3. Психологія натовпу. Індивідуалізм і колективізм в політиці.

Особливої уваги заслуговує масова поведінка в політиці, адже в більшості політичних процесів люди беруть участь об’єднуючись не тільки в однорідні організовані групи, але й у випадкові, тимчасові утворення (натовп, публіка, аудиторія, глядачі).

Саме через випадковість утворення, неоднорідність складу в політичній масі виявляються специфічні риси поведінки людей, коли раціональність є подавленою, емоції різко перебільшують розум, що веде до втрати особистої відповідальності.

Оцінюючи або прогнозуючи поведінку політичної маси, слід брати до уваги те, що вона матеріалізується здебільше у двох формах:

- публіки, що формується на основі духовної (інтелектуальної) взаємодії, чи подібних інтересів;

- натовпу, який виникає в наслідок фізичної взаємодії людей, що вступили у випадковий контакт через якісь спільні обставини (мітинг, масове гуляння з урочистостей, черга і т.п.).

У публіки тип зв’язку відносно постійний та певною мірою стійкий; формується на засадах спільних інтересів, отже, її поведінка є раціональною і передбачуваною, хоча вона може складатися з різноманітних соціальних груп.

Рисами натовпу є скупченість в обмеженому просторі відносно тривалий час спільного перебування, відсутність контролю над взаємодіями, швидкість взаємного зараження східними почуттями. Звідси, в політичному аспекті натовп є менше керованим логічними аргументами, а скоріше – емоційними спекуляціями та популістськими лозунгами. Через відсутність цементуючих інтересів, натовп не має стійких чинників спільності, отже він не може вважатися серйозною політичною силою, хоча у багатьох видах активної політичної участі часто складається саме натовп і його зі спекулятивними цілями використовують нечесні політикани.

Більша частина нашого життя проходить у спілкуванні і співіснуванні з іншими людьми. Серед людей проходить процес нашого зростання і становлення. Ми завжди хочемо бачити поряд кого-небудь, хто б розділив з нами радість перемог і гіркоту поразок. Без цього наші життєві досягнення втрачають будь-який сенс і мало чого варті. Тому не дивно, що час від часу ми підпадаємо під вплив соціальних інстинктів, завдяки яким непомітно для себе опиняємось у натовпі.

Психологія натовпу ґрунтується на протиставленні окремого індивіда та індивіда як елемента натовпу. Ця ідея Г. Лебона (мислення окремого індивіда є цілком свідомим, а мислення натовпу – цілком несвідомим, тому все колективне – несвідоме, все несвідоме – колективне) була підтримана багатьма вченими. Але окремі науковці вважають протиставлення індивіда та натовпу за критерієм несвідомого невиправданим.

Отже, з психологічного погляду натовп є неорганізованим скупченням позбавлених спільної усвідомленої мети людей, які перебувають у стані емоційного збудження. Нерідко під час дій натовпу з’являються сили, котрі намагаються організувати його і використати як інструмент для досягнення певної мети. Дії цих сил за своїм змістом не мають майже нічого спільного з явищем натовпу як такого.

У натовпі індивід набуває специфічних психологічних особливостей, які можуть бути йому абсолютно не властиві, якщо він перебуває в ізольованому стані. Людину у натовпі характеризують наступні риси.

Анонімність. Учасник натовпу являється в ній як би безіменним, і, загубившись у «безликій масі», поступаючи «як всі», людина припиняє відповідати за власні вчинки.

Інстинктивність. У натовпі індивід віддає себе під владу таким інстинктам, яким ніколи, будучи в інших ситуаціях, не дає волі. У нього знижується здатність до раціональної переробки інформації, яку сприймає.

Неусвідомленість. У натовпі зникає, розчиняється свідома особистість.

Стан єдності (асоціації). У натовпі індивід відчуває силу людської асоціації, яка впливає на нього своєю присутністю. Вплив цієї сили виражається або у підтримці і посиленні, або у стримуванні і придушенні індивідуальної поведінки людини.

Стан гіпнотичного трансу. Індивід, який провів певний час серед діючого натовпу, впадає у такий стан, який нагадує стан загіпнотизованого суб’єкта. Він уже не усвідомлює своїх вчинків. У нього, як у загіпнотизованого, одні здібності зникають, інші ж доходять крайнього ступеня напруги.

Відчуття непереможної сили. Індивід у натовпі здобуває відчуття нездоланної сили, завдяки одній лише чисельності.

Заражуваність. У натовпі будь-яка дія заражувальна до такого ступеня, що індивід дуже легко приносить в жертву свої особисті інтереси інтересу натовпу.

Аморфність. У натовпі повністю стираються індивідуальні риси людей, зникає їх оригінальність і особистісна неповторність. Втрачається психічна надбудова кожної особистості і розкривається і виходить на поверхню аморфна однорідність.

Безвідповідальність. У натовпі в людини повністю втрачається почуття відповідальності, яке практично завжди є стримуючим началом для індивіда.

Соціальна деградація. Стаючи частинкою натовпу, людина як би опускається на кілька сходинок нижче у своєму розвитку. В ізольованому положенні – у звичайному житті вона скоріше за все була культурною людиною, у натовпі ж – це варвар, тобто істота інстинктивна. Людина у натовпі перетерплює зниження інтелектуальної діяльності.

Основні характеристики масових форм поведінки

Б.Грушин називає такі загальні ознаки масових явищ:

• статистичний характер спільноти, який виражається в тім, що дана спільнота, збігаючись із чисельністю її дискретних «одиниць», складає самостійне, цілісне утворення, яке відрізняється за своїми закономірностями і властивостями від елементів, що її складають;

• стохастична (імовірна) природа спільноти, яка знаходить вираження у тому, що «входження» індивідів у дану спільноту є «випадковим», неупорядкованим, здійснюється за формулою «може бути, а може й не бути», розмитими межами, невизначеним кількісним і якісним складом;

• ситуативний характер існування спільноти, який полягає в тім, що вона утворюється і функціонує виключно на базі і в межах тієї або іншої конкретної ситуації, в результаті чого є нестійким утворенням, що змінюється під дією випадковостей;

• виражена гетерогенність (різнорідність) складу спільноти, яка виявляється в «порушенні» меж між всіма існуючими в суспільстві соціальними, демографічними, політичними, регіональними, освітянськими та іншими групами.

Для людини натовпу також характерна підвищена емоційність сприйняття всього, що вона бачить і чує навколо себе.

Натовп є типовим прикладом масової спільності. Це відносно короткочасне, безструктурне скупчення людей, об’єднаних безпосередньою просторовою близькістю. Натовп не має чітко усвідомленої мети, дії його учасників зумовлені якимось зовнішнім стимулом та загальним емоційним станом. Його слід розглядали як ірраціональну, сліпу і руйнівну силу, де панують неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. Висновок же зводиться до того, що натовп – це завжди остання (нижча) стадія розвитку суспільства, його поведінка нагадує поведінку дикуна чи зграї диких тварин. Для того, щоб уникнути негативних наслідків з боку діючого натовпу і від самого перебування в ньому, соціальна психологія й займається вивченням великих соціальних груп.

Ідеї психології мас виражають і спираються на принципи людської психіки, зокрема ті, які є прихованими, коли вони наодинці, і гучно заявляють про себе, коли люди збираються у маси. Як підкреслює С.Московічі, фундаментальний факт полягає в наступному: «кожен з нас взятий окремо в кінцевому рахунку є розумним; взяті разом у натовпі, під час політичного мітингу, навіть у колі друзів, ми готові на найбільш крайні безглуздя».

С.Московічі порівнює натовп, масу з соціальною твариною, яка зірвалася з ланцюга, що своєю сліпою нездоланною силою може подолати будь-які перепони, зрушити гори і знищити творіння століть. У натовпу стираються відмінності між людьми, і люди випліскують нерідко в жорстоких діях свої пристрасті і мрії - від негідних до героїчних і романтичних.

Отже, такі маси грають «особливу» роль у наш час. «Ерою натовпу» назвав цей час французький дослідник Г.Лебон, починаючи дослідження його особливостей ще в кінці ХІХ ст.

Всі ці ідеї було викладено в серії італійських і французьких публікацій ще до 1895 року, але Г. Лебон (1841-1931) популярно виклав їх у своєму бестселері «Психологія народів і мас» (1895). У цій книзі Лебон виокремлює такі чинники, що зумовлюють напрямок суспільного руху: душа раси, вплив вожаків, наслідування, навіювання і взаємне зараження. «Психічна інфекція» - це ключове поняття, яким Г. Лебон визначає психологічний механізм взаємодії мас. Головними ознаками маси, на думку Лебона, є знеособленість, втрата інтелекту та особистої відповідальності, домінування почуттів.

Концепція натовпу виходить із ідеї аномальності, яка асоціюється або з хворобою, або зі злочинністю і в кращому випадку допускаються пом'якшувальні обставини.

У 1890 році вийшла робота Г. Тарда «Закони наслідування», в якій він визначив основні положення соціальної психології - науки, створити яку він поставив своєю метою.

Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взаємодії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один одному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін.

Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механізму наслідування, на якому будуються людські взаємовідносини. Завдання науки полягало у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство, з одного боку, підтримує своє існування в якості цілісності, з другого, розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи - це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили мову, господарство, державу, релігію тощо.

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли розуміння у З. Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища в групах у роботі «Масова психологія і аналіз людського «Я». З. Фрейд активно використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відігравало навіювання, наслідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені колективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психології сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернення до проблематики групо­вої психології не було випадковим, а базувалося на нагромадженому ним досвід.

З.Фрейд розмірковує над великими проблемами суспільства, виникненням світових релігій і суспільних рухів. Він намагається розв'язати проблему: чому індивід в умовах включення його у натовп думає і поводиться зовсім інакше, ніж можна було б від нього очікувати. Сучасне суспільство придушує і витісняє природні інстинкти людини. У натовпу ж придушення безсві- домих тенденцій зменшується. Моральні заборони зникають, панують інстинкти і емоційність. Все це засвідчує регресію психіки у натовпу. Головне явище масової психології - несвобода в масі окремої людини. Кожен емоційно пов'язаний у двох напрямках, з одного боку, він пов'язаний з вождем, з другого, - з іншими масовими індивідами.

Загальні характеристики поведінки людини у натовпу

• Зменшення або повне припинення спілкування на міжо- собистісному рівні завдяки вербальній комунікації.

• Безцільність рухів і пересувань у натовпу, яка виявляється у підвищеній агресивності людей; психомоторному збудженні, в хаотичній, безцільній фізичній активності, низькому контролі і координації рухів і дій; схильності до однотипних рухів.

• Висока імпульсивність у діях учасників натовпу, швидкий відгук на накази і заклики лідера.

• Наслідування рухів і поведінки лідера та більш активних учасників натовпу.

• Високе емоційне збудження, що виявляється у частих викриках окремих слів, фраз, вигуків, незосередженому погляді, рухливих очах, у нервовості, поривчастості рухів.

• Емоційна лабільність, що виявляється у вигляді частої зміни настроїв, у легкості появи стану лютості, гніву або захоплення.

• Висока категоричність в оцінках, думках, судженнях. Відсутність почуття міри.

• Потреба в простих рішеннях, які не потребують тривалої розумової праці. В натовпу панує категоричний імператив поведінки: «Хай живе!», «Не допустити», «Примусити», «Геть», «Ганьба».

• Нездатність до творчої діяльності.

• Можливість виникнення у деякої частини членів натовпу слухових, зорових, нюхових галюцинацій. Поведінка людей, які мають такі ілюзії, змінюється наступним чином: часто оглядаються навкруги, ухиляються від неіснуючих перешкод, часто перепитують у людей, що знаходяться поруч, уточнюють своє сприйняття. Це є одним з механізмів зараження ілюзіями інших.

• В окремих членів натовпу (психічнохворих) можуть виникнути напади із судорожним синдромом.

• Схильність учасників натовпу збиватись у більш щільну групу.