Орієнтовний перелік питань до державного іспиту програми спеціалітету четверте питання – питання до дек зарубіжна література

1.Загальна характеристика світової літератури на межі XX–xxі століть. Найвiдомiшi митцi I тексти (на матеріалі творчості конкретного письменника).

Постмодернізм – мистецький напрям ХХ-ХХІ, суть якого полягає у стиранні грані літ високого мистецтва і кітчем, з переоцінкою авангардизму і модернізму, у визначенні прогресу, як неспростовної ілюзії в наданні особливого значення іманентній текстовій структурі, тексту у тексті. Риси (ам. Літер. Ісаб Хасан: фрагментарність, іронічність, деканонізація, деструкція, карнавалізація гібридизація, невизначеність, зникнення позиції Я, вільне пізнання жанрів та стилів, відсутність самозаглибленості, принцип творчої спів гри з читачем)

У ході розвитку літературного процесу розрив між елітарною і поп-культурою став надто глибоким, з'явився феномен «твору для філологів», для прочитання і розуміння якого потрібно мати дуже ґрунтовну філологічну освіту. Постмодернізм став реакцією на цей розкол, поєднавши обидві сфери багатошаровістю твору. На думку постмодерністів, у сучасну епоху все відносне: немає істини, немає реальності Найхарактернішим представником сучасної постмодерністської філософської думки є всесвітньо відомий італійський вчений Умберто Еко. У його бестселерах "Ім´я рози", "Маятник Фуко" та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації.

У руслі постмодернізму розвивається найзначніша течія сучасного мистецтва - концептуалізм (від англ. concept - ідея, задум). На думку представників концептуалізму, що вперше з´явився в США та Англії у 1967 p., важливий не сам відтворюваний предмет, що є суб´єктивним, а його задум, те, що він означає, які рефлексії породжує.

До найвизначніших письменників-постмодерністів належать англ. Джон Фаулз («Колекціонер», «Жінка французького лейтенанта»), нім. Патрік Зюскінд («Парфумер»), італ. Італо Кальвіно («Неспішність») і Умберто Еко («Ім'я троянди», «Маятник Фуко»), Хуліо Кортасар («Гра у класики»).

У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх найкращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією. У передвоєнний час виникає, а після Другої світової війни активно розвивається екзистенціалізм. Екзистенціалізм джерелом художнього твору є сам митець, що виражає життя особистості, створюючи художню дійсність, яка розкриває таємницю буття взагалі. На перше місце висуваються категорії абсурду буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті. внутрішній світ, право вибору, свобода волі. Екзистенціалізм поширюється у франц. (А. Камю,Ж.-П. Сартр та ін.), нім. (Е. Носсак, А. Деблін), англ. (А. Мердок, В.Голдінг), іспан. (М. де Унамуно), амер. (Н. Мейлер, Дж. Болдуїн), япон. (Кобо Абе) літературах.

У другій половині XX ст. розвивається «новий роман» («антироман») — жанровий різновид французького модерного роману 1940-1970-х рр., який виникає як заперечення екзистенціалізму. Представники цього жанру — Н. Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор, К. Симон та ін.

Значним явищем театрального авангарду другої половини XX ст. є так званий «театр абсурду». Для драматургії цього напряму характерні відсутність місця й часу дії, руйнування сюжету і композиції, ірраціоналізм, парадоксальні колізії, сплав трагічного і комічного. Найталановитішими представниками «театру абсурду» є С. Беккет, Е. Йонеско, Е. Олбі, М. Фріш та ін.

Помітним явищем у світовому процесі другої половини XX ст. став «магічний реалізм» — напрям, у якому органічно поєднуються елементи дійсного та уявного, реального і фантастичного, побутового та міфологічного, ймовірного і таємничого, повсякденного буття і вічності. Найбільшого розвитку він набув у латиноамериканській літературі (А. Карпент'єр, Ж. Амаду, Г. Гарсіа Маркес, М. Варгас Льоса, М. Астуріас та ін.). Особливу роль у творчості цих авторів відіграє міф, який виступає основою твору.