14.Збереження гуманізму змісту в межах незвичних формоутворень художніх творів початку xxі століття (на матеріалі творчості конкретного письменника).

Найсуттєвішою філософською відмінністю постмодернізму є перехід від класичного антропоцентристського гуманізму до сучасного універсального гуманізму, екологічний вимір якого охоплює все живе — людину, природу, Всесвіт. 

У культурі постмодернізму поєднуються толерантність, плюралістичність, відкритість, антитоталітарність як заперечення влади над природою й особистістю і водночас — втрата ціннісних критеріїв, емоційності, цинізм, поверховість, естетична вторинність.

Відмовившись від класичної системи естетичних цінностей, постмодернізм зробив зрушення у напрямку до більшої толерантності, виробив нові стосунки з масовою культурою. Антитеза «високе – масове» мистецтво не сприймається постмодернізмом як актуальна. Масове має такі самі права у мистецтві постмодерністів, як і високе, традиційне, гуманістичне. Що є стосується ставлення до людини, гуманізму, то постмодернізм робить акцент на екології самого життя, умовах і чинниках виживання не лише окремої людини, а всього людства або його частини.

В останні десятиліття XX ст. в художньому житті й самому мистецтві переважали настрої розброду й зневіри, відчувався дефіцит об'єднуючих суспільних і естетичних ідеалів. Замість цього висунулися, з

одного боку, відверто комерційні інтереси, а з іншої, придбали помітний плив релігійно-містичні навчання - словом, те, що характеризувало суспільні умонастрої і кінця XIX століття. У зв'язку із цим виникла прихована, часом неусвідомлювана, тяга до ідеалізації цілісності світогляду й творчості, яка властива архаїчним і примітивним культурам.

Остання чверть XX ст., як і кінець ХІХ, пройшла під знаком еклектичного різностилля. Тільки тоді еклектика черпала з «історичних стилів», що тяжіли до класичних або національно-романтичних зразків, у той час як мистецтво кінця XX століття ґрунтується на безлічі інших джерел — від маннеризма й стилю модерн до переспівів різних авангардистських напрямків. Багатьом з них властиві риси «римейка» — ностальгії по минулому і одночасно іронії над ним. Деякі сучасні мистецтвознавці вважають, що XX «век открылся парадным входом в светлое будущее и закрывается пародией на все предшествующие эпохи. Все, что в небывалом идейном опьянении век успел наскоро проглотить, он теперь извергает в виде муторных самоповторов и глумливых цитат». Звідси виникає відчуття мінливості світу, нестійкість світоглядних і естетичних пристрастей, яке пов'язане з розвінчанням ідеї поступового розвитку суспільства та віри в можливість швидкого вольового його перетворення, у тому числі і засобами мистецтва.

Однак, якщо культурну ситуацію кінця XIX ст. порівняти з кінцем ХХ-го і спробувати уявити найближче майбутнє, то варто очікувати новий етап піднесення духовної культури. Також слід зауважити про істотну відмінність культурно-історичних ситуацій початку і кінця XX ст. Сторіччя назад, це був, можливо, яскравий сплеск творчої енергії напередодні глобальних революційних зрушень, у передчутті початку якоїсь ще невідомої «нової ери». Але не існували ті фактори , які багато в чому впливали на формування художнього процесу протягом XX сторіччя. Мається на увазі не тільки незвичайний зліт «технотронної» цивілізації, але й породження нею нових способів масових комунікацій таких, як радіо, кіно, телебачення, багатотиражна кольорова поліграфія, відеотехніка, супутниковий та світловолоконий зв'язок, світовий банк даних, Інтернет та інші невідомі раніше засоби спілкування людей, що дозволяють об'єднати замкнуті раніше культурні регіони в практично єдиний світовий інформаційний простір. На зміну старій вербальній і письмовій культурі приходить культура візуальна, що оперує переважно наглядними зоровими образами.

В культурі і мистецтві кінця XX - початку XXI століття виникає новий напрямок, якому властиве явище нестабільності, де цінується не сама форма, а її динаміка, мінливість. Особливе місце займає принцип естетики невизначеності, коли головним є не почуття задоволення від рішення якої-небудь проблеми, а задоволення від ускладненої постановки завдання, свідомо нерозв'язної. Це можна прослідити в творчості «нових» митців, прихильників так званого «відкритого мистецтва», які кидаються в безодню самих неймовірних експериментів художньої й антихудожньої комбінаторики, змішання всього з усім. Головне для них — винайти яку-небудь оригінальну манеру або хоча б дріб'язковий формальний прийом, щоб, ретельно його експлуатуючи, бути поміченими на всесвітньому художньому ринку. У багатьох творах новітніх «авангардистів» — усіляких інсталяціях, хепенінгах, бодіартах, «приземляному», «мінімальному», «кепському» або так званому концептуальному мистецтві — часто губиться грань між творчим пошуком або нехай навіть бездумною грою «капризного генія».

Таке інноваційне синтезування впливає на формування нового світобачення, яке, в свою чергу, відображається в «нових» художніх творах та в розвитоку сучасної науки в сфері мистецтв.