Сортовий і насіннєвий контроль

З перших років незалежності в Україні створена й функціо­нує національна система стандартизації, спрямована на здійс­нення єдиної технічної політики та державного технічного регу­лювання в усіх галузях народного господарства, в то.му числі — в агропромисловому комплексі.

Спадщина стандартів, залишена колишнім СРСР (близько 20000 документів), вимагає її перегляду, оновлення та гармоні­зації з міжнародними нормативними документами. Це необхід­на умова виходу України на зовнішній ринок товарів і послуг.

За роки незалежності в Україні розроблено понад 2 тисячі ДСТУ, 60% яких гармонізовано із зарубіжними аналогами. Ство­рено мережу технічних комітетів зі стандартизації в провідних галузях науки, техніки й економіки України. Нині в Україні функ­ціонує близько 130 ТК.

З урахуванням потреб сучасного стану розвитку стандартизації в Україні вперше розроблено проект ДСТУ «Національна систе­ма стандартизації. Стандартизація на суміжні види діяльності. Тер­міни та визначення загальних понять». Цей стандарт встановлює терміни і визначення загальних понять у галузі стандартизації, оцінки відповідності й акредитації органів сертифікації.

Система стандартизації в Україні створювалась відповідно до існуючої світової практики. Починаючи з 1993 р., Україна — член Міжнародної організації зі стандартизації— І8О та Міжнарод­ної електротехнічної комісії — ІЕС. Національний орган зі стан­дартизації України, створюючи національну систему технічного регулювання, орієнтується на довгострокові стратегії ІЗО, а са­ме: запровадження міжнародних стандартів, заохочення україн­ських виробників до конкуренції та інтеграції до світового рин-^КУ> підвищення, вдосконалення якості продукції, забезпечення здоров'я населення й охорони довкілля.

У квітні 1997 р. Україна першою з колишніх радянських рес­публік стала членом-кореспондентом Європейського комітету зі ^Сгандартизації (СЕ1Ч). З 1996 р. набули чинності міжнародні стан-^ДаРТи серії 130 9000, які охоплюють системи забезпечення якос-

43

ті, з І січня 1998 р. — стандарти серії І8О 14000, що стосуються І сфери управління навколишнім середовищем, з 1 липня тогоИ самого року — європейські стандарти ЕN 45000 — щодо регулю-1 вання діяльності з оцінки відповідності.

Національний орган зі стандартизації активно працює в Між-1 народній Раді з питань стандартизації, метрології та сертифіка-Я ції, зареєстрованій в рамках І5О як регіональна Євро-АзІйськаИ Рада зі стандартизації. В Україні функціонує 38 міждержавних І технічних комітетів з найважливіших напрямів науково-технічноШ діяльності. За станом на 1 січня 1999 р. укладено 44 угоди ві галузі стандартизації, метрології, сертифікації з 31 країною, в І тому числі 19 — на міжурядовому рівні.

Основні концептуальні підходи до стандартизації насіння в україні

Якщо розглядати це питання в історичному плані, то воно виникло й стало нагальним ще у 20-х роках, після організації при Раднаркомі СРСР Комітету зі стандартизації (1925). У 1926 р.І з'являються перші офіційні стандарти, серед них ОСТ-1 «Пше-1 ниця. Селекційні сорти. Номенклатура». У 1934 р. розробленої перший стандарт на методи лабораторного аналізу насіння —І ОСТ/ВКС 7014. Тоді ж було затверджено 23 стандарти на насін-І ня зернових, зернобобових та олійних культур, а ще через рік —1 стандарт ОСТ/ВКС 8551 «Норми на сортове й рядове насіння».1

Правда, в ОСТ/ВКС 8551 згодом було виявлено серйозні не-| доліки, оскільки його норми на посівні якості не відповідали ре&ть-І ним умовам виробництва в окремих регіонах СРСР. Зокрема, ві посівному матеріалі допускався великий вміст бур'янів і сажкових утворень. Тому в 1938 р. цей стандарт замінено на «Тимчасовий посівний стандарт на насіння зернових і зернобобових культур»

У 1939 р. на території СРСР введено ще один тимчасовий стандарт на сортові якості насіння зернових культур. Через два роки замість згаданих тимчасових стандартів, прийнято ГОСТ 651-41 «Насіння зернових і зернобобових культур. Сортові те посівні якості» і ГОСТ 662-41 «Насіння еліти зернових і зерно­бобових культур. Сортові та посівні якості».

Наступне нововведення — «Правила аналізу насіння», прийма­ється в 1940 р., а через 9 років воно оформлено ГОСТом 5055-49 У 1956 і 1966 рр. - відповідно ГОСТами 5055-56, 12036-66 12047-66. Останні майже без змін переоформлено ГОСТом

44

12036-85 «Насіння сільськогосподарських культур. Правила при­ймання й методи відбирання проб», ГОСТом 12037-81 «Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення чистоти та

відходу насіння», ГОСТом 12038-84 «Насіння сільськогосподар­ських культур. Методи визначення схожості» та інші. В їх числі стандарти на методи визначення життєздатності, вологості, ма­си Ю00 насінин, правдивості, ураження насіння хворобами та заселеності шкідниками. Ці стандарти чинні в Україні та біль­шості країн СНД і понині.

Стандарти на норми посівних якостей насіння, введені на території СРСР ще в 1941 р., переглянуто в 1963 р. Замість них затверджено ГОСТи на кожну культуру або групу культур.

Слід зазначити, що з переглядами стандартів на насіння до них вносили певні зміни й доповнення, але вони виявилися не­суттєвими. Більшість же положень і нормативів залишалась не­змінною й у такому вигляді переносилась з одних стандартів до інших. І ще одне: система стандартизації насіння, як і інших товарів сільськогосподарського та промислового виробництва та послуг, розвивалась у закритому ідеологічному просторі — у рам­ках СРСР або країнах так званого соцтабору. Це не могло не відбитися на рівні стандартів, які б відповідали вимогам міжна­родних нормативних документів. «Ахіллесовою п'ятою» вітчиз­няних стандартів стала недостатня наукова обгрунтованість їхніх норм і положень. Особливо це стосується біологічних об'єктів, до яких відноситься й насіння сільськогосподарських культур.

Найістотніший недолік посівних стандартів СРСР — недостат­нє наукове обгрунтування норм якості насіння. Пропонувався необгрунтований поділ насіння на класи, категорії, забороняли використання на посів тих партій насіння, які за посівними кон­диціями не відповідають хоча б одному із штучно завищених показників. Нічим не обгрунтованою виявилася й практика пе­реведення насіння високих репродукцій, що не відповідає вимо­гам першого класу, до нижчих репродукцій, а нерідко — і його вибракування. Все це завдавало чималої шкоди виробникам на­сіння, оскільки доводилось знеособлювати генетичне повноцін­ний матеріал, на створення якого витрачалось немало інтелекту­альної праці та матеріальних ресурсів.

Необґрунтованість вимог стандартів СРСР до показників яко­сті насіння добре видно на прикладі лабораторної схожості. Для оільщості зернових, зернобобових та інших культур така оцінка однозначна — не нижче 95% для насіння першого класу, 92 —

45

другого, 90% — третього класу. Насіння зі схожістю, нижчою віл І 90%, відносили до некондиційного. Проте багато вчених і фахів- І ців з таким поділом посівного матеріалу на класи не погоджує- І ться, бо вважають йото штучним, не підтвердженим експери- І ментальними даними (Залов, Білоглазова, 1972; Семенов, Тер^-щенко, 1972; Кіндрук, 1978; Полякова, Халонен, 1983, Хлібний І та ін., 1984; Кіндрук, Сечняк, Слюсаренко, 1986; 1990 та ін.).

Про відсутність прямого зв'язку (кореляції) між лабораторною І схожістю насіння й отриманим на засіяних площах урожаєм сві і - І чать О.К. Слюсаренко (1971), \У. Мо\уіскі (1973), З.М. Бобю (1977), Г.Г. Котляров (1977) та багато інших авторів. У дослід;;¹., проведених у Миронівському інституті пшениці ім. В.М. Рем' ла (Кіндрук, 1987), зразки насіння озимої пшениці зі схожії і віл 100 до 90% практично виявилися рівноцінними за врож; ними властивостями. Істотне зниження врожаю відмічено при сівбі насінням, схожість якого була нижчою за 85%.

За даними Г.В.Гуляєва (1962), при сівбі насінням 90%-ї схо-1 жості достатньо одноразової добавки (компенсації) до норми висі- І ву, щоб отримати такий самий врожай, як і від насіння з 100%-ю І схожістю. За сівби насінням зі схожістю 77% необхідна вже по- І двійна добавка до норми.

Англійський вчений Е.Г. Робертс не заперечує певного зв'яз-1 ку між лабораторною схожістю й урожайними властивостями І насіння, проте, відзначає, що зменшення врожаю з пониженнями схожості має поступовий характер. Статистично достовірною стає І ця залежність з показником схожості, нижчим за 50%.

Отже, значення лабораторної схожості й вимоги до неї «со-1 юзних» стандартів явно завищені, як і необгрунтований поділ 'і"і І за класами посівних кондицій. У стандартах багатьох інших кра-Я їн такий поділ відсутній, а показник схожості обмежується од-Я ним рівнем, наприклад, 85% для насіння зернових та зернобобо-Я вих культур (Англія, Канада, Франція, Німеччина). У стандарті! Австралії мінімальний рівень лабораторної схожості насіння пгле-Я ниці, ячменю, вівса й кукурудзи становить 80%, жита— 75%.

Проте одразу переходити на зарубіжні стандарти лабораторно™ схожості у нас, в Україні, недоцільно: фунтово-кліматичні умовиЯ в цілому сприяють формуванню високоякісного насіння. Так, заЯ даними районних державних насіннєвих інспекцій (1975—1977;Я 1980—1982 і 1987—1991 рр.), кількість партій насіння озимої пше-Я ниці зі схожістю або життєздатністю, нижчою за 90%, не переви-Я щує 1% у Центральному, Правобережному й Лівобережному Лі-Я

46

состепу, Північному, Центральному та Південному Степу. Лише на Поліссі та Прикарпатті цей показник виявився понад 3%.

З іншого боку, різко послаблювати вимоги стандартів до схо­жості та інших показників якості насіння за умов, коли в нас ше не набула сили конкуренція серед насінницьких господарств та інших суб'єктів насінництва, може послабити вимогливість спе­ціалістів до впрошування, підготовки й збереження посівного матеріалу. Це неминуче призведе до зниження врожаїв сільсько­господарських культур.

Не обґрунтовані як слід і вимоги ГОСТІВ СРСР до сортових якостей насіння. Виходячи з вищенаведеного й враховуючи осо­бливості функціювання насінницької галузі та насіннєвого кон­тролю в Україні, співробітники СГІ разом з науковцями інших НДУ та фахівцями державних насіннєвих інспекцій запропону­вали новий концептуальний підхід до стандартизації насіння, в основу якого покладено:

• наукове обгрунтування вимог стандарту до сортових та по­сівних якостей насіння;

• використання вітчизняного та зарубіжного досвіду стан­дартизації показників якості насіння, методів їх оцінки;

• вивчення та врахування реального стану з якістю посівно­го матеріалу в різних грунтово-кліматичних зонах України;

• матеріально-технічне забезпечення контрольно-насіннєвої служби.

До запропонованої концепції ГОСТів колишнього СРСР на сортові й посівні якості вносяться такі зміни:

• вилучається поділ насіння на класи за його кондиційніс-тю; залишається поняття «насіння кондиційне», якшо воно від­повідає всім вимогам стандарту, або некондиційне, якшо не від­повідає хоча б одній з них;

" розширюється значення категорії насіння: вона характе­ризується не лише апробаційними ознаками (сортова чистота, типовість, рівень гібридності), а й посівними якостями (фізична чистота, схожість, вологість тощо);

• за вимогами до сортових та посівних якостей насіння сіль­ськогосподарських культур поділяється на такі категорії: оригі­нальне, елітне й репродуковане або репродукції насіння.

Оригінальне насіння (ОН) — насіння первинних ланок насін­ництва, яке реалізують для подальшого розмноження й отри­мання елітного насіння.

Елітне насіння (ЕН) — насіння, отримане від послідовного

47

розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких та І інших господарствах, внесених до Реєстру виробників насіння. І Репродукції насіння (РН₁₃ — перша—третя, РН_]( — четверта І та наступні) — насіння, отримане від послідовного пересіву елі і- І ного насіння.

Крім цього, виділяється категорія гібридного насіння ^ — пер-1 ше, Р₂— друге покоління) — насіння, отримане від схрещуван-Я ня генетично відмінних рослин (батьківських форм гібридів).

Запропонований підхід до визначення норм якостей насінняЯ відповідає принципам стандартизації посівного матеріалу в кра-Я їнах, де вимоги до сортових та посівних якостей насіння також Я диференціюються за етапами насінництва. Проте назви цих є пів у кожній країні різні. Наприклад, у Канаді виділяють такі: І 1) супереліта, 2) фондове насіння, 3) кондиційне насіння, 4) зви- І чайне насіння (останнє поділяється на категорії 1 і 2); у Франції Я та Німеччині насіння відносять до: І) базисного, 2) сертифіко-Я ваного; у США— 1) основного, 2) реєстрованого і 3) кондицій- Я ного. В Англії насіння поділяють на: 1) основне (еліта), 2) кон-Я диційне або сертифіковане — перше покоління (репродукція), Я 3) кондиційне або сертифіковане — друге покоління (репродук-Я ція). У свою чергу, насіння цих груп може відноситися до «стан-Я дарту вищої якості» чи «мінімального стандарту». До речі, цейЯ поділ здійснюється не за схожістю, а за сортовою, фізичною чис-Я тотою та вмістом насіння інших видів.