Система насінництва: вітчизняний і зарубіжний досвід

Селекційно-насінницька робота в країнах Східної Європи за­початкована в XIX ст. В її основу покладено поліпшення місце­вих сортів за допомогою доборів.

Поміщицькі й селянські господарства почали проявляти де­далі більший інтерес до сорту як засобу підвищення рівня при­бутковості виробництва.

У 1909—1912 рр. створено Харківську, Дніпропетровську, Оде­ську, Краснокутську та Інші дослідні станції, що плідно працю­вали з селекції та насінництва. Пізніше організовують державні розсадники маточного насіння (Держнасінкультура). Вони ви­робляли й реалізовували державним та селянським господарст­вам високоякісне сортове насіння.

З утворенням мережі селекційно-дослідних станцій Держна­сінкультура швидко розвивалась і кооперувалась у систему на­сінництва. Організовані раніше насінницькі товариства вперше у 1922 р. об'єдналися в «Український насінсоюз». За період ро­боти (1922—1932 рр.) «Українського насінсоюзу» значно зросли площі сільськогосподарських культур, засіяних сортовим насін­ням. Якщо в 3924 р. сортові посіви займали лише 0,1%, то у 1932-му- 27%.

У 1937 р. приймається система насінництва, згідно з якою посівний матеріал вирощували в науково-дослідних установах, кожна з яких обслуговувала відповідну зону районованих сортів. Застосування такої системи насінництва дало змогу вже в 1940 р. мати 84% сортових посівів. Значно зросла кількість контрольно-насіннєвих лабораторій, що перевіряли посівні якості насіння. Проте війна з фашистською Німеччиною зруйнувала ще молоде насінництво України.

У післявоєнний період система насінництва почала віднов-

21

люватись. Однак численні недоліки у цій справі змусили в 1960 р. прийняти новий порядок виробництва насіння еліти та І репро­дукції. Завдяки нововведенням виробництво насіння еліти та І репродукції у 1969 р. збільшилося в 6,8 раза. Це сприяло завер­шенню переходу ло сівби тільки сортовим насінням.

З метою забезпечення колгоспів і радгоспів насінням на ви­падок стихійного лиха у 1968 р. прийнято урядове рішення про ' створення страхових і перехідних фондів сортового насіння в І державних ресурсах.

В Україні при науково-дослідних установах організовано від- І дині первинного й елітного насінництва. У цей самий період І значно збільшилася кількість елітно-насінницьких господарств І (у середньому по 4 господарства на область).

Для прискореного розмноження нових і перспективних сор­тів скорочено строки проведення сортооновлення та сортозамі-ни. Це значною мірою прискорило виробництво й реалізацію елітного насіння в Україні. В останнє десятиріччя XX ст. систе­ма насінництва в Україні функціонувала як потужна спеціалізо­вана наукоємна галузь сільського господарства.

Промислове насінництво— новий етап розвитку цієї галузі сільськогосподарського виробництва. Воно передбачає вирощу­вання насіння и спеціалізованих насінницьких господарствах ін­дустріальним методом з використанням механізованих і автома­тизованих сушильно-насіннєочисних комплексів і насіннєвих за­водів. При цьому виробництво сортового насіння повністю відокремлено від виробництва продовольчого та фуражного зерна.

Суть такої системи полягає в тому, що оригінатори нових сортів забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом реєстро­ваних і перспективних сортів дослідно-виробничі господарства науково-дослідних інститутів та учбово-дослідні господарства сільськогосподарських вищих навчальних закладів, технікумів, що займаються вирощуванням насіння еліти і І репродукції. А виробляють їх стільки, скільки необхідно спеціалізованим на­сінницьким господарствам для сортозаміни та сортооновлення. Спецгоспи розмножують насіння з розрахунком потреби гос­подарств зони в сортовому насінні для виробництва товарного І зерна.

Між спеціалізованими насінницькими господарствами, держ- І госпами та іншими сільськогосподарськими підприємствами укладається угода купівлі-продажу, якою визначаються терміни й обсяги продажу насіння по культурах, сортах, репродукціях,

22

умови доставки насіння, а також взаємні зобов'язання, відпові­дальність сторін.

Насінництво всіх олійних культур ведеться за цією самою сис-I темою.

Для соняшнику розроблено спою схему вирощування насін­ня. «Батьком» культури соняшнику визнано академіка В. С. Пус-говойта. Він за 60 років плідної наукової роботи підвищив олій­ність насіння соняшнику з 30 до 50%, розробив ефективну схему впрошування насіння цієї культури. До селекції та насінництва соняшнику в Росії В. С. Пустовойт приступив у 1910 р. на дослі­дно-селекційному полі «Круглих» (нині — Всеросійський нау-'■■ ково-дослідний інститут олійних культур, м. Краснодар).

Досить тривалий період насінництво соняшнику проводило­ся за простою схемою: масовий лобір типових для сорту рослин, еліта. Насіння еліти передавали на насіннєві ділянки райнасін-госпів, де вирощували І репродукцію. II репродукцію одержува­ли на загальних площах райнасінгоспів і 1 раз у 2 роки передава­ли на насіннєві ділянки колгоспів. Вони перший рік вирощува­ли насіння III, а другий — IV репродукцій. На виробничих площах одержували насіння V та VI репродукцій. За цією схемою насін­ництва (навіть у випадку її чіткого виконання) з великими труд­нощами вдавалося у процесі реалізації технологій підтримувати основні якості районованих сортів на тому рівні, яким вони ха­рактеризувалися під час їхнього районування.

Тому академік В. С. Пустовойт розробив нову схему насінни­цтва соняшнику:

/. Добір кращих, типових для сорту рослин у кількості 1000— 2000 шт. Аналіз насіння відібраних кошиків на вміст лушпиння п олії. Кошики відбирають з кількістю насінин до 2000 шт. у кож­ному. У розсаднику оцінки потомств і на ділянках, інфікованих вовчком, висівають 230 насінин, решту зберігають у резерві.

2. Розсадник оцінки потомств. Насіння 400—600 кращих ко­шиків висівають у цьому розсаднику на однорядних ділянках за схемою ІЧІСММККгЖМ. Повторність двократна. Сорт-конт-

Іроль — насіння супереліти цього самого сорту врожаю остан­нього року. Паралельно насіння всіх номерів висівають для оцінки на стійкість проти вовчка. За даними польових і лабораторних досліджень виявляють кращі номери, що перевищили контроль. Таких номерів може бути 30—40%.

3, Насіннєвий розсадник. Тут висівають насіння від об'єднання резервів кращих, за даними розсадника оцінки потомств, номе-

23

рів. Проводять 3—4 прочистки та взаємне перезапилення поміж кращими номерами. Урожай цього розсадника становить фонд насіння супереліти.

4. Еліта. Вирощується з насіння супереліти.

Насіннєві ділянки колгоспів і радгоспів щороку засівають на­сінням еліти районованого сорту останнього випуску. Тут виро­щують насіння І репродукції в кількості, необхідній для забезпе­чення всієї площі виробничих посівів, одержане з них насіння II І репродукції, переробляється на заводах.

Впровадження цієї схеми насінництва сприяло підвищенню олійності районованих сортів соняшнику: за період з 1948 по 1952 рр. у сорту ВНИИМК 1646 вміст олії в насінні зріс на 5,8%, ' ВНИИМК 8931 - на 4,8, ВНИИМК 6540 - на 5,1%. Одночасно збільшився збір олії з гектара на 20—24%.

Ефективність цієї системи насінництва доведена практично й тому 10 грудня 1956 р. Рада Міністрів СРСР постановила: впро­вадити щорічне сортооновлення соняшнику по всій країні. Ця система насінництва була поліпшуючою, а не підтримуючою.

Сучасна схема вирощування насіння сортів соняшнику в прин­ципі така сама: науково-дослідні установи (оригінатори сортів) вирощують суперелітне насіння, яке передають науковим уста­новам області. Тут виробляють елітне насіння в потрібних для області обсягах. Насіння І репродукції вирощують і розмножу­ють спеціалізовані насінницькі господарства. Вони задовольня­ють потребу в цьому насінні закріплених за ними товаровироб­ників. Насіння II репродукції використовують для переробки на олію.

У науково-дослідних установах Української академії аграр­них наук та їхніх дослідних господарствах виробляється прак­тично весь обсяг елітного насіння олійних культур. Це такі уста­нови: Інститут олійних культур (м. Запоріжжя), Селекційно-генетичний інститут (м. Одеса), Інститут рослинництва (м. Харків), Івано-Франківський інститут агропромислового вироб­ництва, Херсонський державний аграрний університет, Інститут зернового господарства (м. Дніпропетровськ), Інститут земле­робства (смт Чабани, Київської області). Кожна з цих установ вирощує насіння однієї-двох-трьох олійних культур. Лише Ін­ститут олійних культур виробляє насіння всіх олійних культур, і що вирощують в Україні. Це — соняшник, ріпак озимий і ярий, гірчиця, рицина, соя, льон олійний, мак олійний, рижій.

Інститут олійних культур створено на початку 1989 р. на базі

24

дослідної станції олійних культур, шо працювала з вересня 1977 р. За роки свого існування інститут став потужним виробником насіння олійних культур.

Його якість висока й буде поліпшуватись в міру удоскона­лення матеріально-технічної бази галузі, втілення нових методів вирощування стерильних аналогів і гібридів першого покоління. Один з таких методів, вперше впроваджених Інститутом олійних

І культур, — використання групових ізоляторів для одержання лі­ній соняшнику. У результаті цього почали отримувати вихідні форми батьківських ліній з високим ступенем стерильності. Значно поліпшити якість насіння вдалося із введенням до експлуатації в Запоріжжі у 1999 р. заводу з доопрацювання на­сіння соняшнику та інших культур. Його проектна потужність становить близько 5 тис. т на рік при роботі в одну зміну, в тому числі 2 тис, т соняшнику і 60 т — його батьківських форм. Завод ЗЛТ «Пбрид-С» доробляє насіння, водночас має змогу очищува­ти його на своїх очисних базах господарств-виробників. Завдяки цьому в період масового надходження насіння забезпечується циклічна робота заводу, своєчасно очищується та доробляється вирощене насіння.

У більшості розвинутих країн насінницька галузь представле­на науково-дослідними установами, організаціями й виробни­чими підрозділами, які сумісно працюють у чотирьох сферах: фундаментальних дослідженнях, прикладних дослідженнях, ви­робництві, маркетингові й реалізації насіння.

Фундаментальні дослідження з селекції та насінництва про­водять зональні, національні і міжнародні наукові установи. До­вгостроковими фундаментальними дослідженнями традиційно за­ймаються установи державного сектора науки. У США — це на­уково-дослідні установи Міністерства сільського господарства, у Франції — установи Національного інституту сільськогосподар­ських досліджень (ШПА), у країнах, що розвиваються, — міжна­родні сільськогосподарські центри (ТАКС).

Приватний сектор сконцентрував проведення прикладних се­лекційних досліджень, виробництво й маркетинг насіння.

У країнах Західної Європи та Америки раніше існувало бага-

Іто приватних фірм з насінництва. Як правило, малі насінницькі фірми не мали наукових програм, а використовували дані, одер­жані в державному секторі сільськогосподарської науки. Вони, в основному, концентрували зусилля на виробництві, реалізації насіння.

25

Наприкінці 70-х років XX ст. структура галузі насінництва істотно змінилася внаслідок жорсткої конкурентної боротьби. У країнах Північної Америки в 80-х роках об'єднано (через банк­рутство) близько 100 насінницьких фірм. Концерн Капк$ Ноуіз МсГЗопсііііі (Великобританія) протягом короткого періоду приєднав до себе понад 100 насінницьких підприємств. Мета такого злиття (об'єднання) одна— успішно конкурувати на ринку насіння.

У середині 80-х років нараховувалося близько 23 міжнарод­них компаній, щорічний обіг яких перевищував 500 млн. дола­рів. Серед них транснаціональні компанії Саг§і11 (США), Сепігаі Зоуа (США), ЗіЬа Сеі§у (Швейцарія), Мошапіо (США). 5ап<іо5 (Швейцарія), Капкз Ноуій МсОопсіаіі (Великобританія) та інші.

На ринку насіння домінують транснаціональні компанії наф­тохімічної й фармацевтичної промисловості. На цю групу при­падає 12 із 23 великих міжнародних компаній. Провідні позиції належать концерну Со Коуаі ОіПсп/$пе11. Через свої дочірні ком­панії концерн контролює 9 великих насінницьких фірм у Вели­кобританії, 3 — у Нідерландах.

Основним стимулом проникнення транснаціональних корпо­рацій у бізнес насіння став значний прогрес науки в області се­лекції рослин, який сприяв упровадженню у виробництво висо­коврожайних сортів і гібридів. Внаслідок цього товаровиробни­ки не можуть швидко І своєчасно реагувати на ринок насіння, У І 1978 р. обіг насінницьких компаній розвинутих країн світу досяг І 10 млрд. доларів, на початку 80-х років — 13 млрд. доларів. Ста­більний попит на продовольство у світі створив надійний ринок насіння зі значними можливостями його продажу.

Великі корпорації, особливо американські, зацікавлені в роз­витку міжнародних науково-дослідних центрів сільськогосподар­ського профілю. На сьогодні існує 8 таких міжнародних центрів, які активно проводять дослідження в області селекції та насін­ництва. Великі корпорації, поряд з міжнародними організаціями й національними урядовими установами, фінансують ці дослі­дження та контролюють науково-дослідні роботи з сільського господарства.

Наступним чинником швидкого проникнення великих кор­порацій у насінництво без будь-яких перешкод з боку насін­ницьких підприємств є забезпечення правового захисту національ­них селекційних досягнень. Прийнята в 1961 р. «Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин» вперше ство­рила правову основу на ліцензійні винагороди приватним селек

26

Наприкінці 70-х років XX ст. структура галузі насінництва істотно змінилася внаслідок жорсткої конкурентної боротьби. У країнах Північної Америки в 80-х роках об'єднано (через банк­рутство) близько 100 насінницьких фірм. Концерн Капк$ Ноуіз МсГЗопсііііі (Великобританія) протягом короткого періоду приєднав до себе понад 100 насінницьких підприємств. Мета такого злиття (об'єднання) одна— успішно конкурувати на ринку насіння.

У середині 80-х років нараховувалося близько 23 міжнарод­них компаній, щорічний обіг яких перевищував 500 млн. дола­рів. Серед них транснаціональні компанії Саг§і11 (США), Сепігаі Зоуа (США), ЗіЬа Сеі§у (Швейцарія), Мошапіо (США). 5ап<іо5 (Швейцарія), Капкз Ноуій МсОопсіаіі (Великобританія) та інші.

На ринку насіння домінують транснаціональні компанії наф­тохімічної й фармацевтичної промисловості. На цю групу при­падає 12 із 23 великих міжнародних компаній. Провідні позиції належать концерну Со Коуаі ОіПсп/$пе11. Через свої дочірні ком­панії концерн контролює 9 великих насінницьких фірм у Вели­кобританії, 3 — у Нідерландах.

Основним стимулом проникнення транснаціональних корпо­рацій у бізнес насіння став значний прогрес науки в області се­лекції рослин, який сприяв упровадженню у виробництво висо­коврожайних сортів і гібридів. Внаслідок цього товаровиробни­ки не можуть швидко І своєчасно реагувати на ринок насіння, У І 1978 р. обіг насінницьких компаній розвинутих країн світу досяг І 10 млрд. доларів, на початку 80-х років — 13 млрд. доларів. Ста­більний попит на продовольство у світі створив надійний ринок насіння зі значними можливостями його продажу.

Великі корпорації, особливо американські, зацікавлені в роз­витку міжнародних науково-дослідних центрів сільськогосподар­ського профілю. На сьогодні існує 8 таких міжнародних центрів, які активно проводять дослідження в області селекції та насін­ництва. Великі корпорації, поряд з міжнародними організаціями й національними урядовими установами, фінансують ці дослі­дження та контролюють науково-дослідні роботи з сільського господарства.

Наступним чинником швидкого проникнення великих кор­порацій у насінництво без будь-яких перешкод з боку насін­ницьких підприємств є забезпечення правового захисту національ­них селекційних досягнень. Прийнята в 1961 р. «Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин» вперше ство­рила правову основу на ліцензійні винагороди приватним селек

26

піонерам — авторам нових сортів, а також — на контроль за роз­повсюдженням сортів.

Під безпосереднім впливом згаданої конвенції в провідних країнах світу прийнято відповідні законодавства про правову охо­рону сортів рослин. У США такий закон діє з 1970 р., в Укра­їні — з 1993 р. Закони про охорону сортів рослин значно стиму­люють селекційні дослідження, в тому числі й ті, що здійснюють приватні особи та фірми.

Попередні підрахунки показують: 10 основних компаній кон­тролюють практично 1/3 сортів сільськогосподарських культур у розвинутих країнах, а з урахуванням сортів, створених приват­ними селекціонерами, — майже половину.

Одним з прикладів швидкого виходу на міжнародний ринок насіння є корпорація Ай-Сі-Ай (ІСТ), яка протягом 5 років за­ймала одне з провідних місць у першій десятці насінницьких компаній світу. Ця корпорація веде селекційні дослідження, ор­ганізовує виробництво й маркетинг насіння кукурудзи, пшениці, сої, соняшнику, цукрових буряків, ячменю, овочевих культур і багаторічних трав.

Придбання насінницьких компаній і фірм транснаціональ­ними корпораціями дає їм цілий ряд переваг, а саме:

• витрачається менше коштів на конкурентну боротьбу за

І вихід на ринок продукції; • прискорюється вихід корпорацій на ринок нової продукції; • отримується доступ до таких стратегічних ресурсів—сортів, селекційного матеріалу, дослідного виробництва;

• зменшується ризик при організації виробництва нової продукції.

У СІЛА основний обсяг виробництва й продажу комерційного насіння припадає на 3 тисячі великих, середніх і дрібних насін­ницьких компаній. У цій країні з 1985 р. 25 насінницьких ком­паній стали власністю транснаціональних корпорацій. 35% насінницьких компаній, що виробляють насіння кукурудзи, теж пов'язані з транснаціональними корпораціями (є їхньою власністю або працюють за контрактами та угодами).

Основну масу насіння в США реалізують через роздрібну й оптову торгівлю. У більшості випадків великі насінницькі ком­панії створили свою власну торгову мережу. Наприклад, фірма ОекаіЬ має в різних штатах 1,4 торгового місця. Крім того, вона використовує в якості своїх агентів-розповсюджувачів 715 тисяч Фермерів за відповідну винагороду. У кожному штаті, районі та

27

зоні вирощування сорту (гібрида) насінницькі компанії предста-І вляє їхній ділер, який постійно тримає зв'язок з фермерами. ВінІ вивчає потребу в насінні та інформує про це компанію. Ціни на! насіння вільні й регулюються ринком. Як правило, в ціну вклю-І чають відрахування (роялті) власникам патентів на сорти рос-1 лин. Розмір цих відрахувань залежить від культури, сорту, площі посіву, наявності насіння та інших чинників, але загалом не пе-І ревишує 10%.

Незважаючи на приватний характер організації ведення насінництва в розвинутих країнах, держава залишає за собою право регулювати відносини між виробниками й споживачами насіння чітким законодавством і зваженою податковою політи­кою. Законодавство захищає права всіх суб'єктів насінництва. Поряд з цим, держава контролює реалізацію продукції високої якості, пропагує досягнення науки й техніки, стимулює розви­ток теоретичних основ галузі.

Цікавий досвід з виробництва й маркетингу насіння накопи­чено в Канаді. Тут вирощують ріпак, сою, льон олійний, гірчицю, соняшник. Канада — одна з провідних держав з виробництва й експорту насіння сільськогосподарських культур. Структура на­сінницької галузі охоплює тут організації й установи державного (агентства, селекційні установи, деякі університети), напівлер-жавного й приватного секторів (асоціації, фірми, компанії). У країні працює понад 170 фірм, компаній, кооперативів, які ви-І робляють насіння, при цьому 70% фірм займаються торгівлею. І

Організація селекційно-насінницької роботи в Канаді покла-І дена на Міністерство сільського господарства, яке відіграє ролш департаменту федерального уряду. Керівництво селекційно-І насінницькою галуззю здійснює Управління наукових дослідженії і Директорат Із захисту рослин і продукції рослинництва. Бон» займаються організацією селекційно-насінницьких робіт, впро вадженням правових основ у галузь, здійсненням контролю з; якістю насіння, апробацією сортових посівів. У цій країні роз роблена та функціонує державна програма з насінництва (Зеес Рго£гат).На рівні провінцій департаменти з сільського госпо дарства виконують консультативні функції, організують пропа ганду та впровадження нових сортів.

У Канаді немає системи захисту прав селекціонерів, оскількі 80—90% сортів, які знаходяться у виробництві, отримано дер жавними науково-дослідними установами. Використання новії: сортів і високоякісного насіння здійснюється через системі

28

зоні вирощування сорту (гібрида) насінницькі компанії предста-І вляє їхній ділер, який постійно тримає зв'язок з фермерами. ВінІ вивчає потребу в насінні та інформує про це компанію. Ціни на! насіння вільні й регулюються ринком. Як правило, в ціну вклю-І чають відрахування (роялті) власникам патентів на сорти рос-1 лин. Розмір цих відрахувань залежить від культури, сорту, площі посіву, наявності насіння та інших чинників, але загалом не пе-І ревишує 10%.

Незважаючи на приватний характер організації ведення насінництва в розвинутих країнах, держава залишає за собою право регулювати відносини між виробниками й споживачами насіння чітким законодавством і зваженою податковою політи­кою. Законодавство захищає права всіх суб'єктів насінництва. Поряд з цим, держава контролює реалізацію продукції високої якості, пропагує досягнення науки й техніки, стимулює розви­ток теоретичних основ галузі.

Цікавий досвід з виробництва й маркетингу насіння накопи­чено в Канаді. Тут вирощують ріпак, сою, льон олійний, гірчицю, соняшник. Канада — одна з провідних держав з виробництва й експорту насіння сільськогосподарських культур. Структура на­сінницької галузі охоплює тут організації й установи державного (агентства, селекційні установи, деякі університети), напівлер-жавного й приватного секторів (асоціації, фірми, компанії). У країні працює понад 170 фірм, компаній, кооперативів, які ви-І робляють насіння, при цьому 70% фірм займаються торгівлею. І

Організація селекційно-насінницької роботи в Канаді покла-І дена на Міністерство сільського господарства, яке відіграє ролш департаменту федерального уряду. Керівництво селекційно-І насінницькою галуззю здійснює Управління наукових дослідженії і Директорат Із захисту рослин і продукції рослинництва. Бон» займаються організацією селекційно-насінницьких робіт, впро вадженням правових основ у галузь, здійсненням контролю з; якістю насіння, апробацією сортових посівів. У цій країні роз роблена та функціонує державна програма з насінництва (Зеес Рго£гат).На рівні провінцій департаменти з сільського госпо дарства виконують консультативні функції, організують пропа ганду та впровадження нових сортів.

У Канаді немає системи захисту прав селекціонерів, оскількі 80—90% сортів, які знаходяться у виробництві, отримано дер жавними науково-дослідними установами. Використання новії: сортів і високоякісного насіння здійснюється через системі

28

ліцензування (реєстрації). Законодавчою основою системи насінництва є «Акт про насіння Канади», дію якого контролює Міністерство сільського господарства.

Виробництвом сертифікованого насіння в Канаді займається Асоціація С8ОА. Вона не залежить від Міністерства сільського господарства, проте працює в тісному контакті з відповідними його структурами, а також департаментами сільського господар­ства провінцій.

Асоціація С5ОА об'єднує понад 5 тисяч селекціонерів і насіннєводів. В її розпорядженні 439,2 тис. га насінницьких по­сівів. Очолює Асоціацію рада директорів. На національному рівні вона представлена 12 насіннєводами й представниками від кож­ного з 9 департаментів з сільського господарства. Президент і виконавчий комітет Асоціації обираються ЇЇ членами. Бюджет Асоціації складається з внесків, виплат за отримання сертифікатів і обслуговування насінницьких посівів, комісійних від авторських винагород. У 1987 р., наприклад, бюджет Асоціації становив 1,9 млн. доларів.

Близько 50 % фермерів-насіннєводів, які є членами Асоціації, мають по 200—250 га землі. Валовий обсяг продажу їхньої про­дукції близько 50 тис. доларів на рік. Валовий обсяг продажу насіння на 200 і більше тисяч доларів мають, як правило, при­ватні підприємства з очищення насіння.

Для впровадження сортів у виробництво, збору авторських го­норарів і підтримки селекції створена Асоціація 5е Сап. До її складу входять різні представники насінницької галузі (фермери-насіннєводи, насінницькі фірми, представники державних і уря­дових установ). Вона має дві форми фінансування: за рахунок членських внесків (100 дол./рік) і податку на продаж членами Асоціації сертифікованого насіння (40% від реалізаційної ціни).

У міру розповсюдження сорту розмір податкових ставок змен­шується. Авторські винагороди 5е Сап передає селекційним уста-новам-оригінаторам сортів. З 1985 р. вона виплатила винагород на суму близько 1 млн. доларів. Розповсюдження насіння висо­ких репродукцій здійснюється на контрактній основі фермера-ми-насіннєводами. Контрактна система виробництва та реалізації насіння охоплює 65—70% його виробників.

Серед насіннєводів-членів С8СА лише 1,3 тис. осіб мають право на розмноження й реалізацію маточного (оригінального) | насіння. Це право надасться найбільш кваліфікованим спеціа­лістам, які мають відповідну матеріально-технічну базу.

29

Асоціація С5ОА постійно підвищує кваліфікаційний рівень своїх членів, проводячи різні семінари з проблем маркетингу насіння, нормативних законодавчих актів. Вона має у своєму підпорядкуванні 250 компаній і фірм.

Свою діяльність асоціація С5СА концентрує на виробництві, доробці й експорті сертифікованого насіння, виробленого в Канаді. Вона— член 5е Сап, має своїх представників у феде­ральному уряді та в провінціях.

Фермери Канади зорієнтовані переважно на внутрішньогос­подарське виробництво насіння для отримання товарної про­дукції. Проте поява нових сортів і, особливо, гібридів ставить фермерів у значну залежність від насінницьких фірм. Щорічно витрати фермерів на купівлю насіння перепитують 200 млн. до­ларів. Це в середньому становить 3,0 % усіх їхніх витрат. Багато з них купують насіння кожні 3—5 років, а гібридів— щорічно.

У Франції Національна Федерація фермерів-насіннєводів (РИАМ5) об'єднує понад 45 тис. висококваліфікованих фермерів. Вони виробляють насіння супереліти й еліти, мають технічний відділ і лабораторію з вдосконалення технології виробництва насіння.

У Данії Асоціація об'єднань датських насіннєводів і Об'єд­нання датських торговців насінням забезпечують виробництво посівного матеріалу та його реалізацію. Асоціація нараховує 3 тис. членів, які входять до 25 місцевих об'єднань. Вони забезпечують укладання контрактів на виробництво насіння, регулюють відносини поміж насіннярем і фірмою. Наявність різних асоціацій, спілок та інших об'єднань виробників насіннєвої про­дукції, організацій торгівлі тощо забезпечує відповідну захи­щеність членів цих об'єднань, стимулює виробництво, розподіл продукції, імпорт, експорт. А все це дає змогу ефективно функціонувати всій насінницькій галузі у цілому в загальній си­стемі агропромислового комплексу.

Великі корпорації, що володіють насінницькими компаніями, мають значний прибуток від продажу насіння. Тому вони вкла­дають кошти в селекційні дослідження, що розглядають як скла­дову частину стратегії на збереження своєї конкурентоспромож­ності. Так, транснаціональна компанія США Ріопег щорічно ви­трачає на селекцію 35 млн. доларів, 1СІ (Великобританія) — 25 млн. доларів, 5апсіо$ (Швейцарія) — 23 млн. доларів, СіЬа Сеі§і (Швейцарія) — 22, Огеап (Франція) — 7 млн. доларів.

Як бачимо, наприкінці XX ст. однією з головних тенденцій у

ЗО

розвитку насінницької галузі в розвинених країнах світу стало формування й проникнення на ринок насіння транснаціональних компаній. Галузь насінництва викликає в них велике зацікавлення для диверсифікації, економічного росту, отримання великихдо-ходів, очікуваних у зв'язку з реальними перспективами значного прогресу біотехнологічної науки. У розвинутих країнах транс­формація у згаданих транснаціональних корпорацій викликала значні якісні зміни в організації проведення селекції й насін­ництва сільськогосподарських культур. Компанії виступають як інвестори наукових досліджень з селекції, насінництва, біотехно-лоґії рослин. Водночас вони беруть на себе функції виробників насінницької продукції.

Отже, організація насінницької галузі в розвинутих країнах світу істотно відрізняється від тієї, що існує в Україні. Вона спрямова­на на розвиток та удосконалення ринкових відносин у селекції, насінництві, підвищення ефективності сільськогосподарського ви­робництва. Досвід передових країн з організації виробництва й маркетингу насіння допоможе нашим спеціалістам перейти до більш досконалої форми організації ведення насінництва, сприя­тиме збільшенню обсягу виробництва високоякісного насіння, впровадженню досягнень селекції у виробництво.