Лекція № 1

Тема : Соціальна медицина - наука про суспільне здоров'я та організацію його охорони (2 год.)

1. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: предмет вивчення, методи і завдання.

2. Видатні діячі соціальної медицини та організація охорони здоров'я в Україні.

3. Реформування системи охорони здоров'я в Україні на сучасному етапі. Пріоритети розвідку охорони здоров'я.

4. Значення соціальної медицини та організація охорони здоров'я в системі підготовки середнього медичного персоналу.

І. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: предмет вивчення, методи і завдання.

Соціальна медицина - це наука, яка вивчає стан здоров'я населення та чинники, що його формують, а також обґрунтовує медико-соціальні заходи держави, суспільства та системи охорони здоров'я у напрямку збереження, зміцнення і відновлення здоров'я.

Соціальна медицина та організація охорони здоров'я - це наука, що вивчає соціальні закономірності здоров'я людей та обґрунтовує шляхи його поліпшення через раціональну організацію охорони здоров'я.

Предмет вивчення:

• вивчення впливу медико-соціальних факторів, умов і способу життя на здоров'я різних груп населення;

• розробка науково обґрунтованих рекомендацій по попередженню і ліквідг'^;ї неблагоприємних соціальних умов і факторів, а також оздоровчих заходів для підвищення рівня здоров'я населення.

Методи соціальної медицини:

1. історичний;

2. динамічного спостереження і нагляду;

3. санітарно-статистичний;

4. медико-соціологічного аналізу;

5. експертних оцінок;

6. системного аналізу і моделювання;

7. організаційного експерименту;

8. планово-нормативний.

Завдання соціальної медицини:

• вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення;

• забезпечення всебічної характеристики динаміки, які відбуваються в показниках здоров'я населення;

• наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних віково-статевих та інших груп населення;

• розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров'я,його теоретичних та організаційних основ;

• аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров'я, створення їх раціональних структур і наукове обґрунтування найбільш доцільних форм організації роботи;

  • створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів з підтримання належного рівня здоров'я.

Головне завдання соціальної медицини та організації охорони здоров'я як науки і учбової дисципліни - оцінка критеріїв громадського здоров'я і якості медичної допомоги, та їх оптимізація.

II. Історія виникнення і розвитку соціальної медицини та організації охорони здоров'я в Україні.

Вивченням стану здоров'я населення та організації охорони здоров'я займається соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Ця наука відносно молода: від початку її зародження минуло менше ста років. Перший внесок у розроблення сучасної термінології зробила спеціальна підкомісія Пироговського товариства з питань громадської медицини в 1910 році. Очолював цю роботу видатний український лікар і громадський діяч академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (1857-1947) - фундатор соціальної медицини.

На початку XX сторіччя виникають перші наукові інституції, що займаються вивченням проблем соціальної медицини та організації охорони здоров'я. У 1921 році О. Корчак-Чепурківський створює в складі Всеукраїнської Академії наук кафедру народного здоров'я. Подальша історія соціальної медицини була трагічною. Соціальна медицина, що шукала причини нездоров'я людей у соціальних умовах їхнього життя, не вписувалась у систему соціалістичної ідеології. У кінці 30-х років соціальну медицину заборонили разом з такими «лженауками», як генетика, епідеміологія тощо. У 1936 році було звинувачено в фашистсько-націоналістичних поглядах видатного українського демографа і соціального медика Ю.О. Корчак-Чепурківського, сина фундатора соціальної медицини О. Корчак-Чепурківського. Було закрито інститут охорони здоров'я в Харкові, заборонено вести статистичний облік захворюваності і смертності людей, що позбавило науку її основи - факту.

Формально соціальну медицину дозволили в період розвинутого соціалізму. Лите в 1989 році знову почав працювати, закритий ще в 1937 році Науково-дослідний інститут соціальної гігієни та управління охороною здоров'я. У 1996 році в Києві відкрито Інститут громадського здоров'я.