4. Право інтелектуальної власності на торговельну марку

Відповідно до ст.492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація по­значень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що ви­робляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються іншими особами). Такими по­значеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінація кольорів. В Україні право­ва охорона товарних знаків здійснюється також Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Од­нак зазначений закон оперує поняттям не торговельна марка, а знак. І згідно ст. 1 Закону України "Про охорону прав на зна­ки для товарів та послуг", знак – це позначення, за яким то­вари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Отже, торговельна марка (товарний знак) – це знак, який допомагає відрізняти продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого підприємства.

Торговельна марка (товарний знак) має відповідати на­ступним вимогам:

• торговельна марка не повинна суперечити публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на яку не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони відповідно до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

• торговельна марка повинна мати об'єктивне виражен­ня, яке дає змогу маркувати ним випущені вироби й упаков­ку, використовувати у технічній і супровідній документації тощо без зниження якості і зовнішнього вигляду товару, тобто бути технологічним;

• торговельна марка повинна відповідати вимогам промислової естетики та ергономіки, до якої належить благозвуч­ність, у тому числі бути милозвучним і легкомовним. Лише сукупність зазначених вимог дає підставу визнати заявлене позначення як знак для товарів та послуг.

Варто зазначити, що не всі позначення можуть бути зареє­стровані як торговельна марка, а відповідно, не будуть мати і правової охорони. В ст. б Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" зазначений перелік позна­чень, які не можуть бути визнані знаками для товарів та по­слуг. Перелік позначень умовно поділяють на чотири групи.

Першу групу складають символи, позначення, відзнаки, що мають офіційно визнане значення для держави чи суспіль­ства. До цієї групи належать: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми); офіційні назви держав; ембле­ми, скорочені або повні найменування міжнародних міжуря­дових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробір­ні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки.

Другу групу позначень складають позначення, які не відпо­відають вимогам законодавства. Вони або не відповідають роз­різняльній здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. До цієї ж групи належать позначення, які не можуть бути визнані знаками, здатними ввести в оману спо­живача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги. Не визнаються знаками також позначення, що є загальновживаними символами і термінами.

До третьої групи позначень закон відносить такі, що є то­тожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

• знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на ре­єстрацію в Україні на ім'я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

• знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності;

• фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і на­ лежать іншим особам, які одержали право на них до дати по­ дання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

• кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначен­ня походження товарів".

• знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.

До четвертої групи належать позначення, які не реєстру­ються як знаки оскільки відтворюють:

• промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

• назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх право­наступників;

• прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портре­ти і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Суб'єктом права промислової власності, носієм суб'єктив­них прав та законних інтересів можуть бути фізичні та юри­дичні особи. Тож варто розрізняти суб'єктів права на подання заявки на знак для товарів і послуг і суб'єктів права на знак для товарів і послуг.

Суб'єктом права на подання заявки на знак для товарів та послуг може бути будь-яка особа. Це передусім громадянин України, громадяни іноземних держав та особи без громадян­ства. Це будь-які юридичні особи – юридичні особи України, юридичні особи, постійне місце перебування яких у зарубіж­них країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб. Право на подання заявки на знак для товарів та послуг мають також правонаступники зазначених осіб.

Однак варто зазначити, що чинне законодавство України не передбачає право авторства на торговельну марку. Тобто, автор зразка торговельної марки не є суб'єктом права власнос­ті на торговельну марку, оскільки відносини між ним і замов­ником носять договірний характер на платній чи безоплатній основі. Безпосередній створювач торговельної марки не визна­ється суб'єктом відносин права промислової власності. За за­конодавством України заявник – це особа, яка має право на подання заявки на отримання охоронного свідоцтва. Автор має право бути заявником на знак для товарів та послуг. А до осіб, які виступають суб'єктом права інтелектуальної власнос­ті на торговельну марку, належать виробники товарів та по­слуг або суб'єкти підприємницької діяльності. Отже, суб'єк­том промислової власності виступає власник свідоцтва, тобто особа, яка займається підприємницькою діяльністю. Відповід­но до ч. 2 ст. 493 ЦК України право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кіль­ком фізичним та (або) юридичним особам. Власниками торго­вельної марки можуть одночасно бути декілька осіб. Зокрема, така ситуація виникає за умови реєстрації торговельної марки декількома засновниками суб'єкта підприємницької діяльнос­ті, підприємцями тощо. Зі свого боку, вони можуть передати свої права на одержання свідоцтва одному чи декільком співзасновникам або одержати свідоцтво на ім'я усіх співзасновників, підприємців.