2. Неоліт Північно-Східної Європи, Закавказзя і Середньої Азії

Поза межами України неоліт краще вивчений в лісовій смузі Східної Європи. Численні стоянки там розташовані переважно на берегах річок і озер та на дюнах. Залишки багатьох з них перекриті тепер річковими (алювіальними) наносами і торфовищами. Тому ці стоянки поділяють на алювіальні, дюнні й торфові. Найбільше дюнних стоянок. Вони зустрічаються не лише в річкових долинах, а й берегах Балтійського та Білого морів, Ладозького і Онезького озер.

Цікавою є Волосівська стоянка на Оці поблизу Мурома Владимирської області. Для неї характерні кремінні листовидні наконечники стріл, ножі з виямками для прив’язування, шліфовані долота, фігурки людей і тварин. Торфові стоянки інколи влаштовували на спеціальних настилах з дерева, до них належить одна з найвідоміи стоянок – Льяловська на р. Клязьмі (поблизу Москви) з макролітичними сокировидними знаряддями (III тис. до н.е.) Розташування стоянок біля води викликане переважанням рибальства і полювання в господарстві мешканців. Рибу ловили кістяними гарпунами, остями і гачками. Були відомі також дерев’яні човни і рибальські сіті. На Ладозькій стоянці на березі Ладозького озера знайдені рештки човна, видовбаного з дубової колоди та сіті з рослинних волокон (лико та кропива). Рибу ловили переважно на малих річках і притоках озер. Стоянки здебільшого невеликі за площею, з невеликими наземними та напівземлянковими житлами. У житлах влаштовували вогнища. Інколи житла споруджували на палях на озерах та річках.

Неоліт лісової зони за характером орнаменту на посуді та знарядь праці поділяють на ряд досить великих областей (культур), а останні – на багато дрібніших. Їх населяли великі й малі групи неолітичних племен. Вивчення археологічних пам’яток таких областей дає можливість висвітлити конкретну історію окремих груп неолітичного населення. Великими неолітичними областями (культурами) лісової зони є, наприклад, басейни Оки і Верхньої Волги в центрі Східної Європи та карельська, біломорська, каргопольська і печорська на півночі. Невеликими ж культурами, наприклад у басейні Оки, є льяловська, бєльовська, рязанська, волосовська та балахнінська.

Неоліт Уралу й Сибіру. Неоліт Уралу представлений рядом стоянок на торфовищах, завдяки чому на них добре збереглися вироби з кісток та дерева. Від неолітичних пам’яток лісових районів Східної Європи вони відрізняються гребінчасто-струменистим орнаментом глиняного посуду (у вигляді відбитків гребінчастого штампу та смуг від його протягування по поверхні посудини), переважанням у їх мешканців полювання над рибальством і раннім переходом до землеробства.

Ранньонеолітичні пам’ятки шигірської культури V–ІV тис. до н.е. (від Шигірського торфовища в Свердловській області) характеризуються кістяними наконечниками стріл і гарпунами різних типів та кинджалами з кремінними вкладишами.

Однією з найбільш відомих і краще досліджених є стоянка ІІІ тис. до н.е. Стрєлка, виявлена на відомому Горбуновському торфовищі поблизу Нижнього Тагіла Свердловської області. На ній знайдені рогові і кістяні мотики та рештки найдавніших дерев’яних саней. В торфовищі добре збереглися залишки житлових споруд у вигляді дерев’яних настилів з величезною кількістю різноманітних знарядь і побутових виробів – уламків глиняного посуду, поплавків і грузил від риболовних сіток, кремінних наконечників стріл і кістяних гарпунів, дерев’яні весла та ін. Збереглися дерев’яні скульптурні зображення – посудини у вигляді фігури лося і водоплавного птаха та ідоли, що схематично передають постать людини.

Неоліт Сибіру відомий за пам’ятками ісаковської, сєровської та кітойської культур Прибайкалля, краще вивченими на р. Ангарі. Найбільш ранньою є ісаковська культура (від могильника в с. Ісаково поблизу м. Братська). Для її пам'яток, що відносяться до IV тис. до н.е., характерні тесла і ножі з місцевого сланцю, великі кістяні наконечники списів з кам’яними пластинчастими вкладишами, гостродонні посудини з ямками і нарізками по вінцях, підвіски з ікол кабана і зубів оленя. Поховання витягнуті, обкладені кам’яними плитами. В господарстві племен переважало полювання. Пам’ятки поширені в басейні Ангари та верхів’ях Лени.

Сєровська культура кінця IV – початку III тис. до н.е. (від с. Сєрово на Ангарі) характеризується поширенням шліфованих і свердлених виробів з нефриту та кістяними наконечниками списів з кам’яними вкладишами. Цікава знахідка найдавнішого дерев'яного лука, довжиною 1,5 м, обкладеного кістяними пластинками. Племена цієї культури – мисливці і рибалки – населяли басейни Ангари і Селенги та верхів’я Лени.

Поховання в могильниках кітойської культури III – початку II тис. до н.е. (від могильника на р. Кітой – притоці Ангари) густо засипані червоною вохрою і супроводяться знаряддями (сокирами, теслами і ножами) з зеленого нефриту, виготовленими з допомогою шліфування і свердління, та прикрасами (кільця, браслети) з мармуру. Племена кітойської культури, крім рибальства і полювання, займались також виготовленням заготовок і виробів з нефриту для обміну з іншими племенами Азії і навіть Європи.

Неоліт Середньої Азії та Кавказу. На території Середньої Азії найбільш відомою є кельтемінарська неолітична культура Приаралля (від населеного пункту Кельтемінар в Кара-Калпакії).

Для її стоянок характерні великі общинні наземні каркасні житла, в яких мешкали групи людей до 100-120 чол. В житлах знаходилися побутові і культові вогнища, влаштовані на підлозі. Населення займалось рибальством, полюванням і початковим скотарством. Широко вживалися кремінні і кварцитові знаряддя мікролітичного характеру, що вставлялися в кістяні оправи наконечників списів. Глиняний посуд кругло- і гостродонний прикрашений штампами і прокресленими лініями по зовнішній поверхні. Зустрічаються прикраси з черепашок. Кельтемінарська культура датується IV–III тис. до н.е. Однією з найвідоміших її пам’яток є стоянка Джанбас-Кала в пустині Кизилкум. Племена кельтемінарської культури мали зв’язки з землеробським населенням південних областей і впливали на племена неолітичних культур Приоб’я та Приуралля.

Неоліт південних районів Середньої Азії представлений залишками Джейтунської стоянки V тис. до н.е. поблизу Ашгабада. Існували однокімнатні глинобитні житла. Жителі займалися землеробством, за якого для зрошення використовувалися розливи річок, та скотарством. Під час розкопок зібрані зерна пшениці й ячменю та кістки свійських і диких тварин, кремінні вкладиші для серпів і геометричні мікроліти. Глиняний посуд прикрашений геометричними узорами, рожевою і червоною фарбами по світлому фону. Зустрічаються кам’яні і глиняні фігурки тварин. Матеріали з Джейтуна близькі до таких же з ранньоземлеробських пам’яток Передньої Азії (Джармо, Єрихон та ін.).

Неоліт Кавказу вивчений ще дуже мало. Найбільш цікавими неолітичними стоянками в цьому районі є Агубеківська поблизу Нальчика – столиці Кабардино-Балкарської АР та Нижньо-Шилівська біля Адлера Краснодарського краю. Кам’яні знаряддя, товстостінний глиняний посуд і примітивні глиняні статуетки з Агубеківської стоянки дозволяють датувати її початком III тис. до н.е.