5.Постмодернізм як культурний та естетичний феномен (на матеріалі творчості конкретного письменника).

Постмодернізм – мистецький напрям ХХ-ХХІ, суть якого полягає у стиранні граней між високим мистецтвом і кітчем, у переоцінюванні авангардизму і модернізму, у визначенні прогресу, як неспростовної ілюзії в наданні особливого значення іманентній текстовій структурі, тексту у тексті. Риси (ам. Літер. Ісаб Хасан: фрагментарність, іронічність, деканонізація, деструкція, карнавалізація гібридизація, невизначеність, зникнення позиції Я, вільне пізнання жанрів та стилів, відсутність самозаглибленості, принцип творчої спів гри з читачем)

Посмодерн, як твердить більшість самих постмодерністів – не так мистецтво, як тип мислення. Не так коло певних культурних явищ, як образ світорозуміння. Перед нами не зведення конкретних правил, а розпливчаста метафора, котра виражає деякий невизначений "стиль світовідчування".

Спочатку поняття «постмодернізм» активніше використовувалося у сфері художньої культури Ж.-Ф. Ліотар (франц. філософ-постмодерніст і теоретик літератури) вважав, що перехід суспільства в епоху, звану постіндустріальною, а культури — в епоху постмодерна, почався, щонайменше, з кінця 50-х рр. ХХ ст, що позначили в Європі кінець її відновлення.

Роман «Парфумер» традиційно належить до творів постмодерністської літератури. Постмодернізм являє собою швидше умонастрій, інтелектуальний стиль. Постмодернізм виник в умовах релігійно-філософського вакууму, дискредитації ідеологічних концептів, тотального релятивізму, перевиробництва предметів споживання. Постмодерністський умонастрій, як правило, несе на собі печатку розчарування в ідеалах і цінностях з їх вірою у прогрес, торжество розуму, безмежності людських можливостей. Загальним для різних національних варіантів постмодернізму можна вважати його ототожнення з іменем епохи «втомленої» культури, зазначеної схоластичними настроями.

У культурному постмодерні виконується характерна для XX ст смислова структура множинності. У всіх сферах свого прояву, осмислюючи досвід попереднього розвитку людства, повертаючись до витоків і підстав, убачаючи в пройденій дорозі не лише помилки, постмодернізм готовий побачити через минуле і сьогодення те, що повинне сформуватися в майбутньому, і тим самим передбачає пошуки доріг до самопорятунку і самозбереження людства.

Постмодернізм як естетичний феномен виник і сформувався в останньому тридцятилітті ХХ ст. і проявив себе у всіх сферах культурної практики. Він виступив як естетична концепція духу часу, відобразив умонастрої і світоглядну позицію людства в переддень нового тисячоліття, як реакція на кризу ідеології модернізму, як протест нового нетрадиційного мислення проти традиційного, звичного.

Постмодернізм відображає загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв’язків, втрату моральних орієнтирів у світі. Дисгармонія і деструкція – такі основні ознаки постмодерного художнього світу. Тут немає нічого певного, сталого. Цей світ жахливий і химерний. Він відлякує своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи й безвиході. Тому не випадково у постмодерних творах стали знаковими такі просторові координати, як лабіринт, яма, прірва, глухий кут, стіна тощо. Художній світ у постмодернізмі не має завтрашнього, розвитку, замкнений лише сам собі. Неначе розбитий на друзки, розколотий, не цілісний, не органічний.

Через свою модерністську ідею Гренуй бажає досягти “абсолютного стану” чи то у мистецтві, чи то у житті. Патрік Зюскінд у своєму романі критично досліджує це явище духовного життя і демонструє його катастрофічні наслідки.

У постмодерністському романі Зюскінда порушується зовсім нова тема: тема духовних розчарувань і пошуків ізольованої від суспільства особистості, тобто, Гренуй прагне стати “надлюдиною” — “по той бік добра і зла”, інакомовність роману розкривається через метафору запаху, яка має приховане значення — це моральний стан суспільства.