4. Вступ договорів у силу та їх дія.

Вступ м.д. у силу - це набуття міжнар. угодою юрид. обов'язковості для усіх учасників. Умови В. у с. м. д. зафіксовані Віденською конвенцією про право міжнародних договорів 1969. За цим документом міжнар. договір стає чинним з моменту: введення його в дію (коли це обумовлено всіма учасниками); підписання; обміну ратифікаційними грамотами (якщо договір підлягає ратифікації).

Крім цих основних умов В. ус. м. д., у міжнар. практиці мають місце й інші. Так, міжнар. угода може вступити в силу: від визначеної у ній дати; у день обміну ратифікац. грамотами; з часу передачі на зберігання встановленої угодою кількості ратифікац. грамот; після закінчення визначеного строку від дня обміну ратифікац. грамотами; з моменту передачі на зберігання ратифікац. грамот певних держав; з часу передачі на зберігання останньої ратифікац. грамоти; від дня реєстрації документа про ратифікацію у відповідній міжнар. організації тощо. Таке розмаїття В. у с. м. д. пояснюється тим, що суверенні д-ви є вільними у виборі форм надання укладеним угодам юрид. сили і жорстко не пов'язані в цьому нормами міжнар. права.

Набрання міжнародним договором чинності має велике значення у визначенні строку його дії. За часом дії розрізняють договори термінові, невизначено термінові, безтермінові й особливі.

Терміновими є договори, в яких визначений термін їхньої дії: десять років, п'ять, три тощо. Так, Договір між Україною і Республікою Грузією про правову допомогу і правові відносини з цивільних і кримінальних справ, підписаний 9 січня 1995 р., укладений терміном на п'ять років. Звичайно договори укладаються на достатньо тривалі терміни — десять чи двадцять років.

Невизначено-терміновими йменуються договори, які хоча й мають встановлений у самому договорі термін дії, але передбачають його автоматичне продовження у разі, якщо жодний з учасників договору не заявить про бажання його припинити.

Безтерміновими називаються договори, в яких або не вказаний термін їхньої дії, як, наприклад, у договорах про мир (мирних договорах), або їхній безтерміновий характер прямо обумовлений договором. Таким, наприклад, є Договір між Україною і КНР про правову допомогу з цивільних і кримінальних справ, підписаний у Пекіні 31 жовтня 1992 р. (ст. 34).

Від терміну дії договору слід відрізняти термін дії зобов'язань за ним, який може продовжуватися до виконання зобов'язання, навіть якщо термін дії договору минув.

До закінчення терміну дії договір може бути продовжений відповідно до домовленості його учасників (пролонгація) чи автоматично на підставі приписів самого договору (автоматична пролонгація).

Не слід плутати строк виконання і строк дії договору. Так, Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності між СРСР і США 1987 р. є безстроковим, а строк виконання зобов’язань сторін з ліквідації вказаного класу озброєнь — не більше трьох років з моменту набрання чинності договором.

Крім часового аспекту, міжнародні договори також мають просторову (територіальну) сферу дії. Зазвичай дія міжнародних договорів поширюється на всі території, що перебувають під суверенітетом держав-учасниць, якщо інше не передбачене в самому договорі. Дія деяких багатосторонніх договорів поширюється на міжнародні території спільного користування, наприклад, Договір про Антарктику 1959 р. і Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їхніх надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р. Різні частини Конвенції ООН з морського права 1982 р. поширюються на різні територіальні сфери — від внутрішніх морських вод держав до повітряних просторів над відкритим морем. Статут ООН має практично необмежену територіальну сферу дії.

За загальним правилом, дія міжнародних договорів не поширюється на треті держави, що не беруть участь у ньому — pacta tertiis пес nocent пес prosunt (договори не шкодять і не сприяють третім особам). Проте в деяких договорах держави-учасниці передбачають можливість мати права й обов’язки за цим договором для третіх сторін. У такому разі договірні права й обов’язки поширюватимуться на треті сторони тільки за наявності їх безумовно висловленої згоди у письмовій формі (ст. 35 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.).

Деякі міжнародні договори (наприклад, Константинопольська конвенція про забезпечення вільного користування Суецьким каналом 1888 р.) надають певні права третім державам. Такі держави, що користуються наданим їм правом, повинні виконувати умови користування цим правом, тобто мати також певні обов’язки.

У міжнародному праві діє презумпція дійсності міжнародних договорів (ст. 42 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 p.). Дійсним є такий міжнародний договір, який укладений відповідно до норм міжнародного права і в ньому втілено дійсну угоду суб’єктів міжнародного права, яка не суперечить основним принципам та іншим імперативним нормам міжнародного права.

Поняття “дія міжнародного договору” і “дійсність міжнародного договору” співзвучні, але, по суті, різні. Дія договору в основному характеризується часовим чинником, а дійсність визначається його відповідністю нормам міжнародного права. Породжувати юридично значущі наслідки для суб’єктів міжнародного права можуть тільки дійсні міжнародні угоди.

Тлумачення. Застосування міжнародного договору нерідко вимагає його тлумачення. Тлумаченню можуть підлягати окремі фрази, найменування, терміни, а нерідко й весь договір. Конвенція вимагає сумлінного тлумачення, з урахуванням об'єкта і мети договору, з урахуванням усього договору в цілому, його преамбули і додатків, різних документів щодо договору або його укладання. Зокрема, важливе значення мають документи підготовчої роботи над проектом. Більшість авторів керуються, безумовно, правильним засновком, що міжнародний договір насамперед юридична норма, тому він підлягає звичайним для юридичної норми способам тлумачення.

Розрізняють внутрішньодержавне тлумачення, автентичне тлумачення, яке передує договору, його учасниками, міжнародне тлумачення, тобто тлумачення міжнародними органами, у тому числі органами міжнародного правосуддя, логічне, історичне, граматичне, систематичне, звичаєве (узуальне), тобто тлумачення, засноване на дослідженні звичаєвої поведінки держав у даних умовах, неофіційне і деякі інші.