6. Генеральні і ситуаційні плани
План (від латинського planus - плоский, рівний) – креслення в умовних знаках, що детально зображують у масштабі на площині ділянку місцевості або споруди.
Генеральний план являє собою зведений документ проектованої забудови ділянки (об'єкта, мікрорайону, району, міста), на якій показані розміщення проектованих, існуючих, що реконструюються і підлягають зносу будівель, споруд, інженерних мереж, автомобільних доріг, залізничних колій, об'єктів озеленення й ін., планування рельєфу місцевості й т.п. Генеральний план, є важливішою частиною проекту промислового підприємства, містить комплексне рішення питань розміщення будівель, споруд, транспортних комунікацій, інженерних мереж, організації систем господарського й побутового обслуговування, планування й благоустрою території й розташування підприємства в промисловому вузлі.
Розробка генплану ґрунтується на детальному проробленні загальної технологічної схеми виробництва, у результаті чого:
намічають місця розташування окремих цехів підприємства;
розміщають допоміжні й службові будівлі й споруди, дотримуючи послідовності й безперервності їхнього розміщення в напрямку загального технологічного потоку виробництва;
поєднують всі будівлі й споруди між собою інженерними й транспортними комунікаціями.
При розробці генерального плану прагнуть до того, щоб:
всі виробничі операції виконувалися в одному напрямку;
не було б перетинань руху в одній площині;
всі матеріали або сировина проходили найбільш короткий шлях між окремими операціями;
надходження сировини здійснювалися в одному напрямку, а вихід готових виробів - у протилежному.
При такому рішенні генплану досягається корисна тривалість виробничого циклу, заощаджуються енергія, земельні площі, скорочуються комунікації й витрати виробництва.
Не завжди вдається зберегти прямолінійне розташування цехів, у результаті чого доводиться змінювати рух виробництва стосовно первісного напрямку, не міняючи при цьому поступовості руху технологічного потоку.
Найбільше часто зустрічаються прямокутні обриси рішення генеральних планів підприємств з можливо більш компактною забудовою території будівлями й спорудами.
Рішення генерального плану підприємства з урахуванням всіх виробничих питань повинне забезпечувати найбільш сприятливі й безпечні умови праці й швидке переміщення працюючих по всій території промислового комплексу.
До складу проекту генерального плану входять: ситуаційний план розміщення підприємства в масштабі 1:5000; 1:10000; план території підприємства в масштабі 1:1000; 1:2000 або 1:5000; сполучена схема інженерних мереж і комунікацій у масштабі генплану території; схема вантажних і людських потоків; пояснювальна записка з розрахунками.
Генеральний план на стадії робочих креслень складається із планів горизонтального й вертикального планування; сполучених інженерних мереж і комунікацій. Його розробляють у масштабі 1:500 або 1:1000 для площадок до 5 - 10 га, а для інших підприємств - 1:1000 і 1:2000.
Рис. 100 Схема генерального плану промислового вузла:
1, 3, 5, 7 - заводи різного профілю; 2 -хлібний завод; 4 - ливарний цех; 6 - загальновузлові споруди;8 – м’ясокомбінат; 9 - радіотехнічний завод; 10 - комбінатшовкових тканин; 11 - комбінат верхнього трикотажу; 12 - швейна фабрика;13 - районна котельня; 14 - районна база; 15 - електропідстанція;I - проектовані будівлі й споруди; II - існуючі будівлі йспоруди; III - перспективне будівництво
СНиП II-89-80 «Генеральні плани промислових підприємств» встановлює порядок розробки, узгодження, розгляду, затвердження схем генпланів груп підприємств із загальними об'єктами.
На генеральному плані промислового підприємства зображують у масштабі розміщення всіх будівель і споруджень; зонування території по групах цехів і характеру технологічного процесу; ширину протипожежних і санітарних розривів між будівлями й спорудами, проїзди, в'їзди в цехи, автодороги й залізничні колії; інженерно-технічні мережі; огородження території із вказівкою місць в'їзду, входу й виходу; розміщення пожежних гідрантів і водойм, резервних ємностей, пожежних депо, автоматики електричної пожежної сигналізації; благоустрій і озеленення території; троянду вітрів і ширину санітарно-захисної зони; оцінки підлог основних будівель.
Зонування території підприємства
Територія промислового підприємства може бути розділена на чотири функціональні зони: виробнича, передзаводська, підсобна і складська.
У виробничій зоні розміщаються основні будівлі цехів, де здійснюється безпосередньо процес виробництва продукції, тут же розміщаються цехи допоміжних виробництв.
У передзаводськаій зоні розташовуються допоміжні будівлі й споруди, а також площадки для стоянки пасажирського транспорту. Розміри передзаводської зони повинні бути в межах 4 % всієї площі території підприємства.
Підсобна територіальна зона включає площі під енергетичними об'єктами й інженерними комунікаціями. Енергетичні об'єкти варто розміщати ближче до основних споживачів енергії для зменшення довжини матеріалопроводів і ліній електропередач.
У складській зоні розміщаються склади вихідних сировинних матеріалів і готової продукції. Складські будівлі й споруди проектують біля зовнішніх меж промислової площадки для найбільш ефективного використання зовнішніх під'їзних колій.
Планування території підприємства виконується по окремих групах будівель і споруд із обліком їх функціонального зонування.
Будівлі з підвищеними вибухо- і пожеженебезпечними виробництвами варто розташовувати з підвітряного боку стосовно інших будівель і споруд.
Роза вітрів.
Правильне розташування промислових будівель і споруд щодо сторін світу й пануючого напрямку вітрів виконується у відповідності до «Рози вітрів». Вона забезпечує найбільш сприятливі умови для природного висвітлення, аерації, боротьби із зайвою інсоляцією й сніжними заметами світлових ліхтарів покриттів будівель, а також протипожежні вимоги й перешкоджає поширенню шкідливих виділень і шумів.
Переважний напрямок вітрів приймають по середній розі вітрів літнього періоду року на основі багаторічних (50 - 100 років) метеорологічних спостережень для конкретного кліматичного району.
Розу вітрів будують у такий спосіб. Викреслюють у масштабі коло і ділять його на 8 або 16 рівних частин (румбів): З, ПС, С, ПС, Пд, Пд З, 3, ПчЗ , ССВ. ВСВ, ВЮВ, ЮЮВ, ЮЮЗ, ЗЮЗ, ЗСЗ і ССЗ.
Від центра кола відкладають в обраному масштабі відсоткову повторюваність вітрів по відповідних румбах, отримані крапки з'єднують, одержуючи фігуру - розу вітрів. Найбільш витягнутий бік рози вітрів показує напрямок (до центра) пануючого вітру. У наведеній (рис. 101) розі вітрів пануючий напрямок вітрів буде з півдня на північ.
На генплані розу вітрів викреслюють у верхньому лівому куті аркуша. Промислові підприємства рекомендується розташовувати паралельно або під кутом 45° до напрямку пануючих вітрів.
Рис. 101 Розташування підприємств з урахуванням рози вітрів:
1 промислова зона; 2 зелена зона; 3 житловий район; 4 - залізниця; 5 ріка; 6 напрямок пануючих вітрів
Санітарно-захисною зоною промислового підприємства вважається територія між місцями виділення в атмосферу виробничих шкідливих речовин і житловими або громадськими будівлями.
Залежно від цього існує розділ на п'ять класів, для кожного з яких установлюються розміри санітарно-захисної зони (від 50 м для V класу до 1000 м для I класу).
У санітарно-захисній зоні допускається розміщати промислові підприємства з меншим класом шкідливих чинників, але за умови дотримання для них необхідної санітарно-захисної зони. Допускається розміщати в санітарно-захисній зоні пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, складські й адміністративно-побутові будівлі, магазини, їдальні, амбулаторії, стоянки для громадського й інсмідуального транспорту.
Забудова території
У практиці будівельного проектування існують суцільна (зблокована) і розсереджена (роз'єднана)системи забудови.
При розсередженій системі забудови території, між будівлями й спорудами залишають мінімальні протипожежні й санітарні розриви - відстань між їхніми зовнішніми стінами у світу.
Ширину розриву між окремими цехами визначають як напівсумми їхніх висот, але не менш 12 м для підприємств без шкідливих виділень, 15 м для підприємств зі шкідливими виділеннями і не менш 20 м - для азотних заводів. Ширина санітарного розриву між будівлями, освітлюваними через віконні прорізи, повинна бути не менш висоти до верху карниза найбільш високої будівлі. У випадку якщо розрив утвориться між більшими сторонами й торцями будівель або між торцями будівель з віконними прорізами, відстань між ними повинна бути не менш 12 м. При необхідності прибудови відкритих складів матеріалів, що порошать, санітарні розриви повинні бути не менш 20 м до виробничих будівель, 25 м до побутових приміщень і не менш 50 м до інших допоміжних будівель. Дотримуючись мінімальних розривів між будівлями й спорудами, необхідно забезпечувати їхнє компактне розміщення, включаючи дороги й інженерні мережі, а також виконання функціональності зон на всій території підприємства. Необхідно влаштовувати огородження виробництв категорій А та Б по ступені пожежної небезпеки; Промислові будівлі й споруди по можливості варто розташовувати на лінії забудови або уздовж меж промислової площадки, використовуючи огородження тільки в межах розривів між ними.
Рис. 102 Схеми планів будівель різної конфігурації:
а - прямокутна; б - П-подібна; в - Ш-подібна; г - з замкнутим двором