 
        
        - •І. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: предмет вивчення, методи і завдання.
- •II. Історія виникнення і розвитку соціальної медицини та організації охорони здоров'я в Україні.
- •III. Реформування системи охорони здоров'я в Україні на сучасному етапі.
- •Іу. Значення соціальної медицини та організація охорони здоров'я в системі підготовки середнього медичного персоналу
- •Фельдшера
- •II. Види (методи) статистичного дослідження
- •III. Статистичне групування ознак
- •Іу. Відносні величини: види, методика обчислення, графічне зображення
Лекція № 1
Тема : Соціальна медицина - наука про суспільне здоров'я та організацію його охорони (2 год.)
- Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: предмет вивчення, методи і завдання. 
- Видатні діячі соціальної медицини та організація охорони здоров'я в Україні. 
- Реформування системи охорони здоров'я в Україні на сучасному етапі. Пріоритети розвідку охорони здоров'я. 
- Значення соціальної медицини та організація охорони здоров'я в системі підготовки середнього медичного персоналу. 
І. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: предмет вивчення, методи і завдання.
Соціальна медицина - це наука, яка вивчає стан здоров'я населення та чинники, що його формують, а також обґрунтовує медико-соціальні заходи держави, суспільства та системи охорони здоров'я у напрямку збереження, зміцнення і відновлення здоров'я.
Соціальна медицина та організація охорони здоров'я - це наука, що вивчає соціальні закономірності здоров'я людей та обґрунтовує шляхи його поліпшення через раціональну організацію охорони здоров'я.
Предмет вивчення:
- вивчення впливу медико-соціальних факторів, умов і способу життя на здоров'я різних груп населення; 
- розробка науково обґрунтованих рекомендацій по попередженню і ліквідг';ї неблагоприємних соціальних умов і факторів, а також оздоровчих заходів для підвищення рівня здоров'я населення. 
Методи соціальної медицини:
- історичний; 
- динамічного спостереження і нагляду; 
- санітарно-статистичний; 
- медико-соціологічного аналізу; 
- експертних оцінок; 
- системного аналізу і моделювання; 
- організаційного експерименту; 
- планово-нормативний. 
Завдання соціальної медицини:
- вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення; 
- забезпечення всебічної характеристики динаміки, які відбуваються в показниках здоров'я населення; 
- наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров'я різних соціальних віково-статевих та інших груп населення; 
- розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров'я,його теоретичних та організаційних основ; 
- аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров'я, створення їх раціональних структур і наукове обґрунтування найбільш доцільних форм організації роботи; - створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров'я з метою проведення цілеспрямованих заходів з підтримання належного рівня здоров'я. 
 
Головне завдання соціальної медицини та організації охорони здоров'я як науки і учбової дисципліни - оцінка критеріїв громадського здоров'я і якості медичної допомоги, та їх оптимізація.
II. Історія виникнення і розвитку соціальної медицини та організації охорони здоров'я в Україні.
Вивченням стану здоров'я населення та організації охорони здоров'я займається соціальна медицина та організація охорони здоров'я. Ця наука відносно молода: від початку її зародження минуло менше ста років. Перший внесок у розроблення сучасної термінології зробила спеціальна підкомісія Пироговського товариства з питань громадської медицини в 1910 році. Очолював цю роботу видатний український лікар і громадський діяч академік Овксентій Васильович Корчак-Чепурківський (1857-1947) - фундатор соціальної медицини.
На початку XX сторіччя виникають перші наукові інституції, що займаються вивченням проблем соціальної медицини та організації охорони здоров'я. У 1921 році О. Корчак-Чепурківський створює в складі Всеукраїнської Академії наук кафедру народного здоров'я. Подальша історія соціальної медицини була трагічною. Соціальна медицина, що шукала причини нездоров'я людей у соціальних умовах їхнього життя, не вписувалась у систему соціалістичної ідеології. У кінці 30-х років соціальну медицину заборонили разом з такими «лженауками», як генетика, епідеміологія тощо. У 1936 році було звинувачено в фашистсько-націоналістичних поглядах видатного українського демографа і соціального медика Ю.О. Корчак-Чепурківського, сина фундатора соціальної медицини О. Корчак-Чепурківського. Було закрито інститут охорони здоров'я в Харкові, заборонено вести статистичний облік захворюваності і смертності людей, що позбавило науку її основи - факту.
Формально соціальну медицину дозволили в період розвинутого соціалізму. Лите в 1989 році знову почав працювати, закритий ще в 1937 році Науково-дослідний інститут соціальної гігієни та управління охороною здоров'я. У 1996 році в Києві відкрито Інститут громадського здоров'я.
