4.2. Рафаель Санті

Ідеї ​​монументального мистецтва Відродження, в яких злилися традиції античності і дух християнства, знайшли найбільш яскраве вираження у творчості Рафаеля (1483-1520). У його мистецтві знайшли рішення два основні завдання: пластичне досконалість людського тіла, що виражає внутрішню гармонію всебічно розвиненої особистості, у чому Рафаель слідував античності, і складна композиція, передає різноманіття світу.

Ніхто з майстрів Відродження не сприйняв так глибоко і природно язичницьку сутність античності, як Рафаель. Його вважають художником, найбільш повно зв'язав античні традиції з західноєвропейським мистецтвом нової пори. Він шукав досконалий гармонійний образ. Протягом усього життя він шукає цей образ у мадонні. Вершина його майстерності «Сикстинська мадонна». Тип особи мадонни з'єднує античний ідеал краси з духовністю християнського ідеалу, що характерно для світогляду Високого Відродження.

Мистецтво досягає найвищого розквіту в Римі, де працюють одночасно такі художники як Браманте, Мікеланджело і Рафаель і розвивається під знаком національної єдності, харчується античними традиціями, висловлює ідеологію гуманізму.

Ідейна програма розпису папських кімнат - служити прославлянню авторитету католицької церкви та її глави-тата. У кімнаті печаток Рафаель написав чотири фрески-алегорії духовної діяльності людини: філософії, поезії, богослов'я, юриспруденції у вигляді багатофігурних композицій і групових портретів. У них Рафаель втілив гуманістичний ідеал досконалого інтелектуального людини. У другій кімнаті він написав фрески на історичні та легендарні сюжети, що прославляють Римських пап: «Вигнання Еліодора». Рафаель, що працює на замовлення Юлія II, не випадково бере цю тему: французи готуються до походу в Італію і тато нагадує про Боже покарання всіх, хто зробить замах на Рим.

Рафаель був найбільшим портретистом своєї епохи. У його портретах крім певних конкретних рис виступає образ людини епохи, що дозволяє бачити в портретах Рафаеля історичні портрети-типи («Папа Юлій II», «Лев X» тощо)

4.3. Мікеланджело Буонаротті

Третій найбільший майстер - Мікеланджело (1475-1564). Він перевершив всіх насиченістю образів громадянські пафосом, чуйністю до зміни суспільного настрою. Звідси і творче втілення краху ренесансних ідей. Оголене прекрасне тіло для Мікеланджело головний предмет мистецтва. Скульптура «П'єта» зображує Христа, розпростертого на колінах Марії, висуває його в число перших скульпторів Італії.

У Флоренції за дорученням Синьйорії Мікеланджело взявся виліпити фігуру Давида з зіпсованою до нього невдалим скульптором мармурової брили. «Найкращий з художників не може створити такого образу, якого єдиний шматок мармуру не укладав би вже в собі під своєю оболонкою. І лише в цьому, тобто у звільненні образу з-під приховує його оболонки, - досягнення руки художника, слухняною його творчому генію »№. Через три роки він закінчив статую, яку поставили перед міською ратушею. Мікеланджело зображує Давида не хлопчиком, а юнаків у розквіті сил, перед битвою, в момент найвищої напруги сил. У прекрасному образі Давида, в його особі скульптор передав титанічну силу пристрасті, непохитну волю, громадянську мужність, міць вільної людини. Флорентійці бачили в Давиді близького їм героя, громадянина республіки і її захисника.

У Римі Мікеланджело зайнявся грандіозною роботою - розписом стелі Сікстинської капели при Ватиканському палаці. У центральній частині стелі він зобразив події перших днів створення світу, історію Адама і Єви, всесвітній потоп, і ці сцени, по суті, є гімном людині, його силу і красу. Бог - це творець, який не знає перепон на шляху до творення, образ, близький поданням гуманістичної епохи про творця.

Незабаром після закінчення робіт у Сікстіне помер Юлій II. Мікеланджело займається створенням пам'ятника-мавзолею для його гробниці. Мікеланджело виконує фігуру Мойсея для надгробки. Образ Мойсея-один з найсильніших у творчості майстра. Він вклав у нього мрію про вождя мудрого, сміливому, повному сил, волі - якостей так необхідних тоді для об'єднання його батьківщини.