Тема 2. Законодавче забезпечення захисту права інтелектуальної власності

1. Захист прав інтелектуальної власності. Способи захисту прав інтелектуальної власності;

2. Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності;

3. Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності;

4. Кримінально-правовий захист прав інтелектуальної власності.

1.1. Захист прав інтелектуальної власності. Способи захисту прав інтелектуальної власності

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і тех­нічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх ав­торських прав, моральних і матеріальних інтересів, що вини­кають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Тому без ефективної системи захисту всі результати попере­дніх дій, що пов'язані з її створенням, правовою охороною і використанням об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути зведені нанівець. У наш час фактор захисту прав набуває ширшого значення ще й тому, що у зв'язку зі швидким розви­тком технологій виникла можливість порушення прав у таких обсягах, які були неможливими кілька десятиліть тому.

Варто зазначити, що порушення прав інтелектуальної власності може відбуватися як у рамках договору, укладеного між правовласником і користувачем, так і в разі позадоговір­ного використання об'єкта інтелектуальної власності, коли відсутня згода правовласника

Отже, захист прав інтелектуальної власності – це система заходів, спрямованих на визнання, відновлення цих прав та припинення їх порушень, що застосовуються правомочним суб'єктом прав інтелектуальної власності та/або компетент­ним органом (в тому числі застосування до порушників захо­дів відповідальності).

Юридична наука виділяє два основні способи захисту прав:

1. юрисдикційний;

2. неюрисдикційний.

Юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності здійснюється:

• судами, оскільки відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі;

• іншими уповноваженими на це державними органами.

Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі не­обхідності і надає такий захист.

Зі свого боку юрисдикційний спосіб захисту права інтелек­туальної власності поділяється на окремі види:

• цивільно-правовий;

• адміністративно-правовий;

• кримінально-правовий.

За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Отже, позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, куди входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністратив­ному порядку.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, право якої порушене, самостійно, але в межах закону. Стаття 19 ЦК України передбачає самоза­хист цивільних прав. Особа має право на самозахист своїх прав від порушень і протиправних посягань. Самозахистом визнається застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.