямку ор.2 (за мною), в колону – марш». При цьому машина командира підрозділу продовжує рух, решта машин в порядку номерів виходят на напрямок руху машини командира підрозділу, займають свої місця в колоні і продовжують рух, дотримуючись установлені дистанції.

Підрозділ із цепу в лінію підрозділів перешиковується за командою (сигналом), наприклад: «Взвод, в напрямку окремого будинку, в лінію відділень – марш». Кожний підрозділ перешиковується в колону по одному і, витримуючи інтервали, продовжують рух в указаному напрямку.

Підрозділ із лінії підрозділів або із цепу в колону перешиковується за командою, наприклад: «Взвод, в напрямку окремий будинок, в колону по одному (по три), направляюще – перше відділення – марш» або «Взвод, за мною, в колону подному (по три) – марш». Підрозділи на ходу в порядку номерів займають місця в колоні підрозділу і продовжують рух в указаному напрямку або одночасно перешиковуються в колони по одному і займають свої місця в колоні підрозділу.

Підрозділ із цепу в колону перешиковується за командою (сигналом) «Відділення, за мною, в колону по одному – марш». Командир підрозділу продовжує рух, а військовослужбовці на ходу змикаються і займають свої місця в колоні.

Найважливішим обов’язком командира підрозділу (підлеглого підрозділу) у бою є управління вогнем. Управління вогнем у бою охоплює всю діяльність командира, яка направлена на забезпечення виконання бойового завдання вогнем, і включає:

- розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості і визначення черговості ураження;

- вибір виду зброї і боєприпасів, виду вогню і способу ведення вогню;

- цілевказівки, подачу команд на відкриття вогню або постановку вогневих задач;

- спостереження за результатами вогню і його корегування;

- маневр вогнем;

- контроль за витратою боєприпасів.

Спостереження і розвідка, організовані командиром підрозділу ще при організації бою, безперервно продовжуються і в ході його ведення.

Розвідка цілей ведеться всім особовим складом підрозділу у призначених секторах. Сектори повинні забезпечити виявлення противника перед фронтом дій підрозділу і призначаються в залежності від розташування прицілів, приладів спостереження, бійниць і розміщення особового складу. Додатково можуть призначатися сектори розвідки на флангах.

При оцінці важливості і визначенні черговості ураження цілі командир підрозділу (підлеглого підрозділу) повинен виходити з того, який збиток ця ціль по своїм вогневим можливостям здатна нанести підрозділу у бою. Важливими цілями вважаються і такі, ураження яких у даних умовах обстановки може полегшити і прискорити виконання бойового завдання.

Важливими цілями звичайно є: вогневі засоби противника, танки, бронетранспортери, самохідно-артилерійські установки, протитанкові керовані ракети, кулемети, протитанкові гранатомети, а також спостережні пункти, радіолокаційні станції і т.п. У тому випадку, коли ці цілі знаходяться від підрозділу в межах їх дальності дійсного вогню, вони називаються небезпечними.

Особливо небезпечними цілями у всіх випадках є засоби ядерного нападу противника - пускові установки та гармати, що застосовують ядерні боєприпаси.

Ті важливі цілі, що знаходяться від підрозділу на відстанях, що перевищують їх дальність дійсного вогню, вважаються безпечними в даний момент бою.

Такий розподіл цілей на важливі і менш важливі, небезпечні і безпечні дозволяє командиру підрозділу швидко і правильно приймати рішення по черговості їх ураження; у першу чергу повинні знищуватися небезпечні цілі, у другу чергу - важливі цілі, а потім - всі інші.

Від уміння командира підрозділу навіть у важких умовах бою чітко і впевнено подати команду багато в чому залежить успіх ведення бою. Команди на відкриття вогню і постановка бойових завдань повинні крім прямого призначення бути дисциплінуючим і організуючим засобом.

Послідовність подачі команди на відкриття вогню командиром підрозділу може бути наступною:

1. Кому відкрити вогонь. Наприклад: «Другому відділенню», «Розрахунку кулемета», «Гранатометнику».

2. Цілевказівка. Наприклад: «Ор.3, ліворуч 40, кулемет в окопі».

3. Установка прицілу. Наприклад: «Постійний», «Сім», «П’ять».

4. Установка цілика або величина винесення точки прицілювання у фігурах цілі. Наприклад: «Цілик ліворуч два», «Ліворуч дві фігури».

5. Точка прицілювання. Наприклад: «Під ціль», «В пояс», «В голову».

6. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».

7. Момент відкриття вогню – вказується словом «вогонь».

Для ведення вогню із бойової машини піхоти (танка) команда подається в такій послідовності:

1. Яким снарядом (гранатою) вести вогонь. Наприклад: “Бронебійним”, “Осколковим”; для відкриття вогню з кулемета на початку команди вказується: “Кулемет”. За цими командами проводиться заряджання гармати (спареного кулемета).

2. Цілевказівка.

3. Дальність до цілі в метрах. Наприклад: “1600”, “800”, “1200”.

4. Спосіб стрільби. Наприклад: “З ходу”, “З місця”, з короткої зупинки – “Коротка”.

5. Момент відкриття вогню - вказується словом ”вогонь”.

Наприклад: “Бронебійним, орієнтир другий, танк, 1300, з ходу - вогонь”.

В командах на відкриття вогню з автоматичного гранатомета командир підрозділу вказує:

1. Кому вести вогонь. Наприклад: «Взводу», «Першому відділенню».

2. Ціль. Наприклад: «По мінометній батареї», «По ПТКР».

3. Приціл, кутомір. Наприклад: «Приціл 10-15, кутомір 30-00», «Сім по сітці».

4. Точка прицілювання (наводки) кожному відділенню. Наприклад: «Першому, наводити в міномет біля куща; другому, правіше 0-50; третьому, лівіше 0-50», Наводити в кут траншеї».

5. Спосіб стрільби, темп стрільби. Наприклад: «З розсіюванням по фронту цілі, темп максимальний»

6. Кількість пострілів (витрата боєприпасів). Наприклад: «Витрата-15», «Витрата-10».

7. Довжина черги. Наприклад: «Короткими», «Довгими».

8. Момент відкриття вогню - вказується словом ”вогонь”.

Іноді командир підрозділу керує вогнем штатних і приданих підрозділів шляхом постановки вогневих задач. При цьому він указує:

1. Якому підрозділу (кому) ставиться вогнева задача.

2. Найменування і місце розташування цілі (цілевказівка).

3. Вид вогню на ураження цілі («знищити», «придушити», «заборонити»).

Вибір виду зброї, яким найбільше ефективно може бути виконана вогнева задача (з найменшою витратою боєприпасів і в найкоротший термін), залежить насамперед від важливості цілі, її характеру, дальності до неї й уразливості.

Вогонь танкових гармат застосовується для боротьби з танками, самохідно-артилерійськими установками й іншими броньованими цілями, для руйнування оборонних споруджень, придушення і знищення артилерії і живої сили противника.

Стрілецька зброя підрозділу, автомати і ручні кулемети використовуються для знищення живої сили противника зосередженим вогнем на дальності до 800 м, окремими автоматами - до 400 м, ручними кулеметами - до 800 м.

Кулемети ПК і ПКТ застосовуються для знищення живої сили і ураження вогневих засобів противника на відстанях до 1000 м. Великокаліберні кулемети (КПВТ), що установлені на бронетранспортерах, уражати живу силу і вогневі засоби противника відстанях до 2000 м.

По повітряним цілям вогонь стрілецької зброї підрозділу застосовується по вертоьотахі літаках, що низько летять, на відстані до 500 м.

Командиру танкового підрозділу в бою приходиться вирішувати питання про найбільш доцільний вибір боєприпасів для ураження цілі, в залежності від наявності снарядів у боєкомплекті. При цьому варто пам'ятати, що кумулятивні снаряди застосовуються для стрільби по танках на середніх і малих дальностях (наприклад, із засідок); підкаліберні по танкам і всім броньованим цілям, що швидко рухаються, починаючи з граничних дальностей стрільби; осколково-фугасні гранати - по бронетранспортерам і живій силі з установкою підривника на осколкову дію і на фугасну або уповільнену дію при стрільбі на руйнування бліндажів, довгострокових вогневих споруджень, цегельних будинків і т.п.

Вмілі цілевказівки в бою є однією з найважливіших умов своєчасного управління вогнем командиром підрозділу. У механізованому і танковому підрозділах воно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів і сигнальних засобів, а також наведенням приладів у ціль. Заміняти орієнтири, які призначені старшим командиром - забороняється.

При необхідності командир підрозділу може призначити додатково свої орієнтири з розрахунку не більш п’яти (на напрямку і в межах дій підрозділів: межах смуги і додаткового сектора вогню). При доповіді старшому командиру і організації взаємодії використовуються тільки ті орієнтири, які призначені старшим командиром.

Орієнтирами вибираються добре видимі місцеві предмети. При використанні нічних прицілів як орієнтири вибираються місцеві предмети з великою здатністю, що відбиває у межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво і по рубежах від себе вбік противника. Один з них призначається основним. Крім орієнтирів для управління вогнем можуть використовуватися добре видимі місцеві предмети.

Цілевказівка між бойовими машинами піхоти і танками, а також між підрозділами здійснюється головним чином від орієнтирів (місцевих предметів) трасуючими кулями і снарядами.

Усередині бойової машини піхоти (бронетранспортера) і танка цілевказівка між членами десанта (екіпажа) звичайно здійснюється від орієнтирів (місцевих предметів), наведенням зброї в ціль або від напрямку руху.

При цілевказівці звичайно дотримується така послідовність:

• вказується положення цілі (від орієнтира або від напрямку руху);

• даються найменування цілі, характерні ознаки цілі або місцевості;

• ставиться задача - уточнити дії цілі, спостерігати і т.п.

Наприклад: “Ор. 2, вправо 50, ближче 100, ПТКР у зеленого бугра” або “Кут гаю, вправо 10, далі 150 - чорний кущ, вліво 20 – кулемет”.

Вогонь по повітряним цілям підрозділу ведеться двома способами: загороджувальним і супровідним вогнем.

В команді для ведення вогню командир підрозділу указує:

• кому вести вогонь (підрозділ);

• над яким місцевим предметом (орієнтиром) вести вогонь;

• яким способом вести вогонь;

• момент відкриття вогню.

• Наприклад: «Відділенню, на мостом, загороджувальним – вогонь»

Управління вогнем не закінчується подачею команди на відкриття вогню. Неминучість помилок у підготовці вихідних даних часто приводить до необхідності коректування вогню збоку командира підрозділу, тобто внесення поправок у вихідні установки для забезпечення ефективної стрільби на поразку цілі. Тому стріляючі, командири і розрахунки вогневих засобів (екіпажі бойових машин піхоти, танків) повинні вести спостереження за результатами стрільби для коректування вогню і визначення ступеня поразки цілі.

Ураження цілі оцінюється за видимими результатами: ціль припинила рух, гармата знищена, ціль запалена.

Маневр вогнем є найважливішою складовою частиною управління вогнем; за допомогою маневру вогнем досягається вогнева перевага по обраній цілі в даний момент бою.

Розрізняють три форми маневру вогнем: зосередження, перенос, розподіл (розосередження).

Зосереджений вогонь застосовується по важливій цілі (групі цілей) для ураження її вогнем високої щільності в короткий проміжок часу; він готується по ділянках місцевості на шляхах імовірного руху противника.

Перенос вогню застосовується в тих випадках, коли ціль уражена і необхідно вразити іншу ціль або необхідно вразити більш важливу ціль.

Розподілом (розосередженням) вогню називається така форма маневру вогнем, коли підрозділ одночасно веде вогонь по декільком окремим цілям.

Одним з обов’язків командира підрозділу по забезпеченню організованого і діючого вогню в бою є контроль за витратою боєприпасів. Командири повинні постійно стежити за наявністю боєприпасів у підрозділах і вживати заходів щодо їх поповнення.

Виклик і коректування вогню артилерії, що підтримує здійснюється, як правило, через артилерійських командирів (коректувальників), а при їх відсутності — особисто командиром підрозділу. Під час виклику вогню командир підрозділу вказує:

- характер і місце розташування (номер) цілі;

- задачу стрільби (придушити, знищити, зруйнувати, освітити, задимити);

- терміни виконання вогневої задачі, при коректуванні вогню - характер і місце розташування (номер) цілі;

- величину відхилення по дальності і напрямку.

Оповіщення особового складу про повітряного противника, про безпосередню загрозу і початок застосування противником ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження здійснюється за єдиними і постійно діючими сигналами. Сигнали оповіщення повинен знати весь особовий склад підрозділу. Командир підрозділу завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення і при їх одержанні подає відповідні команди.

Доповідь старшому командиру та оповіщення сусідів і підлеглих про обстановку є найважливішим обов’язком командира підрозділу в бою.

Командирпідрозділу негайно доповідає старшому командиру:

- про раптовий напад противника або його появу там, де його не чекали, про виявлені загородження і зони зараження;

- про захоплення полонених, документів та озброєння противника;

- про застосування противником нових засобів і способів дій;

- про різку зміну дій противника (раптовий відхід, перехід до оборони, проведення контратаки);

- про різку зміну положення і втрату взаємодії з сусідами;

- про кожне рішення, яке прийняте за особистою ініціативою в зв’язку із зміною обстановки.