Тема 7. Правове регулювання банкрутства

1. Поняття банкрутства.

2. Провадження у справах про банкрутство.

3. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника.

1. Поняття банкрутства.

Банкрутство – нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури (ч. 2 ст. 209 ГК).

Неплатоспроможність боржника – неспроможність суб’єкта підприємництва (боржника) після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами, територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності ( ч. 1 ст. 209 ГК).

Отже, за неспроможності боржник може виконати свої зобов’язання через процедуру відновлення платоспроможності, а за банкрутства боржник (банкрут) має задовольнити вимоги кредиторів через ліквідаційну процедуру.

Рівні неплатоспроможності.

Поточна неплатоспроможність – фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент через випадковий збіг обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу.

Критична неплатоспроможність – фінансовий стан підприємства містить ознаки потенційного банкрутства; перевага повинна надаватися позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Надкритична неплатоспроможність – за підсумками року коефіцієнт покриття менше ніж 1 і підприємство не отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Боржник – суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Банкрут – боржник, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання встановлені господарським судом.

Боржником стає суб’єкт господарської діяльності після відкриття провадження у справі про банкрутство (до визнання його банкрутом). Банкрутом боржник стає після визнання його банкрутом господарським судом.

П’ять ознак неплатоспроможності боржника:

1) характер грошових зобов’язань – зобов’язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

2) базовий розмір грошових вимог – справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становить не менше від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

3) спірність вимог – безспірність вимог означає, що спору між боржником і кредитором немає чи він вирішений у досудовому або судовому порядку

4) строк несплати – грошові зобов’язання повинні бути не задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом;

5) наявність виконавчого провадження – спірний характер грошового зобов’язання чи невиконання такого зобов’язання боржником ще не є підставою визнання боржника неплатоспроможним. Справа про неналежне чи не повне виконання грошового зобов’язання вирішується судом у виконавчому провадженні. Після закінчення виконавчого провадження настає процедура банкрутства

Кредитори – є юридичні та фізичні особи, територіальна громада або держава, які мають підтверджені відповідно до законодавства вимоги до боржника щодо грошових зобов’язань, включаючи кредиторів, вимоги яких повністю або частково забезпечені заставою.

Види кредиторів:

1. Кредитори-ініціатори – за їх ініціативою порушується справа про банкрутство. Право звернення з заявою до суду про порушення справи про банкрутство належить особам, що мають безспірні вимоги до боржника (у т. ч. і сукупно) у розмірі не менше від трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Справа про банкрутство порушується тільки один раз, і після порушення справи всі інші кредитори-ініціатори не можуть реалізувати своє право на порушення процедури банкрутства.

2. Вимушені кредитори – кредитори, що звертаються до суду після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

3. Заставні кредитори – кредитори, що мають вимоги, забезпечені заставою. Вимоги таких кредиторів задовольняються першою чергою.

4. Поточні кредитори (кредитори поточної заборгованості) – кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

5. Привілейовані кредитори – погашення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно від визнання таких вимог судом. Привілейованими кредиторами є, зокрема, громадяни, що мають вимоги з виплати заробітної плати.

6. Конкурсні (реєстрові) кредитори – кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

7. Кредитори погашеної заборгованості – кредитори, вимоги яких вважаються погашеними з таких підстав: а) вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними; б) вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними; в) у разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги.

Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові процедури

Відповідно до ст. 211 ГК засновники (учасники) суб’єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов’язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.