Тема 1 . Вступ до порівняльного правознавства.

1. Предмет, призначення та структура навчального курсу.

Дисципліна приділяє значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові сис­теми є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незро­зумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі.

2. Поняття порівняльного правознавства як юридичної науки.

Відносно сутності порівняльного правознавства в юридичній науці немає одностайності. З цього приводу існує декілька точок зору: порівняльне правознавство є методом наукового дослідження, який дозволяє встановити подібність, схожість або відмінність тих чи інших явищ правової дійсності;порівняльне правознавство є самостійною юридичною наукою, яка має свій предмет, метод, структуру, термінологію, категоріальний апарат та займає окреме місце у системі юридичних знань і юридичної освіти;

компромісний підхід, згідно з яким порівняльне правознавство може розглядатись і як наука, і як метод. Якщо йдеться про питання „високого рівня абстракції” (наприклад, порівняльно-правовий аналіз правових систем, їх групування у правові сім’ї) – то це самостійна наука, якщо ж порівнюються окремі норми чи інститути – то це особливий науковий метод, який може застосовуватися різними юридичними науками.

3. Етапи виникнення та становлення порівняльного правознавства, шляхи його розвідку.

Порівняльне правознавство, як самостійний напрямок наукових досліджень юридичних явищ, пройшло довгий шлях свого становлення. Умовно можна виділити шість основних етапів його формування і розвитку. Перший — окремі спроби зіставлення різних правових утворень, що відбувалися вже з часів античності, другий — використання порівняльно-правових досліджень в історії права, третій — застосування порівняльно-правового методу як інструменту законотворчості, зокрема кодифікації, четвертий — вивчення різних правових систем з метою пізнання самого феномену права та тенденцій його розвитку, п’ятий - формулювання теорії порівняльного правознавства, визначення його цілей, функцій, методики дослідження, шостий – формування порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки.

4. Поняття національної правової системи, її структура та види.

Национальная правовая система – конкретно-историческая социальная реальность, находящаяся в сложных взаимосвязях и взаимодействии с другими частями данного общества: с определенными экономическими отношениями, государством, моралью, культурой – всем комплексом социальных институтов и ценностей.

Вот почему нельзя признать приемлемой проводимую рядом буржуазных ученых – специалистов по сравнительному правоведению идею о якобы существующем "праве" как юридическом явлении вне и независимо от государственных границ, например идею о романо-германском праве, представлявшем собой будто бы "право" и тогда, когда известные юридические принципы и категории разрабатывались только университетами и существовали только в виде явлений культуры ("право университетов"). Такого рода "право" в действительности представляло собой не что иное, как формы правосознания, компоненты правовой культуры, которые обретали качества права в юридическом смысле лишь в той мере, в какой объективировались в правовых актах конкретных западноевропейских стран, т.е. в национальных правовых системах.

Национальная правовая система в принципе отличается единством, "суверенностью". Хотя история знает факты существования в пределах одной страны нескольких параллельно действовавших правовых систем (например, в эпоху феодализма), все же в конечном счете общей тенденцией является формирование в стране единой, "суверенной" национальной юридической системы.