2. Мезоліт Європи

Настання постльодовикового періоду або голоцену, ознаменувалося значними змінами природних умов у Європі. У другій половині IX тис., внаслідок змін температурних зон, людиною вже могли бути заселені ті регіони, які раніше були для нього недоступні, наприклад північ Скандинавії й Шотландії або високогірні зони – Швейцарські Альпи.

З початком бореального періоду сухість клімату Європи зросла, що привело до істотного зниження рівня внутрішніх вод. Так, у Центральній Європі в бореальний період вони були на 1-3 м нижче, ніж у наступний, атлантичний. Зростання кількості опадів на початку атлантичного періоду не тільки підняло рівень внутрішніх вод і морів, але змінило берегові лінії й змусило деякі групи населення змінити господарські території й навіть напрямок господарської діяльності.

Великі зміни відбулися в рослинності й ландшафтних зонах. Великі відкриті простори тундри стали зникати, поступаючись місцем лісам. В Англії березово-соснові ліси змінилися дубовими з домішкою сосни й ліщини. Подальше підвищення кількості опадів і середньорічних температур привело до нових змін у складі лісу, наприклад, збільшенню кількості вільхи. У лісах Центральної Європи пропорції різних видів дерев змінювалися залежно від ґрунтових умов.

Основними мешканцями лісів раннього голоцену Європи були козуля й олень, що водилися на узліссях; кабан і лось, що жили в хащах; дикий бик, що адаптувався до рідкої рослинності паркового характеру. Жодна із цих тварин не утворювала таких великих стад, як, наприклад, північний олень. Козулі й лосі – в основному одинокі тварини, благородні олені збираються лише в невеликі стада із самок і молодих особин або зі зрілих самців, кабани живуть невеликими групами. Одні дикі бики можуть створювати більші череди.

У Середземномор’ї екологічні зміни відбувалися менш різко. З початком голоцену повільно підвищувалися температура й вологість. Більш висока вологість сприяла росту змішаних дубових лісів в Італії й Греції й сповільнювала появу сучасних масивів південного дуба, фісташки і ялівця. Середземноморський клімат на більшій частині Західного Середземномор’я встановився тільки з початком бореального періоду.

Поширення лісової рослинності й відступ тундри в приполярні широти не могли не відбитися на економіці мезолітичного населення Європи. Спеціалізоване полювання на стадних тварин, характерне для верхнього палеоліту, стало тепер неможливим, за винятком північних областей. Змінився характер фауни, а з ним – методи й прийоми полювання. У центрі уваги мисливців мезоліту виявилися тварини, що жили поодинці або невеликими групами. Полювання стало більше складним й менш успішним. Мезолітичне населення Європи змушене було звернутися до рибної ловлі, морського промислу, збирання морських молюсків, більш інтенсивного збирання насіння і плодів рослин, у тому числі диких злаків і бобових.

Зміни в економіці, у свою чергу, вплинули на спосіб життя й характер поселень мезолітичних мешканців Європи, на величину мисливських громад. Людина змушена була вести більше рухливий спосіб життя, використовуючи в різну пору року різні екологічні зони своєї економічної території. З’явився специфічний тип пам’яток – черепашкові, або кухонні, купи (к’єкенмединги), особливо характерні для пізнього мезоліту (атлантичного періоду) скупчення залишків людської життєдіяльності у вигляді великих куп черепашок морських молюсків, змішаних з кістками морських і сухопутних ссавців – об’єктів полювання мезолітичних громад, що жили на берегах Середземного й Північного морів і Атлантичного океану. Є свідчення, що самі громади стали меншими, а кількість сезонів, коли громада могла збиратися повністю, скоротилося.