Гірчиця

Систематика й морфологія

У культурі є гірчиця сарептська та гірчиця біла.

Гірчиця сарептська — Вга$$іса }ипсеа Сгегп. — однорічна тра­в'яниста рослина родини капустяних — Вгашсасеае. Корінь стрижневий. Стебло рослини гіллясте, тверде, висотою від ЗО до 150 см, у нижній частині опушене. Нижні листки крупні, опу­шені, зелені, ліроподібно-перисті, іноді цільні або сильно розсі­чені; верхні листки ланцетні, цільні, голі; середні листки за ве­личиною та формою перехідні між листками нижнього та верх­нього ярусу. Квітки яскраво-жовті, в діаметрі близько 15—20 мм, мають по 4 чашолистика та по 4 пелюстки. Тичинок 6, з яких 4 довгі, 2 короткі.

Гірчиця сарептська — факультативний самозапилювач, прі> високих температурах у неї часто відбувається перехресне запи­лювання. Цвітіння триває від 9 до 25 днів. Плід — стручок від 2,5

176

о 5,0 см довжини і від 2,0 до 3,5 мм завширшки. Плід містить 6—20 насінин. Насіння кулеподібне, темно-буре або жовте, має .рупносітчасту оболонку.

Гірчицю сарептську поділяють на 8 різновидностей: інтегрі-?олія (уйл ШещЩоііа Зіпзк); субінтегріфолія (уйг. зиЬіпіег£гі/о!іа іітк)', криспіфолія (уял сгізрі/оііа Вазііеу) і субкриспіфолія (уол иЬстрІ/оііа 5іп$к); японіка (уаг. ]аропіса Ваїпеу); монголіка (у<зг поп§оііса Зіпзк); сарептана (упг. аагерїапа Зіпзк); субсарептана

зиЬзагеріапа 8ітк).

За господарською класифікацією гірчиця сарептська має 10

гипів.

/. Аравійський — найбільш скоростиглий, низькорослий, з ду­же сильним висипанням насіння;

2. Індійський — дуже скоростиглий і низькорослий, насіння жильно висипається з плодів, маловрожайний, низькоолійний;

3. Афганський — скоростиглий, середньої величини, врожай­ності та олійності;

4. Малоазійський — скоростиглий, трохи вищий за афгансь­кий тип, насіння легко висипається, середньої врожайності, ни­зькоолійний;

5. Південно-східний — скоростиглий, середньої величини, вро­жайність середня та висока, олійний. До цього типу відноситься гірчиця, шо вирощується в Росії, Україні, Білорусі;

6. Алтайський — середньостиглий, середньо- та високорослі рослини, середньої врожайності. Вміст олії середній та високий;

7. Західно-китайський (кашгарський) — пізньостиглий, висо­корослий, високої врожайності й олійності. Зустрічаються білі насіннєві та слабоосипаючі форми;

8. Монгольський — середньостиглий та пізньостиглий, росли­ни середньорослі та високорослі, тип середньо- та високовро­жайний, вміст олії середній та високий;

9. Японський — середньо- і пізньостиглий, рослини високоро­слі, насіння легко висипається. Головним чином овочевого на­пряму;

10. Корейський — дуже скоростиглий, середньорослий, насін­ня сильно висипається, тип — низьковрожайний, вміст олії ни­зький.

Гірчиця біт — 5іпарі$ аіЬа Ь. — однорічна рослина, шо нале­жить до родини капустяних — Вгаззісасеає. Рослини мають стриж­невий корінь. Стебло пряме, гіллясте, вкрите жорсткими щети­нистими волосками. Нижні листки знаходяться на черешках дов-

177

жиноюдо 5 см. Пластинка листка ліроподібно-перистонадрізана. Листки мають нерівномірно виїмчасті краї. Верхні листки зна­ходяться на коротких черешках.

Суцвіття китицеподібне, багатоквіткове. Чашолистики дов­жиною 4—6 мм, зовнішні — подовжені, мають закруглений перх, внутрішні — продовгувато-овадьні, більш широкі та загострені, на кінці покриті рідкими волосками або голі. Пелюстки квіток жовті. Зовнішні тичинки дрібні, внутрішні — більш крупніші. Зав'язь коротка. Пилок гірчиці білої довго зберігає здатність до проростання. Перехресне запилювання гірчиці білої відбуваєть­ся за допомогою комах, бджіл, джмелів.

Плід — стручок майже циліндричної форми, довжиною від 2 до 4 см, шириною від 3 до 4 мм, грубий, вкритий жорсткими волосками. Стручки, в основному, розташовані під прямим ку­том. Насіння кулясте, діаметром 1,5-2,0 мм, блідо-жовте, гла­деньке. Стручок містить від 4 до 6 насінин.

Встановлено такі різновидності гірчиці білої:

• культурна — у аг, уи/^атАіе/ — стебло, листки, плоди опу­шені жорсткими, щетинистими волосками. Листки ліроподіб-но-перистонадрізані. Насіння жовте, матове шароподібної форми;

• бур 'яно-польова — уаг. те/апозрегта А/е/. — має коричнево-бурий колір насіння. Зустрічається у вигляді домішок у посівах культурної темнонасінної гірчиці;

• бур 'яно-польова — юг. Оіззесіа (Іа$.) А/е/. — стебло та лист­ки покриті білими, рідкими, короткими волосками. Листки гли-бокоперистороздільні. Стручки не мають опушення або слабко опушені. Насіння буровато-коричневого кольору.

Народногосподарське значення

Гірчиця — цінна олійна культура. У насінні гірчиці сарептсь-кої (сизої) міститься 35—47% олії, у насінні гірчиці білої — 30— 40%. Олія гірчиш має високі харчові властивості. її використо­вують у рибоконсервному, кондитерському, хлібопекарському, маргариновому, миловарному виробництвах.

Насіння гірчиці містить ефірну олію — 0,5-1,7% (сарептська) і 0,1 — 1,1% (біла), яка використовується в парфумерії.

За сприятливих кліматичних умов урожай насіння гірчиці до­сягає 20—25 ц/га при олійності до 50%.

Загатьною особливістю сортів гірчиці є вміст в олії високо-молекулярних жирних кислот — ерукової й ейкозенової, які зни­жують харчову цінність олії, а також ускладнюють технологію

178

виробництва маргарину та сприяють помутнінню олії при її збе­ріганні.

Доброю харчовою олією вважається та, яка містить від 5 до 15% насичених кислот, ліноленової кислоти — від 20 до 60 або олеїнової — 80% при повній відсутності ерукової та ейкозенової кислот. Олія гірчиці, що містить менш 18% ерукової кислоти, не поступається за харчовою цінністю оливковій олії.

З макухи гірчиці отримують порошок зі специфічним жагу­чим смаком, який застосовується для виробництва столової гір­чиці та гірчичників.

Гірчиця — добрий медонос.

Гірчицю білу іноді використовують як ранній зелений корм (до створення стручків). Гірчиця сарептська також вирощується як зелений корм, силос, зелені добрива (сидерати).

Сорти гірчиці

Тавричанка — відноситься до виду гірчиця сарептська. Одно­річна трав'яниста рослина заввишки 120-125 см. Тривалість ве­гетаційного періоду 85-90 днів. Плід — стручок, насіння дрібне, кулясте. Маса 1000 насінин 4,0-4,5 г. Урожайність насіння 21 ц/га, олійність 41—42%. Вміст ерукової кислоти в олії 0—2%, алілової (ефірної) олії — 0,7-0,8%. Сорт стійкий до вилягання рослин та обсипання насіння. Середньостійкий проти хвороб і шкідників. Рекомендується для вирощування в степовій та лі­состеповій зонах. Сорт виведено в Інституті олійних культур УААН.

Тавричанка 5 — відноситься до виду гірчиця сарептська. Рос­лини мають міцне стебло висотою 140—150 см. Плід -— стручок. Насіння дрібне, маса 1000 насінин 4,5-5,0 г. Тривалість вегета­ційного періоду 85-90 днів. Урожайність сорту 23 ц/га. Олій­ність насіння 40-41%. Вміст ерукової кислоти в олії 4,5%, ефір­ної олії — 0,8-0,9 %. Сорт стійкий до вилягання рослин та виси­пання насіння. Середньостійкий проти хвороб та шкідників. Рекомендований для вирощування в степовій та лісостеповій зоні, на Поліссі. Сорт створено в Інституті олійних культур УААН.

Тавричанка 15 — відноситься до виду гірчиця сарептська. Три­валість вегетаційного періоду 90—95 днів. Рослини заввишки 145-155 см. Маса 1000 насінин 4,5-5,0 г. Урожайність насіння 25 ц/га, олійність 41,5%. Вміст ерукової кислоти в олії 7,8%, ефірної олії в насінні — 0,9%. Сорт стійкий до вилягання та висипання на­сіння. Середньостійкий проти хвороб та шкідників. Рекомендо-

179

ваний для вирощування в лісостеповій зоні. Сорт виведено в Інституті олійних культур УААН.

На 2001 р. до Реєстру занесено 6 сортів гірчиці.

Технологія вирощування, післязбиральна обробка і зберігання насіння

Місце в сівозміні. Насіннєві посіви гірчиці в сівозміні розмі­щують по чорному пару, після озимих зернових, зернобобових культур, люцерни. Ярові зернові як попередник не використову­ються. Не розміщують гірчицю в сівозміні після гірчиш, ріпаку, інших капустяних культур, проса, однорічних трав.

Добрива. Гірчиця досить чуйна до внесення добрив. При ви­рощуванні гірчиці сарептської під оранку вносять 1-2 ц/га амі­ачної селітри, 2-3 ц/га суперфосфату. При вирощуванні гірчиці білої рекомендується внесення під оранку гною 40 т/га і фос­форних добрив — Р₄₀-₆₀-

Основний обробіток ґрунту. Після збирання озимих зернових та зернобобових культур поле лущать на глибину 6—8 см і далі виконують оранку на 23-25 см. В міру відростання бур'янів по­ле культивують і підтримують у чистому стані від бур'янів.

При засміченні коренепаростковими бур'янами після збирання озимих або зернобобових культур поле готують за системою по­ліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту й здійснюють глибоку оранку на глибину 28—30 см. У цьому випадку оранку проводять наприкінці вересня або на початку жовтня. Зяб після оранки вирівнюють.

При вирощуванні гірчиці після люцерни поле лущать або дис­кують на глибину 6—8 см, здійснюють глибоку оранку на 28— ЗО см. Далі зяб вирівнюють і підтримують у чистому стані від бур'янів.

При сильній засміченості поля коренепаростковими або ко­реневищними бур'янами механічні заходи боротьби з ними по­єднують з хімічними. Гербіциди суцільної дії (раундап, ураган) вносять по вегетуючих бур*янах до проведення оранки. Оранку здійснюють на глибину 28—30 см після закінчення дії гербіцидів на бур'яни.

Зяб восени вирівнюють.

Передпосівний обробіток грунту починають при його дости­ганні. Цей обробіток складається з боронування й наступної куль­тивації на глибину 5—6 см. Перед сівбою проводять коткування грунту кільчастими котками. На сильно засмічених полях одно-

180

річними ранніми ярими бур'янами культивацію проводять через 10—12 днів після боронування, коли проростуть ці види бур'я­нів. При вирощуванні гірчиці в зоні недостатнього та нестійкого зволоження поле культивують весною лише 1 раз.

Сіють гірчицю на насіннєвих ділянках з шириною міжряддя 45 або 70 см. Рядовий посів гірчиці з шириною міжряддя 15 см застосовують на відносно чистих від бур'янів полях, коли вдало­ся ефективно знищити бур'яни в осінній період і рано весною до сівби.

За 1—3 місяці до сівби насіння обробляють протруювачами (вітавакс 200, фурадон, промет 400).

Норма висіву схожого насіння при ширині міжряддя 15 см гірчиці сарептської становить 5,0 кг/га, гірчиці білої — 8,0 кг/га; при широкорядному способі сівби — відповідно 4 і 6 кг/га. Гли­бина заробки насіння 3—5 см. Після сівби поле обов'язково кот­кують. У вологі роки, коли грунти перезволожені, коткування замінюють на боронування.

Догляд за посівами. При створенні ґрунтової кірки, появі схо­дів ранніх ярих бур'янів виконують досходове боронування. У випадках масового проростання бур'янів на посівах гірчиці про­водять післясходове боронування. Посіви гірчиці боронують не раніше фази 4—5 листків у рослин. Боронування виконують упо­перек рядків, у суху, сонячну погоду. Міжряддя посівів обробля­ють в міру появи сходів бур'янів.

Після появи сходів гірчиці посіви ретельно обстежують на наявність хрестоцвітої блішки. Залежно від кількості блішок, її порога шкодочинності, застосовують крайовий обробіток посі­вів або обробляють весь насіннєвий посів децисом, карате, акта-ра, актеллік або аналогічними препаратами.

Проти клопів, гусені, капустяної молі, ріпакового пильщика, листоїда застосовують ті самі інсектициди.

Ефективно обробляти посіви гірчиці свіжим ентобактерином — 1-3 кг/га препарату.

Збирання врожаю гірчиці сарептської двофазне. Гірчицю ско­шують у валки при вологості насіння 25%, коли воно має типо­вий для насіння колір, нижні листки опадуть, рослини світло-жовтого відтінку. Якщо посіви не засмічені, застосовують пряме комбайнування.

Валки вимолочують зернозбиральними комбайнами через 3—4 дні після скошування при вологості насіння гірчиці не більше 10—11 %. Цю роботу виконують в ранковий, вечірній, нічний час.

181

Гірчицю білу, стручки якої майже не розтріскуються й насін­ня не висипається, збирають прямим комбайнуванням при пов­ній стиглості насіння.

Післязбиральна обробка насіння. Насіння гірчиці, що поступи­ло на тік, підлягає первинній очистці. Для цього використову­ють ОВП-20А, ОВС-20, «Петкус К527 А10», зерноочисні агрега­ти ЗАВ-20.

При підвищеній вологості насіння його сушать методом ак­тивного вентилювання. За відсутності сушарок активного вен­тилювання насіння сушать на відкритих майданчиках. Після до­ведення вологості насіння до 9% проводять вторинну очистку за допомогою машин ОС-4,5, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1».

Насіння гірчиці зберігають при вологості 9% у мішках за за­гальноприйнятими правилами. У цей період здійснюють систе­матичний органолептичний контроль за зовнішнім виглядом, запахом насіння та аналітичний контроль за його посівними яко­стями, ураженістю шкідливими комахами та кліщами. Спостері­гають за кожною партією і контрольною одиницею.

Температуру насіння при його зберіганні визначають у перші З місяці через 2-3 дні, взимку — 1 раз у тиждень, весною — кожен день.

Вологість насіння визначають 1 раз на місяць, коли темпера­тура повітря нижче 0°С, а також після кожної обробки.

Схожість насіння перевіряють 1 раз у 4 місяці й наприкінці строку зберігання.

Методи прискореного розмноження насіння нових сортів

Прискорене розмноження сортів застосовують для більш швид­кого отримання насіння дефіцитних і перспективних сортів гір­чиці.

Відібране насіння сорту висівають на насіннєвих ділянках, розміщуючи їх на родючому ґрунті.

Строки сівби — оптимальні дая кожної зони вирощування. Ширина міжряддя 70 см. Посіви розріджені, густота стояння рослин 0,8 млн./га.

У період вегетації посіви підтримують у чистому стані від бу­р'янів. Здійснюють міжрядний обробіток та ручне прополюван­ня. Особливу увагу приділяють виполюванню хрестоцвітих бу­р'янів та інших капустяних культур. Проводять видові та сортові прочистки, вилучаючи всі нетипові для даного сорту рослини. Отримане насіння апробують як еліту.

182

Гірчицю білу, стручки якої майже не розтріскуються й насін­ня не висипається, збирають прямим комбайнуванням при пов­ній стиглості насіння.

Післязбиральна обробка насіння. Насіння гірчиці, що поступи­ло на тік, підлягає первинній очистці. Для цього використову­ють ОВП-20А, ОВС-20, «Петкус К527 А10», зерноочисні агрега­ти ЗАВ-20.

При підвищеній вологості насіння його сушать методом ак­тивного вентилювання. За відсутності сушарок активного вен­тилювання насіння сушать на відкритих майданчиках. Після до­ведення вологості насіння до 9% проводять вторинну очистку за допомогою машин ОС-4,5, СМ-4, «Петкус-Гігант К-531/1».

Насіння гірчиці зберігають при вологості 9% у мішках за за­гальноприйнятими правилами. У цей період здійснюють систе­матичний органолептичний контроль за зовнішнім виглядом, запахом насіння та аналітичний контроль за його посівними яко­стями, ураженістю шкідливими комахами та кліщами. Спостері­гають за кожною партією і контрольною одиницею.

Температуру насіння при його зберіганні визначають у перші З місяці через 2-3 дні, взимку — 1 раз у тиждень, весною — кожен день.

Вологість насіння визначають 1 раз на місяць, коли темпера­тура повітря нижче 0°С, а також після кожної обробки.

Схожість насіння перевіряють 1 раз у 4 місяці й наприкінці строку зберігання.

Методи прискореного розмноження насіння нових сортів

Прискорене розмноження сортів застосовують для більш швид­кого отримання насіння дефіцитних і перспективних сортів гір­чиці.

Відібране насіння сорту висівають на насіннєвих ділянках, розміщуючи їх на родючому ґрунті.

Строки сівби — оптимальні дая кожної зони вирощування. Ширина міжряддя 70 см. Посіви розріджені, густота стояння рослин 0,8 млн./га.

У період вегетації посіви підтримують у чистому стані від бу­р'янів. Здійснюють міжрядний обробіток та ручне прополюван­ня. Особливу увагу приділяють виполюванню хрестоцвітих бу­р'янів та інших капустяних культур. Проводять видові та сортові прочистки, вилучаючи всі нетипові для даного сорту рослини. Отримане насіння апробують як еліту.

182

Для прискореного розмноження сортів використовують штучні умови фітотронів та зимових теплиць. Це дає змогу отримати додатковий урожай насіння в зимовий період.

Методика виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння

Первинне насінництво сортів гірчиці виконують науково-дослідні установи-оригінатори сортів. Вони вирощують маточне та суперелітне насіння. Елітне насіння сортів гірчиці вирощують дослідні господарства, елітно-насінницькі господарства, а за до­говорами — інші наукові установи. Насінням першої репродук­ції засівають виробничі площі в господарствах для отримання товарного насіння. Сортопоновлення безерукових та малоеру-кових сортів гірчиці проводять щорічно, а високоерукових — 1 раз у 2 роки.

Насінництво сортів гірчиці сарептської здійснюють за такою схемою: розсадник відбору, насіннєвий розсадник (супереліта), еліта. У розсаднику відбору вирощують маточне насіння. У цьому розсаднику висівають насіння супереліти останнього випуску на площі не менш як 0,10 га. Сіють кукурузними саджалками, гніз­довим способом, плоша живлення на одну рослину — 0,5x0,25 м по 3—5 насінин у кожне гніздо. У період проривки в гнізді зали­шають по одній рослині. Сильно розріджений посів не рекомен­дується, оскільки посилюється гіллястість рослин і значно запіз­нюється достигання.

Рослини насіннєвої еліти відбирають у полі за ознаками ско­ростиглості, могутності розвитку, круттності насіння. Відбира­ють не менш 2000 елітних рослин. У лабораторії відбирають бли­зько 1500 найбільш урожайних рослин, які потім аналізують на олійність насіння. Після аналізу залишають близько 800 рослин, які, в свою чергу, аналізують на вміст ефірної олії в насінні. За вмістом ефірної олії вибраковують ще 300 рослин. Насіння най­кращих 500 рослин об'єднують для одержання маточного насін­ня і використовують для сівби в насіннєвому розсаднику.

У насіннєвому розсаднику вирощують насіння супереліти. Пло­ща цього розсадника визначається потребою в насінні еліти да­ного сорту з урахуванням страхового фонду в розмірі 30% за­гальної потреби в насінні супереліти. Норма висіву насіння змен­шується на 20-25% проти прийнятих норм для даної конкретної агрозони. Посіви супереліти ізолюють від посівів еліти та інших репродукцій. На посівах супереліти проводять дві сортопрочист-

183

ки: до цвітіння та перед достиганням. У період сортопрочисток вилучають з посівів нетипові для сорту й уражені хворобами ро­слини.

Для підтримання спадкових ознак сорту та посилення різно­якісності сортової популяції до насіння супереліти даного року домішують 10—15% насіння супереліти випуску попереднього року.

На третій рік з цього насіння отримують еліту. Площа посіву еліти визначається потребою в насінні першої репродукції з ура­хуванням страхового фонду в розмірі 30% загальної потреби в насінні еліти. На посівах еліти виконують дві видові прочистки: перед цвітінням і перед достиганням. При проведенні прочис-ток вилучають нетипові рослини, інші хрестоцвіті культури. До­мішка форм, що виходять за межі сорту (більша частина по ко­льору насіння — домішка сизого насіння в жовтонасіннєвих сор­тів), може становити не більш 0,4%. Насіння першої репродукції вирощують з насіння еліти.

Всеросійським інститутом олійних культур (Росія, м. Крас-нодар) запропоновано схему поліпшеного насінництва гірчиці сарептської. Ця схема передбачає введення додаткової ланки у схему насінництва: вводять розсадник оцінки потомств після роз­садника відбору.^У розсаднику оцінки потомств вирощують ма­точне насіння. Його отримують із суміші насіння кращих по­томств елітних рослин, що перевищили контроль (супереліту сор­ту) за основними господарсько-цінними ознаками. Відбір насіннєвої еліти в розсаднику відбору проводять в обсязі 500-1000 рослин, але обмолочують тільки центральну китицю. Оці­нюють елітні рослини на олійність і на вміст ефірної олії тільки за потомствами.

Насіннєвий розсадник оцінки потомств з кожного сорту за­кладають у кількості 160-200 родин — потомств кращих з 500-1000 рослин, що були відібрані в розсаднику відбору. Кращі ро­дини, що перевищили контроль, виділяють, змішують, створю­ючи таким чином маточне насіння сорту.

Насінництво білої гірчиці проводять методом індивідуально-родинного добору.

У насіннєвому розсаднику першого року висівають насіння окремих рослин у кількості не менш 300 потомств. У період ве­гетації проводять видові та сортові прочистки. За даними польо­вої та лабораторної оцінки підбирають кращі 100— 150 родин (не менше) для сівби в насіннєвому розсаднику другого року. У ньому

184

здійснюється перевірка на якість насіння (вміст ерукової кисло­ти, ефірної олії). Кожну родину висівають окремо для більш ві­рогідної оцінки. Одночасно частина насіння від кожної родини насіннєвого розсадника використовується для ретельної оцінки на вміст у насінні гірчиці ерукової кислоти, на стійкість проти ураження хворобами, до вилягання рослин, осипання насіння.

У насіннєвий розсадник другого року включають частину на­сіння від кращих родин насіннєвого розсадника попереднього року. Таким чином, у насіннєвих розсадниках накопичується найкраще насіння.

Отримане насіння кращих родин насіннєвого розсадника дру­гого року за даними польового та лабораторного аналізів об'єд­нують і використовують для сівби супереліти, а далі — еліти.

Збирання насіннєвих ділянок здійснюють при повній стигло­сті насіння протягом 3—4 днів.

Апробація сортових посівів гірчиці та ґрунтконтроль

Апробацію сортових посівів гірчиці проводять на всіх насін­ницьких посівах. Крім цього, апробують посіви, де було висіяне насіння дефіцитних та перспективних сортів. Апробацію посівів необхідно закінчити не пізніше як за 2—3 доби до початку зби­рання.

На посіви гірчиці, що підлягають апробації, повинні бути до­кументи, які свідчать, шо сівба проводилась певним сортом.

До апробації сортових посівів гірчиці приступають на почат­ку квітування. Посіви апробують шляхом візуального огляду ро­слин на пні без відбору снопів.

Максимальна площа відбору одного зразка становить для гір­чиці сарептської — 25 га, білої — 10 га. Кількість пунктів огляду рослин по діагоналі поля 25. Кількість рослин, що оглядають у кожному пункті, І0. Просторова ізоляція насіннєвої ділянки 500 м, а за наявності природних перешкод — 250 м.

Для сортів гірчиці типовість визначають шляхом аналізу ви­соти стебла, його розгалуженості, форми листків, виду суцвіття, забарвлення квіток, форми і розміру стручків, притиснення або відхилення від стебел стручків.

Засміченість посівів гірчиці важковідокремлюваними культур­ними рослинами та бур'янами родини капустяних визначають у відсотках.

При засміченості посівів више 5% їх вибраковують. За наяв­ності у посівах гірчиш вище 3% таких бур'янів, як гірчак роже-

185

вий та гумай, насіння яких важко відокремлюється від насіння гірчиці, посіви гірчиці реєструють, але на насіннєві цілі зібране насіння вважають непридатним.

Типовість гірчиці білої визначають на основі сортових доку­ментів і огляду рослин на корені. Від кожної рослини відбира­ють по 2 стручки в нижньому ярусі й складають у мішечок. Під час аналізу їх обмолочують і підраховують. За результатами під­рахунку насіння визначають кількість засміченості буронасін-ною різновидністю у відсотках.

Типовість сортів гірчиці визначають також за допомогою грунт-контролю. Отримане насіння з насіннєвої ділянки висівають у двох повтореннях (з розрахунком, що в кожному повторенні бу­де по 500 рослин) у зимовий період у фітотронах, зимових теп­лицях або наступного року весною в польових умовах. На основі аналізу рослин за апробаційними ознаками визначають типо­вість та чистоту сорту, насіння якого було отримане попереднього року.

РИЦИНА

Систематика й морфологія

Рицина — Шсіпиз соттипіз І. — належить до родини моло­чайних — ЕирИогЬіасеае. Це багаторічна, однодомна, роздільно­статева, перехреснозапилювана (вітрозапилювана) рослина. В Україні та у країнах помірного клімату вона припиняє вегетацію з настанням осінніх приморозків, тому її культивують як одно­річну культуру.

Корінь стрижневий, проникає в грунт на глибину до 3 м і в боки — до 2 м.

Стебло колінчасте, порожнє в середині, галузисте, в умовах півдня, залежно від сорту, заввишки 0,5—3,0 м. Стебло й гілки зелені, сизі, темно-червоні або фіолетові, нерідко вкриті воско­вим нальотом і закінчуються суцвіттям — китицею. Центральне стебло в сортів, які вирощують в Україні, має 5—12 міжвузлів при висоті штамба 30—100 см. Чим менше міжвузлів, тим швид­ше утворюється й зацвітає центральна китиця.

Листя велике, щитовидне, голе, блискуче, 7—11 -лопатеве, на довгих черешках. Прилистки перетинчасті. За облистяністю фор­ми й сорти рицини поділяють на сильно- (листя не спадає до збирання) і слабооблистяні, в яких у період достигання цент-

186

вий та гумай, насіння яких важко відокремлюється від насіння гірчиці, посіви гірчиці реєструють, але на насіннєві цілі зібране насіння вважають непридатним.

Типовість гірчиці білої визначають на основі сортових доку­ментів і огляду рослин на корені. Від кожної рослини відбира­ють по 2 стручки в нижньому ярусі й складають у мішечок. Під час аналізу їх обмолочують і підраховують. За результатами під­рахунку насіння визначають кількість засміченості буронасін-ною різновидністю у відсотках.

Типовість сортів гірчиці визначають також за допомогою грунт-контролю. Отримане насіння з насіннєвої ділянки висівають у двох повтореннях (з розрахунком, що в кожному повторенні бу­де по 500 рослин) у зимовий період у фітотронах, зимових теп­лицях або наступного року весною в польових умовах. На основі аналізу рослин за апробаційними ознаками визначають типо­вість та чистоту сорту, насіння якого було отримане попереднього року.

РИЦИНА

Систематика й морфологія

Рицина — Шсіпиз соттипіз І. — належить до родини моло­чайних — ЕирИогЬіасеае. Це багаторічна, однодомна, роздільно­статева, перехреснозапилювана (вітрозапилювана) рослина. В Україні та у країнах помірного клімату вона припиняє вегетацію з настанням осінніх приморозків, тому її культивують як одно­річну культуру.

Корінь стрижневий, проникає в грунт на глибину до 3 м і в боки — до 2 м.

Стебло колінчасте, порожнє в середині, галузисте, в умовах півдня, залежно від сорту, заввишки 0,5—3,0 м. Стебло й гілки зелені, сизі, темно-червоні або фіолетові, нерідко вкриті воско­вим нальотом і закінчуються суцвіттям — китицею. Центральне стебло в сортів, які вирощують в Україні, має 5—12 міжвузлів при висоті штамба 30—100 см. Чим менше міжвузлів, тим швид­ше утворюється й зацвітає центральна китиця.

Листя велике, щитовидне, голе, блискуче, 7—11 -лопатеве, на довгих черешках. Прилистки перетинчасті. За облистяністю фор­ми й сорти рицини поділяють на сильно- (листя не спадає до збирання) і слабооблистяні, в яких у період достигання цент-

ральних китиць починається своєрідна фаза біологічного спо­кою. На цей час ріст і утворення бічних пагонів, китиць і лист­ків припиняється, а значна кількість листків, що утворилися ра­ніше, опадає.

Рослина однодомна, роздільностатева, чоловічі квітки розмі­щені в нижній частині суцвіття, жіночі — у верхній (зустрічаю­ться рослини тільки з чоловічими або жіночими квітками, а та­кож дисперсні форми); квітки дрібні, з простою оцвітиною з п'ятьма пелюстками, майже сидячі. Бутон чоловічої квітки ши-рококонічний чи овальний, з великою кількістю тичинок. Жіно­ча квітка вузькоконічна. Зав'язь тригніздова, з трьома дволопа­тевими приймочками, забарвленими в яскраво-червоний, зрідка в жовтий колір. На кожній рослині, залежно від сорту й умов вирощування, утворюється від 1—3 до 10 китиць.

Плід — коробочка, що має три гнізда. У кожному з них міс­титься по одній насінині. В одних сортів рицини коробочки вкриті типами, в інших — без шипів. У деяких сортів стулки коробоч­ки при достиганні розпадаються (при цьому висипається насін­ня), в інших — коробочки не розтріскуються. Розмір коробочки здебільшого не перевищує 3 см у діаметрі. Коробочки зібрані в китиці. До її центрального стрижня прикріплені розгалужені пло­доніжки, на яких сидять коробочки. Залежно від сорту останні можуть бути розміщені нещільно або щільно, закриваючи собою весь стрижень. Залежно від довжини плодоніжок і розміщення китиць, їхні форми бувають: конічні, циліндричні, тупо- та ши-рококонічні.

Насіння рицини — горішок з гладенькою, блискучою повер­хнею, різноманітне за формою, розміром і забарвленням. У деяких сортів насінини спереду звужені; на звуженому кінці є сосочко-подібний виступ — карункула. У сортів перського підвиду вона при дозріванні засихає й залишається у вигляді сухої зморщеної плівки. Насінина вкрита твердою, але крихкою шкіркою, шо має мозаїчний малюнок. Основне забарвлення — сіре, блакитнувате. коричневе або червоне, з білим, світло-сірим, світло-коричневим або рожевим малюнком. Розмір насінини 0,5—3,0 см завдовжки. Маса 1000 дрібних насінин 160—290 г, середніх — 290—350, круп­них — 350 г і більше; найкрупніших — близько 1000 г.

Ядро біле, оліїсте, у середньому становить 77% маси насіння, а лушпиння — 17—28%.

Класифікація рицини. Рід Шсіпиз І., за класифікацією В.А. Мошкіна, представлений одним політиповим видом Я. сот-

187

типіз Ь. — рицина звичайна, розчленованим на 6 підвидів, 25 різновидностей.

1. 5иЬзр. соттипіз Ь. — підвид звичайний. Рослини високі й середньої висоти (1,0—2,5 м), гіллясті й однокитицеві, з пофар­бованим стеблом, часто без воскового нальоту; китиці довжи­ною 15—20 см, нещільні й середньої щільності; коробочки вели­кі, рідше — дрібні подовжено-конічні, діаметром 1,5—3,0 см, зі швом на стулках, не розтріскуються; насіння яйцеподібне, дов­жиною 1,3—2,0 см, червоне чи коричневе, з великою карунку-лою; листя довжиною 10—15 см, з 7—9 лопатями. Підвид про­дуктивний, посухостійкий, має багато гібридів з іншими підви­дами, а також декоративні форми.

Підвид включає різновидності:

• звичайна — стебло червоне або коричневе, без воскового нальоту; коробочки крупні, коричневі, бурі або малинові;

• рожева — стебло рожеве або фіолетове з восковим нальо­том; коробочки крупні, рожеві, оранжеві або бурі;

• дрібнонасіннєва — рослини середньої висоти; стебло черво­не, коричневе або фіолетове; коробочки дрібні, діаметром 1,2— 2,0 см, зі швом, не розтріскуються; насіння дрібне (1,0—1,8 см) з карункулою й без неї (сорт Червона);

• зелена ~ стебло зелене, іноді з восковим нальотом; коро­бочки крупні й середньої величини;

• коротковузлова — рослини низькорослі (0,5—1,0 м), з уко­роченими міжвузлями (1,5—3,0 см); стебло червоне або фіолето­ве, з восковим нальотом і без нього; коробочки середньої вели­чини, не розтріскуються.

2. 5иЬзр. репісиз — підвид перський. Рослини високі й серед­ньої величини (1,2—2,0 м), слабогіллясті чи однокитицеві, кити­ці довгі, щільні; коробочки дрібні, діаметром 1,2—2,0 см, куляс­ті, з короткими плодоніжками, без шва, розтріскуються (у нових селекційних сортів — зі швом, не розтріскуються); насіння оваль­не, дрібне, завдовжки 0,8—1,4 см, сіре, коричнювато-сіре, без карункули; листя довжиною 15—25 см, дуже розчленоване, змор­шкувате. Підвид сформувався у помірному кліматі (Передня Азія), характеризується доброю продуктивністю, холодостійкий; за ре­акцією на фотоперіод — довгоденний; має багато гібридів з ін­шими підвидами.

Підвид включає такі різновидності:

• перська — стебло сизе (зелене), рідко фіолетове, з восковим нальотом; коробочки кулясті, дрібні, без шва, розтріскуються;

188

типіз Ь. — рицина звичайна, розчленованим на 6 підвидів, 25 різновидностей.

1. 5иЬзр. соттипіз Ь. — підвид звичайний. Рослини високі й середньої висоти (1,0—2,5 м), гіллясті й однокитицеві, з пофар­бованим стеблом, часто без воскового нальоту; китиці довжи­ною 15—20 см, нещільні й середньої щільності; коробочки вели­кі, рідше — дрібні подовжено-конічні, діаметром 1,5—3,0 см, зі швом на стулках, не розтріскуються; насіння яйцеподібне, дов­жиною 1,3—2,0 см, червоне чи коричневе, з великою карунку-лою; листя довжиною 10—15 см, з 7—9 лопатями. Підвид про­дуктивний, посухостійкий, має багато гібридів з іншими підви­дами, а також декоративні форми.

Підвид включає різновидності:

• звичайна — стебло червоне або коричневе, без воскового нальоту; коробочки крупні, коричневі, бурі або малинові;

• рожева — стебло рожеве або фіолетове з восковим нальо­том; коробочки крупні, рожеві, оранжеві або бурі;

• дрібнонасіннєва — рослини середньої висоти; стебло черво­не, коричневе або фіолетове; коробочки дрібні, діаметром 1,2— 2,0 см, зі швом, не розтріскуються; насіння дрібне (1,0—1,8 см) з карункулою й без неї (сорт Червона);

• зелена ~ стебло зелене, іноді з восковим нальотом; коро­бочки крупні й середньої величини;

• коротковузлова — рослини низькорослі (0,5—1,0 м), з уко­роченими міжвузлями (1,5—3,0 см); стебло червоне або фіолето­ве, з восковим нальотом і без нього; коробочки середньої вели­чини, не розтріскуються.

2. 5иЬзр. репісиз — підвид перський. Рослини високі й серед­ньої величини (1,2—2,0 м), слабогіллясті чи однокитицеві, кити­ці довгі, щільні; коробочки дрібні, діаметром 1,2—2,0 см, куляс­ті, з короткими плодоніжками, без шва, розтріскуються (у нових селекційних сортів — зі швом, не розтріскуються); насіння оваль­не, дрібне, завдовжки 0,8—1,4 см, сіре, коричнювато-сіре, без карункули; листя довжиною 15—25 см, дуже розчленоване, змор­шкувате. Підвид сформувався у помірному кліматі (Передня Азія), характеризується доброю продуктивністю, холодостійкий; за ре­акцією на фотоперіод — довгоденний; має багато гібридів з ін­шими підвидами.

Підвид включає такі різновидності:

• перська — стебло сизе (зелене), рідко фіолетове, з восковим нальотом; коробочки кулясті, дрібні, без шва, розтріскуються;

188

• зєленостєблова — стебло зелене, без воскового нальоту; ко­робочки без шва, розтріскуються;

• нерозтріскувана — рослини слабогіллясті або однокитице-ві, з високим штамбом (30—70 см); стебло сизе (зелене), з воско­вим нальотом і без нього; коробочки дрібні, зі швом, не розтрі­скуються; насіння дрібне і середнього розміру, іноді з невели­кою карункулою (сорт ВНИИМК-165 поліпшений);

• фіолетовостеблова — рослини слабогіллясті, однокитице-ві; стебло фіолетове, з восковим нальотом; коробочки здебіль­шого не розтріскуються (сорт Донська крупнокісна).

3. 5иЬзр. зіпетіз ~ підвид китайський. Рослини низькорослі й середньої висоти (0,5—1,5 м), гіллясті, у більшості з дрібним ли­стям; китиці нещільні; коробочки великі чи середні, кулясті, зі швом, не розтріскуються; плодоніжки довгі (2—5 см); насіння овальне, велике чи середнє, темно-сіре, з карункулою.

Різновидності рицини підвиду китайський:

• китайська — рослини низькорослі, сизо-зелені, гіллясті; китиці короткі;

• фіолетова — рослини низькорослі, гіллясті, стебло фіоле­тове, рожеве чи червоне; китиці короткі;

• японська — рослини середньої висоти (1,0—1,5 м), слабо­гіллясті, стебло сизо-зелене; китиці довгі, нещільні; коробочки великі, не розтріскуються; насіння темно-сіре, з карункулою; листя велике.

4. ЗиЬзр. іпШсиз — підвид індійський. Рослини високі чи серед­ньої висоти (1—3 м), часто з сильним восковим нальотом, гілля­сті; китиці конічні, довгі, нещільні; коробочки подовжені, вели­кі чи дрібні, без шипів чи з довгими тонкими шипами; довгими плодоніжками (2—5 см) зі швом на верхівках чи без нього, іноді розтріскуються; насіння подовжене (0,8—2,0 см), з вузькою ка­рункулою; листя завдовжки 15—25 см, з 7—9 лопатями.

Підвид включає 4 різновидності:

• індійська — рослини фіолетові, іноді червоні, гіллясті, з дрібними коробочками й насінням;

• сіролиста дрібноплідна — рослини сизо-зелені, з дрібними коробочками й насінням;

• сиза крупноплідна — рослини сизо-зелені, з великими ко­робочками й насінням;

• фіолетова крупноплідна — рослини слабогіллясті, з фіоле­товим, бузковим чи червоним стеблом, великими коробочками і насінням.

189

5. ЗиЬзр. гапгіЬагіпиз — підвид занзібарський. Рослини висо­тою 0,5—5,0 м, гіллясті, стебло товсте, сизо-зелене, червоне чи фіолетове; китиці короткі, рідше довгі, овальні, нещільні; коро­бочки великі й середньої величини, без шва, з грубими коротки­ми шипами, в більшості такі, що розтріскуються: насіння вели­ке, рідше середньої величини, кулясте чи подовжене (прямокут­не), рожево-червоне чи оранжеве, з широкою карункулою; листя велике (20—30 см) з довгими черешками, з 9~ 11 лопатями. Під­вид пізньостиглий, дуже тепло- і вологолюбний.

Різновидності рицини підвиду занзібарський:

• занзібарська — рослини високі, зелені, без воскового на­льоту; коробочки великі, без шва, часто такі, що розтріскуються; насіння велике, кулясте, оранжеве чи червоне;

• сиза — рослини високі й середньої висоти (1—3 м), гілляс­ті, зелені, з восковим нальотом; коробочки середньої величини, без шва, часто такі, що не розтріскуються; насіння коричневе, завдовжки 1,0—1,6 см. Існує багато гібридних форм;

• пурпурна — рослини високі, з фіолетовим, рожевим чи чер­воним стеблом; коробочки великі чи середньої величини, без шва; насіння найчастіше червоне, з рожевою мозаїкою;

• довгоплідна — рослини міцні, високі (3—5 м) з зеленим, фіолетовим чи червоним стеблом; коробочки великі, довжиною до 3,5 см, без шва, розтріскуються; насіння подовжене (2—3 см), коричневе, з карункулою;

• карликова — рослини низькорослі (0,5-1,0 м), гіллясті; сте­бло сизе, фіолетове, рідко червоне з укороченими міжвузлями (1—3 см); китиці нещільні; коробочки кулясті, без шва, не роз­тріскуються; насіння овальне, середньої довжини (1,2—1,6 см), оранжеве й рожево-червоне, з широкою карункулою. Існує ба­гато гібридних форм.

6. ЗиЬзр. гисієгаііч — підвид бур'янисто-польовий. Рослини від низьких до високих (0,5—4,0 м), гіллясті; стебло зелене, сизе або іншого забарвлення; китиці середньої довжини, нещільні чи се­редньої щільності; коробочки дрібні (1,0—1.5 см), кулясті, на довгих, рідше коротких плодоніжках (1—5 см), без шва, такі, шо розтріскуються чи розпадаються на частки — третинки; насіння дрібне, середнє (0,8—1,4 см). з карункулою; листя дрібне, рідше велике. Підвид пізньостиглий, теплолюбний, посухостійкий.

Різновидності рицини підвиду бур'янисто-польовий:

• бур'янисто-польова — рослини гіллясті, з червоним, фіоле­товим чи зеленим стеблом; китиці нещільні; коробочки часто

190

розтріскуються; насіння дрібне або середнього розміру; листя часто дрібне;

• дикоросла — рослини висотою 0,5—3,0 м, дуже гіллясті, з багатьма дрібними китицями; коробочки розтріскуються; насін­ня дуже дрібне (0,7-1,0 см);

• єгипетська — рослини низькорослі й середньої висоти (0,5— 1,5 м), гіллясті; стебло червоне, фіолетове чи зелене; китиці ко­роткі (10—15 см); коробочки дрібні, без шва, дуже розтріскують­ся; насіння дрібне (0,8—1,2 см) з карбункулом; листя дрібне;

• мексиканська — рослини середньої висоти й високі (1— 4 м), малогіллясті, з сизим чи забарвленим стеблом, з восковим нальотом і без нього; китиці середньої довжини (20—25 см), по­рівняно щільні; коробочки дрібні, без шва, при достиганні роз­падаються на частки — третинки; насіння дрібне й середнього розміру, з карбункулом.

Народногосподарське значення рицини

Рицина займає у світі площу 1 млн. 270 тис га. Найбільше рицини сіють в Індії — 820 тис. га, що становить 64,6% світової

ПЛОЩ І.

Середня врожайність рицини в світі становить 9,0 ц/га. Най­вищий рівень урожайності —10,0 та 8,8 ц/га відмічається відпо­відно в Індії та Китаї.

Максимальні площі рицини в країнах СНД — 229,6 тис. га — досягали на початку 40-х років. Після Великої Вітчизняної вій­ни посіви рицини скоротилися, і 1956 р. вони становили лише 10,9 тис. га. Максимальна площа 140,0 тис. га при урожайності 5,1 ц/га була у 1987 р. Протягом 1991 — 1995 рр. посівна площа рицини в Україні скоротилась І становила 2 тис. 120 га при се­редній врожайності насіння 2,0 ц/га.

На початку нового століття з боку виробників спостерігаєть­ся більш жвавий попит на насіння рицини, касторову олію, оскільки рицина — одна з найбільш високоолійних культур. Олії в насінні міститься до 55—59%, а в ядрах — до 65—70%.

З насіння рицини отримують касторову олію, яка слабко роз­чиняється в бензині й не загущується при низьких температурах {мінус 12— 18°С). Це робить її неперевершеним мастильним ма­теріалом, особливо для двигунів, котрі працюють у складних умо­вах (авіаційні двигуни, робота двигунів в умовах півночі). Мас­тильні матеріали касторової олії не створюють нагару на стінках циліндрів двигунів.

191

Специфічність касторової олії обумовлена тим, що на 81 — 96% вона складається з гліцеридів рииинолевої кислоти (С₁₈Н₃₄О₃). Жирні кислоти такого типу більш не зустрічаються в оліях інших рослин.

Якщо невисихаючу касторову олію піддати дегідрації, вона змінить свої властивості, стане швидко висихаючою. Після цьо­го її можна використовувати для виробництва касторової гліф­талевої оліфи, яка забезпечує в суворих північних кліматичних умовах стійкість покриття протягом чотирьох років (у звичайних оліф — півтора роки). З касторової олії виготовляють високоякі­сні оліфи та лакофарбові вироби, при застосуванні котрих не спостерігається затемнення пофарбованої поверхні.

У хімічній промисловості касторову олію використовують для виробництва нітролаків, перхлорвінілових лаків, покриття кабелів.

Великим попитом касторова олія користується у хімічній про­мисловості. З неї отримують себацинову кислоту, яка застосову­ється для виробництва різних видів високоякісних пластичних мас, синтетичних тканин, рильсану (нейлон 610). Нитки риль-сану міцні в сухому, а особливо у вологому стані. У них більш високі параметри плавлення.

При обробці касторової олії сірчаною кислотою отримують алізаринову олію, що застосовується при протруєному фарбу­ванні тканин. Касторову олію використовують як рідкий діелек­трик; гідрогенізацією отримують олеовокс (ізоляційний матеріал у радіотехніці), а у медицині — як послаблюючий засіб.

При виробництві крекінгованої олії з касторової отримують ряд проміжних продуктів. Ці продукти використовують у пар­фюмерії (у них запах жасмину, персика та інші фруктові й квіт­кові запахи). Крім цього, касторова олія використовується в по­ліграфії для виготовлення типографської фарби, очистки набору та кліше перед друком, а також для пластифікації природного каучуку.

Листки рицини можна використовувати для годування шов­ковичної гусені особливої породи (Мопозота гісіпі).

Насіння, як і сама рослина, отруйні, вони містять алкалоїд рицини. Тому макуху й шрот рицини можливо використовувати на корм тваринам лише після їхньої обробки на заводах. Водно­час, шрот та макуха рицини мають багато білків та вуглеводів, що робить їх цінним додатком для комбікормів. Макуху можна використовувати на добриво — вона містить до 7,5% азоту, та як сировину для виробництва клею.

192

Великий попит на касторову олію обумовлює необхідність та ефективність вирощування рицини.

Сорти

Основні площі засівають сортами рицини з нерозтріскуючи­ми коробочками, придатними до механізованого збирання ком­байнами.

Хортицька 1 — сорт середньостиглий, з тривалістю вегетацій­ного періоду 100—125 днів. Рослини гіллясті, висотою 100—120 см. Китиця щільна. Насіння середньої величини, маса 1000 насінин 280—300 г. Насіння містить 54—56% олії. Вміст рицинолевої ки­слоти в олії 88—89%. Сорт високостійкий проти фузаріозного в'янення, пристосований до механізованого збирання. Потен­ційна врожайність сорту 15—17 ц/га.

Хортицька 2 — сорт середньостиглий, тривалість вегетацій­ного періоду 116 днів. Висота штамба 69 см, висота рослин 105 см. Маса 1000 насінин 300—305 г. Олійність насіння 56—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії до 90%. Сорт високостійкий проти фузаріозного в'янення. Пристосований до механізованого зби­рання. Потенційна врожайність 15—17 ц/га.

Хортицька 3 — сорт ранньостиглий, тривалість вегетаційного періоду 90—ПО днів. Висота рослин 88—100 см, висота штамба 49 см. Маса 1000 насінин 300—320 т. Олійність насіння 54—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 87—89%. Сорт стійкий проти фузаріозу, пристосований до механізованого збирання врожаю. Генетичний потенціал сорту передбачає врожайність 14—15 ц/га.

Олеся — ранньостиглий сорт з періодом вегетації до 105 днів. Висота рослин 100—120 см. Практично однокитицевий, із щіль­ною центральною китицею. Маса 1000 насінин 270 г. Олійність насіння 54—57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 84—89%. Стій­кий проти фузаріозного в'янення. Мас дружнє дозрівання, при­стосований до механізованого збирання. Потенційна врожай­ність насіння 14—16 ц/га.

Хортичанка — середньостиглий сорт, тривалість вегетаційно­го періоду 110—125 днів. Висота рослин 110—130 см. Рослини гіллясті. Центральна китиця довжиною 30-40 см. Маса 1000 на­сінин 300—315 г. Олійність насіння 55—58%. Вміст рицинолевої кислоти із олії 86-89%. Стійкий проти фузаріозного в'янення, пристосований до механізованого збирання врожаю. Потенцій­на врожайність сорту 17—21 ц/га.

У зв'язку зі скороченням посівних площ рицини, неспромож-

193

ністю господарств купувати на невеликі площі рицинозбиральні комбайни, Інститут олійних культур УААН рекомендує на неве­ликих площах в умовах фермерських господарств вирощувати сорти рицини з коробочками, що розтріскуються при дозріван­ні. До таких сортів відноситься сорт Хортицька 7.

Хортіщька 7 — середньостиглий сорт, має тривалість вегета­ційного періоду 110-125 днів. Висота рослин 110-130 см. Рос­лини гіллясті, мають щільну китицю, яка розтріскується при до­зріванні. Маса 1000 насінин 265-295 г, олійність насіння 54-57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 90—94%. Сорт стійкий проти фузаріозного в'янення, призначений для вирощування на невеликих площах в умовах фермерських та інших господарств. Потенційна врожайність сорту 14—16 ц/га.

Усі ці сорти створені в Інституті олійних культур УААН.

Крім сортів народногосподарського призначення, селекціо­нерами цього інституту виведено декоративні сорти рицини, які застосовуються для декоративного прикрашення газонів.

Осіння рапсодія — декоративний сорт, заввишки до 1,5 м. Ро­слини гіллясті. Діаметр куща 1,0-1,2 м. Стебло та листки мають зелене забарвлення, на всіх частинах рослини присутній воско­вий наліт. Суцвіття — китиця, котра має конічну форму. Китиці великі, довжиною іноді до 60 см, кулеподібні. Коробочки ряс-ношипуваті, досить щільно розташовані на китиці, мають ли­монне забарвлення, яке зберігається досить тривалий час.

Серенада — сорт гіллястий, висотою до 1,8 м. Стебло та лист­ки вкриті інтенсивним восковим нальотом, мають темно-фіолетове забарвлення. Коробочки шипуваті, кулеподібні, буз­кового кольору, утворюють китицю конічної форми, довжиною до 30 см. Зберігає декоративний вигляд до заморозків.

Технологія вирощування, післязбиральна обробка та зберігання насіння

Місце в сівозміні. При розміщенні насіннєвих посівів урахо­вують те, що для зберігання сортової чистоти сорту потрібна просторова ізоляція. Вона повинна становити 1000 м, а за наяв­ності лісосмуг — 500 м. Особливо небезпечне близьке розміщен­ня сортів іншої біологічної групи, наприклад, сортів з коробоч­ками, що розтріскуються при дозріванні.

Кращими попередниками, що забезпечують найсприятливі­ші умови формування сортами рицини насіння, є озимі зернові колосові культури. При вирощуванні рицини на насіння її слід

194

ністю господарств купувати на невеликі площі рицинозбиральні комбайни, Інститут олійних культур УААН рекомендує на неве­ликих площах в умовах фермерських господарств вирощувати сорти рицини з коробочками, що розтріскуються при дозріван­ні. До таких сортів відноситься сорт Хортицька 7.

Хортіщька 7 — середньостиглий сорт, має тривалість вегета­ційного періоду 110-125 днів. Висота рослин 110-130 см. Рос­лини гіллясті, мають щільну китицю, яка розтріскується при до­зріванні. Маса 1000 насінин 265-295 г, олійність насіння 54-57%. Вміст рицинолевої кислоти в олії 90—94%. Сорт стійкий проти фузаріозного в'янення, призначений для вирощування на невеликих площах в умовах фермерських та інших господарств. Потенційна врожайність сорту 14—16 ц/га.

Усі ці сорти створені в Інституті олійних культур УААН.

Крім сортів народногосподарського призначення, селекціо­нерами цього інституту виведено декоративні сорти рицини, які застосовуються для декоративного прикрашення газонів.

Осіння рапсодія — декоративний сорт, заввишки до 1,5 м. Ро­слини гіллясті. Діаметр куща 1,0-1,2 м. Стебло та листки мають зелене забарвлення, на всіх частинах рослини присутній воско­вий наліт. Суцвіття — китиця, котра має конічну форму. Китиці великі, довжиною іноді до 60 см, кулеподібні. Коробочки ряс-ношипуваті, досить щільно розташовані на китиці, мають ли­монне забарвлення, яке зберігається досить тривалий час.

Серенада — сорт гіллястий, висотою до 1,8 м. Стебло та лист­ки вкриті інтенсивним восковим нальотом, мають темно-фіолетове забарвлення. Коробочки шипуваті, кулеподібні, буз­кового кольору, утворюють китицю конічної форми, довжиною до 30 см. Зберігає декоративний вигляд до заморозків.

Технологія вирощування, післязбиральна обробка та зберігання насіння

Місце в сівозміні. При розміщенні насіннєвих посівів урахо­вують те, що для зберігання сортової чистоти сорту потрібна просторова ізоляція. Вона повинна становити 1000 м, а за наяв­ності лісосмуг — 500 м. Особливо небезпечне близьке розміщен­ня сортів іншої біологічної групи, наприклад, сортів з коробоч­ками, що розтріскуються при дозріванні.

Кращими попередниками, що забезпечують найсприятливі­ші умови формування сортами рицини насіння, є озимі зернові колосові культури. При вирощуванні рицини на насіння її слід

194

розміщувати в сівозміні після озимої пшениці, озимого ячменю та озимого жита. Не допускається сіяти рицину після рицини, соняшнику, кукурудзи на зерно. У сівозміні рицину повертають на попереднє поле не раніше, як через 8 років, що є профілак­тичним засобом захисту посівів від фузаріозу та інших захворю­вань. У сівозміні не можна сіяти після рицини кормові культу­ри, оскільки при засміченості кормової маси падалицею рицини може статися отруєння сільськогосподарських тварин.

Рицина — добрий попередник зернових і технічних культур. На крайньому півдні України, в Криму, у тривалу теплу осінь після ранньостиглих сортів рииини при їхньому своєчасному зби­ранні та правильному обробітку грунту рицина — непоганий по­передник озимих зернових культур.

Умовою, що забезпечує своєчасну сівбу озимих культур після рицини, є передзбиральна десикація рослин, яка прискорює по­чаток збирання. Важлива роль належить і способам основного обробітку грунту під озимі. Найдоцільніше після рицини прово­дити поверхневий обробіток грунту на глибину 8—10 см.

Після збирання китиць рицини на гектарі залишається 30-40 ц вегетативної маси на богарі та 100—200 ц на зрошенні. За­лежно від рівня формування врожайності, вегетативна маса ри­цини містить 20-30 кг азоту (врожайність насіння 7-8 ц/га).

При заорюванні вегетативної маси рицини грунт збагачуєть­ся азотом, крім того у ньому зростає інтенсивність розвитку ко­рисних мікроорганізмів, обумовлює також збільшення в орному шарі аміачного азоту та сприяє кращому розвитку культур, які розташовуються у сівозміні після рицини. Це робить рицину доб­рим попередником.

Добрива безпосередньо збільшують урожайність рицини за ра­хунок більш повного забезпечення рослин елементами мінераль­ного живлення. Урожайність насіння рицини на богарі зростає на 0,8—2,0 ц/га завдяки застосуванню мінеральних добрив. Ре­комендована доза внесення мінеральних добрив — К,_пР₆₀. При вирощуванні рицини на карбонатних та звичайних чорноземах достатньо вносити одні фосфорні добрива — Р_6(І Внесення ка­лійних добрив на чорноземах та каштанових грунтах півдня Украї­ни недоцільне. Кращі результати дає основне внесення міне­ральних добрив восени під оранку. Передпосівне внесення міне­ральних добрив навесні дає значно менший приріст урожайності сортів рицини.

На вилугуваних чорноземах доза внесення добрив становить

195

^ш^20 ^на карбонатних чорноземах — Р₂₀ Азотні добрива в цьо­му випадку вносять під передпосівну культивацію. Фосфорні до­брива весною вносять локально-стрічковим методом одночасно із сівбою рицини. Внесення фосфорних добрив здійснюється та­ким чином, щоб туки розташовувалися на відстані 6—10 см у бік від рядка на глибину грунту 10—12 см.

Рицина добре реагує на внесення органічних добрив. Доза внесення гною під оранку становить 20—30 т/га.

Більш повна дія добрив є на посівах з оптимальною густотою стояння рослин. У посівах з недостатньою кількістю рослин, а також у загущених посівах, ефективність дії добрив знижується. Основний обробіток грунту застосовують, залежно від засмі­ченості грунту, у вигляді напівпарового обробітку або системи поліпшеного зябу. При невеликому рівні засміченості викорис­товують напівпаровий обробіток грунту, який полягає у негай­ному післязбиральному лущенні стерні на глибину 6—8 см, гли­бокій оранці на 30—32 см і в подальших вирівнюваннях грунту культиватором в міру відростання бур'янів.

При значній засміченості полів однорічними злаковими та дводольними бур'янами застосовують систему поліпшеного зя­бу. Після збирання озимої пшениці проводять 2—4 дискових лу­щення ґрунту, в міру відростання бур'янів. Перше лущення — на глибину 6—8 см, Інші — на 8—10 см. Наприкінці вересня виконують оранку на глибину 30—32 см.

Систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту за­стосовують при засміченості поля коренепаростковими бур'яна­ми. Ця система передбачає проведення лущення стерні на глиби­ну 6—8 см після збирання озимої пшениці. В міру появи сходів бур'янів протягом літньо-осіннього періоду грунт обробляють на глибину 12—14 см лемішними лущильниками ППЛ-ІО-25, а за їхньої відсутності — культиваторами КПЄ-3,8; КТС-10-01, або знаряддями КПШ-5, КПШ-9. Далі проводять поверхневий обро­біток грунту на глибину 8—10 см дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Основний обробіток грунту — оранка, яка виконується на глибину 30—32 см наприкінці верес­ня, початку жовтня. Після проведення оранки зяб вирівнюють.

Для ефективнішого пригнічення коренепаросткових та коре­невищних бур'янів проводять заміну багаторазових пошарових обробітків грунту в системі поліпшеного зябу на внесення гербі­циду раундап (2—4 л/га) по сходах рослин бур'янів. Оранку в цьому разі виконують тільки після закінчення дії раундапу.

196

^на карбонатних чорноземах — Р₂₀ Азотні добрива в цьо­му випадку вносять під передпосівну культивацію. Фосфорні до­брива весною вносять локально-стрічковим методом одночасно із сівбою рицини. Внесення фосфорних добрив здійснюється та­ким чином, щоб туки розташовувалися на відстані 6—10 см у бік від рядка на глибину грунту 10—12 см.

Рицина добре реагує на внесення органічних добрив. Доза внесення гною під оранку становить 20—30 т/га.

Більш повна дія добрив є на посівах з оптимальною густотою стояння рослин. У посівах з недостатньою кількістю рослин, а також у загущених посівах, ефективність дії добрив знижується. Основний обробіток грунту застосовують, залежно від засмі­ченості грунту, у вигляді напівпарового обробітку або системи поліпшеного зябу. При невеликому рівні засміченості викорис­товують напівпаровий обробіток грунту, який полягає у негай­ному післязбиральному лущенні стерні на глибину 6—8 см, гли­бокій оранці на 30—32 см і в подальших вирівнюваннях грунту культиватором в міру відростання бур'янів.

При значній засміченості полів однорічними злаковими та дводольними бур'янами застосовують систему поліпшеного зя­бу. Після збирання озимої пшениці проводять 2—4 дискових лу­щення ґрунту, в міру відростання бур'янів. Перше лущення — на глибину 6—8 см, Інші — на 8—10 см. Наприкінці вересня виконують оранку на глибину 30—32 см.

Систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту за­стосовують при засміченості поля коренепаростковими бур'яна­ми. Ця система передбачає проведення лущення стерні на глиби­ну 6—8 см після збирання озимої пшениці. В міру появи сходів бур'янів протягом літньо-осіннього періоду грунт обробляють на глибину 12—14 см лемішними лущильниками ППЛ-ІО-25, а за їхньої відсутності — культиваторами КПЄ-3,8; КТС-10-01, або знаряддями КПШ-5, КПШ-9. Далі проводять поверхневий обро­біток грунту на глибину 8—10 см дисковими лущильниками або важкими дисковими боронами. Основний обробіток грунту — оранка, яка виконується на глибину 30—32 см наприкінці верес­ня, початку жовтня. Після проведення оранки зяб вирівнюють.

Для ефективнішого пригнічення коренепаросткових та коре­невищних бур'янів проводять заміну багаторазових пошарових обробітків грунту в системі поліпшеного зябу на внесення гербі­циду раундап (2—4 л/га) по сходах рослин бур'янів. Оранку в цьому разі виконують тільки після закінчення дії раундапу.

196

Допосівний обробіток ґрунту. При вирощуванні рицини боро­нування грунту та ранньовесняна культивація не поліпшують, а іноді, навпаки, погіршують структуру та водний режим грунту. Тому ранньовесняну культивацію в комплексі з боронуванням проводять на невирівняному зябу восени, на переущільнених ґрунтах, на погано зораному зябу, при сильному засміченні поля падалицею озимих зернових культур і зимуючими бур'янами. Глибина ранньовесняної культивації 8—10 см.

В інших випадках, по вирівняному зябу застосовують міні­мальний допосівний обробіток, котрий складається лише з про­ведення однієї передпосівної культивації на глибину 6—8 см. Мі­німальний допосівний обробіток забезпечує більший рівень во-логонакопичення грунтом і сприяє більш інтенсивній появі сходів бур'янів, які потім пригнічуються передпосівною культивацією.

Рицина на початку вегетації дуже чутлива до бур'янів. Крім того, особливістю насіння рицини є те, що воно довго пророс­тає в грунті. Строк появи сходів від моменту сівби, залежно від часу її проведення, 22—26 днів, а іноді й до 30 днів. У цей період поле може сильно засмічуватися бур'янами.

Залежно від рівня, виду засміченості, по кожному конкретно­му полю приймається рішення щодо внесення гербіцидів.

Якщо восени агротехнічними прийомами та внесенням раун-дапу вдалося ефективно пригнітити найбільш шкідливі бур'яни і рівень засміченості невеликий, то агроном має змогу пригнітити бур'яни агроприйомами в період вегетації — до- і післясходовим боронуванням. Гербіциди при цьому можна не вносити. Якщо рівень засміченості все-таки великий, застосовують гербіциди.

Проти однорічних дводольних та злакових бур'янів під пе­редпосівну культивацію вносять гербіциди: трефлан 48% к.е. (2,5— 5,0 кг/га), дуал 96% к.е. (1,6—2,6 кг/га). Внесений восени раун-дап ефективно пригнічує коренепаросткові та кореневищні бу­р'яни. Якщо восени раундап не застосовувався, коренепаросткові та кореневищні бур'яни пригнітити не вдалося, рівень засміче­ності цими бур'янами середній або високий, то раундап вносять по сходах бур'янів у період від сівби до появи сходів рицини.

У цей самий період — до появи сходів рицини, при сильній засміченості поля коренепаростковими та дводольними бур'я­нами, вносять гербіциди групи 2,4-Д в дозі 1,0-1,5 кг/га.

Сівбу насіннєвих посівів рицини треба здійснювати в опти­мальні строки. При виборі строку сівби потрібно враховувати, що сходи рицини дуже чутливі до заморозків, а насіння потре-

197

бує для проростання та появи сходів досить високих температур. Тому оптимальним строком сівби рицини є той, коли темпера­тура на глибині заробки насіння 6—8 см буде стійкою і станови­тиме 10— 12°С. Встановлено, що основна маса ранніх ярих бур'я­нів по зябу без ранньовесняних обробітків сходить при прогрі­ванні ґрунту до 10— 12°С. Проведення передпосівної культивації в цей період забезпечує максимальне пригнічення ранніх ярих бур'янів і дає змогу отримати дружні сходи рицини.

Сходи пізніх бур'янів починають з'являтися при температурі вище 12°С, і цей процес продовжується за наявності вологи в грунті весь вегетаційний період. Затягування строків сівби ри­цини з метою більш ефективного пригнічення пізніх бур'янів не виправдане. Це веде до зниження рівня врожайності, не вирішує проблему зниження засміченості, а при висушуванні поверхне­вого шару грунту, враховуючи тривалий період проростання на­сіння рицини, може призвести до отримання посівів з недостат­ньою щільністю рослин.

На насіннєвих посівах рицину висівають тільки з шириною міжряддя 70 см. Глибина заробки насіння 6—8 см. У посушливі роки, з малою кількістю опадів весною, коли посівний шар грунту містить мало вологи, глибину заробки насіння збільшують до 8— 10 см.

Рицині властивий могутній ріст. Вона здатна давати сходи на чорноземах з глибини ґрунту 14 см. Але при цьому сходи на поверхні ґрунту з'являються з великим запізненням і нерівно­мірно. Норму висіву насіння встановлюють таким чином, щоб передзбиральна густота стояння рослин насінних посівів стано­вила 50—55 тис./га.

Догляд за посівами. Рицина вирощується в регіонах з недо­статньою вологістю в період вегетації, тому після сівби потрібне коткування посівів кільчастими котками. Подальший догляд за посівами залежить від засміченості та обумовлюється попе­редньою якістю обробітку ґрунту. При ефективному застосуван­ні гербіцидів, високому рівні агротехніки достатньо провести одну міжрядну культивацію посівів. На безгербіцидному фоні, при високому рівні засміченості, з початком відростання бур'янів у більш пізні строки, при неефективному використанні гербіцидів здійснюють два досходових боронування посівів (з урахуванням тривалого періоду появи сходів). Післясходове боронування про­водять у фазі 2—3 листків у рослин рицини, коли зменшується тургор і рослини стають менш ламкими. Боронують поперек ряд-

198

бує для проростання та появи сходів досить високих температур. Тому оптимальним строком сівби рицини є той, коли темпера­тура на глибині заробки насіння 6—8 см буде стійкою і станови­тиме 10— 12°С. Встановлено, що основна маса ранніх ярих бур'я­нів по зябу без ранньовесняних обробітків сходить при прогрі­ванні ґрунту до 10— 12°С. Проведення передпосівної культивації в цей період забезпечує максимальне пригнічення ранніх ярих бур'янів і дає змогу отримати дружні сходи рицини.

Сходи пізніх бур'янів починають з'являтися при температурі вище 12°С, і цей процес продовжується за наявності вологи в грунті весь вегетаційний період. Затягування строків сівби ри­цини з метою більш ефективного пригнічення пізніх бур'янів не виправдане. Це веде до зниження рівня врожайності, не вирішує проблему зниження засміченості, а при висушуванні поверхне­вого шару грунту, враховуючи тривалий період проростання на­сіння рицини, може призвести до отримання посівів з недостат­ньою щільністю рослин.

На насіннєвих посівах рицину висівають тільки з шириною міжряддя 70 см. Глибина заробки насіння 6—8 см. У посушливі роки, з малою кількістю опадів весною, коли посівний шар грунту містить мало вологи, глибину заробки насіння збільшують до 8— 10 см.

Рицині властивий могутній ріст. Вона здатна давати сходи на чорноземах з глибини ґрунту 14 см. Але при цьому сходи на поверхні ґрунту з'являються з великим запізненням і нерівно­мірно. Норму висіву насіння встановлюють таким чином, щоб передзбиральна густота стояння рослин насінних посівів стано­вила 50—55 тис./га.

Догляд за посівами. Рицина вирощується в регіонах з недо­статньою вологістю в період вегетації, тому після сівби потрібне коткування посівів кільчастими котками. Подальший догляд за посівами залежить від засміченості та обумовлюється попе­редньою якістю обробітку ґрунту. При ефективному застосуван­ні гербіцидів, високому рівні агротехніки достатньо провести одну міжрядну культивацію посівів. На безгербіцидному фоні, при високому рівні засміченості, з початком відростання бур'янів у більш пізні строки, при неефективному використанні гербіцидів здійснюють два досходових боронування посівів (з урахуванням тривалого періоду появи сходів). Післясходове боронування про­водять у фазі 2—3 листків у рослин рицини, коли зменшується тургор і рослини стають менш ламкими. Боронують поперек ряд-

198

ків легкими або середніми боронами. Глибина першого міжряд­ного обробітку 8—10 см. При цьому культиватори обладнують просапними боронками КРН-3,8. Глибина проведення другого міжрядного обробітку 6—8 см. При проведенні його просапні культиватори обладнують відвальниками КЛТ-52 для присипан­ня грунтом бур'янів у рядках.

Зрошення рицини. При вирощуванні насінних посівів рицини на зрошенні поливи створюють сприятливі умови зволоження грунту у всі фази розвитку рослини. Велике значення мають по­ливи в періоди утворення та цвітіння центральних і бокових ки­тиць.

Оптимальна вологість грунту для рослин рицини становить 70% НВ, а у період цвітіння центральних та бокових китиць — не нижче 80% НВ. Для створення такого режиму подивів зро­шення рицини проводять переважно частим дощуванням мали­ми поливними нормами (380 м³/га).

Строком проведення поливів є вміст сухих речовин у клі­тинному соку листків рицини: 8,6% — у період до початку цві­тіння центральних китиць; 8,6—8,8 — у фазу цвітіння цент­ральних та бокових китиць; 11,1 —11,4% — у фазу створення-наливу насіння. Цей вміст сухої речовини у клітинному соці листків рицини відповідає вологості грунту 70, 80, 90% НВ. Не рекомендується проводити поливи в пізні фази розвитку рос­лин, оскільки це призводить до створення нових листків, росту бокових гілок.

Захист рослин рицини від хвороб і шкідників. На посівах рици­ни зустрічається 75 видів грибних, 7 бактеріальних, 8 вірусних, 12 нематодних захворювань.

Найрозповсюдженішими захворюваннями є фузаріозне в'я­нення, альтернаріоз, сіра гниль, макроспоріози, бактеріози.

У захисті посівів рицини від захворювань важливо застосову­вати профілактичні заходи: суворе дотримання сівозміни, сівба насінних посівів у оптимальний строк, використання для сівби тільки кондиційного насіння, збирання насіння з неуражених рослин, вилучення з насіннєвого матеріалу дрібних домішок.

Рекомендується обов'язкове протруєння насіння 80%-м змо­чуваним порошком ТМТД у дозі 4 кг/т. Протруєння здійснює­ться за зволоженням та при застосуванні прилипувача. В якості прилипувача використовують силікатний клей (150—200 г на 1 т насіння) або розчинний концентрат сульфітно-спиртової барди (0,7—1,0 кг на 1 т насіння) із вмістом сухих речовин не менш як

199

50%. Твердий концентрат барди застосовують у дозі 0,5—0,7 кг/т. Прилипувач розводять у 10—15 л води.

Посіви рицини можуть ушкоджувати більше 100 видів шкід­ників — комах та кліщів. В Україні та Росії найбільш роз­повсюджені такі шкідники рицини: дротяники, піщаний мідяк, озима совка, гусениці лучного метелика, капустяна совка, буря­ковий клоп.

Для захисту посівів рицини від шкідників застосовують такі заходи; боротьба з бур'янами в літньо-осінній період після зби­рання попередника, дотримання сівозмін, глибока оранка, сівба високоякісним насінням. Під час догляду за посівами необхідно своєчасно виявляти та знищувати шкідників рицини.

Необхідно застосовувати ядохімікати проти шкідників рици­ни за наявності дротяників у кількості 5 шт. на 1 м²; жуків піща­ного або кукурудзяного мідяків — 1—2 на І м² ; масовій появі гусені лучного метелика другого віку на рослинах рицини.

Дефоліація та десикація посівів. Здатність листків вегетувати до самих приморозків, неодночасне достигання насіння на ки­тицях різних порядків утруднює збирання насінних посівів ком­байнами, погіршує вимолот та сепарацію насіння.

Для прискорення початку збиральних робіт, зменшення втрат врожаю насіння, при загрозі несвоєчасного збирання врожаю за несприятливих погодних умов восени застосовують передзби­ральну дефоліацію (опадання листків) і десикацію (висушуван­ня рослин на корені) посівів рицини з коробочками, шо не роз­тріскуються.

На насіннєвих посівах десикацію можна починати тільки при повній стиглості насіння центральної китиці. Це лає змогу окре­мо збирати насіння центральних та бокових китиць.

Десикацію здійснюють за допомогою авіації або тракторних оприскувачів. Витрати робочої рідини — 50—100 л/га. При де­фоліації використовують хлорат магнію (60% з.п.) за нормою витрати 15,0—20,0 кг/га (строк очікування — 8—10 днів), еділ 45% в.р. — 2,0 (строк очікування — 5—6 днів), реглон 20% в.р. — 2,0—3,0 л/га (строк очікування — 5—6 днів). Дефоліацію та деси­кацію проводять при температурі вище 15 °С. При теплій, трива­лій осені, своєчасному достиганні насіння рицини дефоліацію та десикацію можна не проводити.

Збирання врожаю насіннєвих посівів рицини, якщо застосовува­ли десикацію, починають після строку очікування. Якщо деси­кацію не виконували, збирати врожай комбайном починають

200

при повному достиганні насіння центральної китиці рослин. Ме­ханізоване збирання врожаю сортів з коробочками, що не розтріс­куються, проводять комбайнами ККС-6, ККС-8.

Очищене насіння центральної китиці поступає в перший ос­новний бункер комбайна. Усе недостигле насіння з бокових ки­тиць у вигляді коробочок, третинок поступає в другий спеціаль­ний бункер і використовується як товарне. Насіння рицини з основного бункера комбайна поступає на тік з підвищеною во­логістю — 10—13% та вище. Це пояснюється тим, що під час збирання рицини в насіння основного бункера домішуються ду­же вологі частини рослин рицини (бутони чоловічих квіток, від­різки стебла, частини листків І т. ін.)

Не допускається зберігання привезеного на тік з під комбай­на насіння та коробочок насипом, оскільки це призведе до їх самозігрівання, посилення розвитку хвороб. Доставлена на тік насіннєва маса потребує негайного сушіння, очистки й сорту­вання.

Щоб забезпечити високі посівні якості насіння, його необ­хідно негайно підсушити в умовах току до вологості 7—8%. При сухій, сонячній погоді насіння рицини розстилають на відкри­тих асфальтових частинах току шаром 10-15 см. За таких умов насіння досягає кондиційної вологості за 3—4 дні.

Якщо збирання стиглого насіння відбувається в пізні осінні строки або стоїть осіння, несприятлива і дощова погода, засто­совують штучне висушування насіння до кондиційної вологості. Краще за все сушіння насіння здійснюють у лоткових сушарнях з використанням електрокалориферів, або у сушарнях типу СКПБ-1,8; СЗПБ-2,5. Температура нагріву насіннєвої маси 35— 40°С. Постачання теплоносія при вологості насіннєвої маси ви­ще 12% повинно бути значним — 800—1200 м³/год на 1 т насін­ня. При зменшенні інтенсивності теплопостачання підігрітим по­вітрям відбувається запарювання верхнього шару насіння і воно втрачає свої посівні властивості

Висушене насіння очищують та відсортовують. При цьому з насіннєвої маси рицини вилучають дрібне, щупле, обрушене на­сіння, насінини в третинках. Ця робота виконується в одному потоці на складних машинах ОСВ-10, ОСМ-ЗУ, ОС-4,5, «Пет-кус-Гігант». Подача насіння відбувається тільки стрічковими транспортерами. Обов'язково виключають трієрні системи. Щоб повністю вилучити легкі домішки, насіння в третинках і щупле, треба правильно здійснювати регуляцію аспірації та підбір решіт.

201

Для сортів з великою масою 1000 насінин застосовують сор­тувальні решета з шириною продовгуватих отворів 6,5—7,0 мм і підсівні двох типів: з отворами діаметром 7-8 мм або з продов­гуватими шириною 5,0—5,2 мм. Для середиьонасінних сортів ви­користовують сортувальні решета з продовгуватими отворами 6,5; 6,8; 7,0 мм, підсівні — з круглими отворами діаметром 7,8; 8,0 мм та продовгуватими — 5,0: 5,2; 5,5 мм. Для дрібнонасіннєвих сортів — сортувальні решета з шириною отворів 6,0; 6,2; 6,5 мм, підсівні — з круглими отворами діаметром 7,0 мм і з продовгува­тими шириною 4,5; 4,8; 5,0 мм. При правильному підборі реше­та вдається повне вилучення обрушеного, щуплого насіння, на­сіння маловрожайної дрібної фракції.

Дуже важливо, шоб аспірація була достатньо сильною. При значній засміченості очистку та сортування проводять 2 рази при різних регулюваннях очисних машин.

Якість посівного матеріалу значно поліпшується, якщо після сортування провести вилучення фракції насіння з низькою щі­льністю на пневмосортувальному столі типу ПСС-2,5.

На невеликих насіннєвих ділянках, у фермерських господар­ствах, де недоцільно використовувати комбайни, або за відсут­ності рицинозбиральних комбайнів, коробочки з центральних та бокових китиць збирають окремо вручну. Насіння з цент­ральних китиць іде на насіннєвий матеріал. Збирають при пов­ній стиглості насіння центральних китиць. Коробочки пакують у мішки і транспортують на тік. Зібрані коробочки вимолочують на спеціальних рицинових молотарках — У15-УМА. Насіння після молотарки висушують до кондиційної вологості, очищують та сортують.

Сорти з коробочками, що розтріскуються при дозріванні, (Хор-тицька, Круглих. 5) збирають вручну. Китиці різних порядків до­стигають на рослині не одночасно, тому збір китиць здійснюють вибірково, у декілька етапів. Збирання починають, коли вся ки­тиця пожовкла й деякі коробочки побуріли. Китиці зрізають сер­пами, секаторами або ножами. Робочі йдуть по ряду й зрізані китиці складають у мішки, котрі транспортують на тік. На току китиці розкладають рівним шаром у 25 см. Під впливом соняч­них променів та нагріву коробочки підсихають і розтріскуються. Насіння з силою вилітає з коробочок на поверхню току. Для кращої просушки та повного самовимолочування китиці вору­шать 2~3 рази на день. Після того, як коробочки розтріскались, порожні китиці згрібають граблями, лушпиння змітають віника-

202

ми, насіння згрібають докупи. Зібране насіння очищають і сор­тують так само, як і насіння сортів з коробочками, шо не розтрі­скуються.

При необхідності, у разі погіршення погодних умов, зібране насіння перед очисткою та сортуванням висушують до вологості 7-8%.

Зберігання насіння. Після сушіння та очистки насіння переві­ряють у державних насіннєвих інспекціях і при вологості менше 8% засипають у насіннєсховища. Краще за все насіння рицини зберігається у мішках штабелями по 5—6 мішків у висоту. Збері­гання в мішках є обов'язковим для насіння еліти та першої ре­продукції. При зберіганні насипом шар насіння не повинен пе­ревищувати І м. Насипи та штабелі повинні мати етикетки з назвою сорту, репродукції та посівних якостей насіння.

Приміщення, де зберігається насіння, повинні бути сухими, добре провітрюваними.

Перевозять і транспортують насіння тільки в мішках з відпо­відною документацією.

Ефективним способом зберігання та транспортування насін­ня сортів рицини є контейнерний спосіб, коли насіння зберіга­ють і транспортують до місць сівби в металевих контейнерах. Але при цьому способі зростають витрати при навантаженнях контейнерів на транспортні засоби, транспортування насіння до місць сівби.

Методи прискореного розмноження насіння нових сортів

Для збільшення коефіцієнта розмноження дефіцитних і перс­пективних сортів на насіннєвих посівах створюють високий фон родючості. Доцільно здійснювати основний обробіток грунту. Во­сени агротехнічними заходами пригнічують коренепаросткові й кореневищні, а також однорічні злакові і дводольні бур'яни. Про­тягом вегетації знищують бур'яни в посівах рицини механізова­ними прийомами та ручним сапанням рядків, розпушують між­ряддя.

Сіють лише в оптимальні строки. Схема сівби — 70x70 або 45x45 см. Сорти з однією китицею висівають з меншою нормою висіву, передзбиральна густота стояння рослин 25—30 тис./га. Сорти, що формують бокові китиці, вирощують при загущенні: передзбиральне стояння 65—70 тис./га. Загущення посівів забез­печує менше формування бокових китиць. Сівба здійснюється саджалками вручну.

203

У період вегетації проводять фенологічні спостереження за посівами. До цвітіння і перед збиранням вилучають нетипові, уражені хворобами, рослини, домішки. У перший строк вида­ляють також бур'ян нетребу. Посіви рицини апробують. На на­сіння вручну збирають тільки коробочки з центральних китиць.

Прискорене розмноження сортів рицини здійснюють в осін­ньо-зимовий період в умовах штучного клімату: зимові теплиці, фітотрони наукових установ.

Методика виробництва оригінального, елітного й репродуктивного насіння

Всеросійським інститутом олійних культур (м. Краснодар, Ро­сія) рекомендовано регулярне сортопоновлення рицини з сівбою на насіннєвих ділянках (1 раз у 2 роки) насіння першої репроду­кції. Це дає змогу запобігти погіршенню сорту при появі гібри­дних домішок.

Вирощують сортове насіння рицини на високому агротехніч­ному фоні. Відбір родоначальних рослин, вирощування насіння в розсадниках оцінки потомств, насіннєвому розсаднику, отримання супереліти здійснює наукова установа — оригінатор сорту або за договором інші науково-дослідні інститути, дослідні станції, до­слідні господарства навчальних закладів. Еліту та першу репродук­цію за договорами вирощують дослідні станції, дослідні господар­ства, фермерські та іншої власності господарства, які відповідно сертифіковані, мають право вирощувати та реалізовувати насіння.

Первинне насінництво починають з добору родоначальних рослин.

Для підвищення пластичності сорту використовують насін­ня, яке було вирощено в різних географічних регіонах і насіння врожаю різних років.

По кожному сорту на посівах супереліти та еліти у фазі пов­ної стиглості відбирають від 500 до 1000 здорових типових про­дуктивних рослин з відповідною до сорту кількістю міжвузлів, переважно з жіночими квітками. Для створення резерву насіння здійснюють масовий відбір 2—3 тис. рослин.

Після аналізу 250-500 кращих родин, насіння їх висівають у розсаднику оцінки потомств. Висів відбувається без повторень. Схема сівби — 70x70 см, у кожне гніздо висівають 3—4 насінини. Після проривки в кожному гнізді залишають по 2 рослини. Площа ділянки 4—6 м². Контроль — супереліту розміщують через 4—9 рядків.

204

У період вегетації відмічають фази розвитку рослин рицини: поява сходів, початок цвітіння, достигання центральних та боко­вих китиць, збиральна стиглість, При цвітінні підраховують кіль­кість рослин з жіночими китицями; перед збиранням — кількість рослин, що уражені хворобами; рослин, що мають небажані озна­ки (пізньостиглість, високорослість, розтріскування коробочок).

Після збирання визначають продуктивність і врожайність ро­дин. Родини, що поступаються контролю, вибраковують. Резер­ви насіння кращих родин об'єднують для висіву в насіннєвому розсаднику. Останній розміщують на площі розміром 0,5 га при суворому дотриманні норм просторової ізоляції від посівів Ін­ших сортів.

Ізоляція від посівів еліти і супереліти цього самого сорту мо­же бути зменшена до 250 м. Схема сівби — 70x70 см. У кожне гніздо висівають по 2—3 насінини. Після проривки залишають по одній рослині в кожному гнізді. На початку та наприкінці цвітіння центральних китиць, а також перед збиранням здійс­нюють сортові прочистки з вилученням нетипових високорос­лих, малопродуктивних рослин, а також уражених хворобами. Видаляють рослини, які відрізняються від даного сорту за ко­льором, кількістю міжвузлів, величиною коробочок, розтріску­ванням, наявністю шипів.

Для сортів Із сизим кольором рослин домішками є рослини без воскового нальоту, фіолетові, червоні, з коробочками без шипів, розтріскуючі.

Збирають вручну при повному достиганні насіння централь­ної китиці. Для перспективних сортів насіннєвий розсадник за­кладають щорічно, для малорозповсюджених сортів — 1 раз у 2— 3 роки.

Сівбу супереліти проводять насінням з насіннєвого розсад­ника при суворому дотриманні просторової ізоляції від інших сортів. Від посівів цього сорту з нижчими репродукціями прос­торову ізоляцію можна зменшити у 2 рази. Від посівів еліти ізо­ляція не потрібна. У період вегетації проводять триразову сорто­ву прочистку. Урожай збирають комбайном з негайною сушкою та очисткою насіння.

Первинне насінництво фузаріозостійких сортів відбувається на фузаріозному фоні. Для підвищення стійкості сортів до фуза­ріозу застосовують індивідуальний та масовий добори. Метод масового добору застосовують на сортах рицини з низькою по­чатковою стійкістю (5—10%) проти фузаріозу.

205

Вирощене насіння супереліти використовують далі для отри­мання еліти, першої репродукції.

Сортові прочистки на посіві еліти здійснюють двічі: на по­чатку цвітіння та при достиганні насіння. При цьому вилучають нетипові для даного сорту рослини, уражені хворобами, пізньо­стиглі, з коробочками, що розтріскуються при дозріванні, висо­корослі. /

Для вдосконалення системи насінництва рицини рекоменду­ють вирощувати репродукційне насіння у спеціальних насіннє­вих господарствах за договорами з науковими установами. Отри­муючи від наукових установ і дослідних станцій насіння, еліти, насіннєві господарства вирощують для себе насіння першої репро­дукції, а далі — другу та третю репродукції для реалізації госпо­дарствам на товарні посіви.

Усі сортові посіви обов'язково апробують.

Насіння еліти сортів з коробочками, що розтріскуються, ви­рощують за більш короткою схемою: масовий відбір рослин, су-переліта, еліта. За сортом відбирають не менш І000 типових ро­слин, насіння яких після аналізів І вибраковки об'єднують для посіву супереліти.

Схема і методика насінництва сортів рицини в багатьох зару­біжних країнах аналогічні до наших.

В Індії насінництво рицини здійснюють за схемою:

1) маточне насіння (Вгеес/ег зеесіз) вирощують селекційні уста­нови;

2) насіння супереліти {Росепйахіоп $ее(і& ) вирощують під кон­тролем селекціонерів зональних дослідних установ за планами-замовленнями департаментів землеробства штатів;

3) сертифікаційне елітне насіння (Сегїфй $еесіз) протягом 2 років вирощують із супереліти окремі ферми для постачання в сховища національної насіннєвої корпорації або для безпосе­реднього продажу господарствам.

Гібридне насінництво рицини. У насінництві гібридів рицини використовують жіночі генотипи рицини. Воно здійснюється в чотири етапи.

1. Використання жіночих форм для отримання гібридного насін­ня. Методом самозапилення рослин сортів рицини одержують самозапилені лінії, які мають до 40—50% жіночих рослин. Таким методом у Всеросійському інституті олійних культур (м. Крас-нодар, Росія) було отримано самозапилені лінії 32 кр, 128 с, 229 ф, 360 ф та інші.

206

Відбором та братньо-сестринськими схрещуваннями кількість жіночих рослин у цих ліній підвищилася до 55—67%, що дало змогу використовувати їх для закладання ділянок гібридизації. На основі лінії 360 ф створено високопродуктивні гібриди: Крас­нодарський 2, Краснодарський 3, Краснодарський 4 та інші.

Жіночий тип цвітіння є нестійким і реверсує до звичайного типу. Але при визначених умовах кількість жіночих рослин мо­же бути збільшена. Лінії з дисперсним типом китиці, як показує дослід СІЛА, можна розмножувати в умовах знижених темпера­тур, наприклад у зимові місяці у Мексиці. Літом нони повністю стають жіночими, їх використовують для отримання гібридного насіння на ділянках гібридизації.

Крім цього, невелика густота стояння рослин, сприятливий водний режим, достатня вологозабезпеченість збільшують кількість жіночих рослин у посівах.

Збільшенню кількості жіночих рослин у рицини сприяє за­стосування біологічно активних речовин. Так за допомогою пре­парату гібберелін кількість жіночих рослин збільшується від 50 до 90—95%, досягаючи іноді майже повної чоловічої стерильно­сті в рицини.

2. Вирощування жіночих ліній. На жіночих лініях регулярно відбирають жіночі рослини. Спочатку відбір проводять під інди­відуальними ізоляторами методом внутрішньолінійного братньо-сестринського схрещування. Запилювачем є рослини цієї самої лінії, з невеликою кількістю чоловічих квіток. Можна також за­стосовувати метод травмування жіночих рослин, що дає змогу проводити їх самозапилення. У кожної лінії запилюють не мен­ше 10 рослин. Отримане насіння об'єднують з урахуванням од­нотипності.

Далі розмноження відбувається при вільному цвітінні за схе­мою: відбір жіночих рослин, розсадник оцінки потомств, насін­нєвий розсадник, еліта. Для ліній, стійких проти фузаріозу, ви­користовують фузаріозний фон.

Для розсадника оцінки потомств відбирають 100—250 типо­вих за кількістю .міжвузлів жіночих рослин і до 500—1000 рослин для створення резерву. У зимовий період здійснюють їхній ана­ліз і перевірку на стійкість проти фузаріозу.

Потім насіння 50—125 родин висівають у розсаднику оцінки потомств, де здійснюють вибраковку за жіночою одностатевіс­тю. Резерви насіння кращих родин об'єднують для сівби у на­сіннєвому розсаднику. Насіннєвий розсадник жіночої лінії закла-

207

дають з дотриманням суворої просторової ізоляції (1000 — 1500 м). Схема сівби — 70x70 см. Найменша площа 0,25 м². Сіють вручну саджалками. Після проривки залишають у гнізді по одній росли­ні. Перед цвітінням вилучають двостатеві рослини, а також ті, що вирізняються за фенотипом,

В якості джерела пилку залишають рослини/ які мають схи­льність до жіночого типу цвітіння, з незначною/ кількістю чоло­вічих квіток. На насіння збирають вручну тільки жіночі рослини.

Еліту жіночої лінії вирощують при ізоляції 1000-1500 м від насіннєвого розсадника цієї самої лінії; ізоляція може становити 500 м, але не менше. Схема сівби — 70x70 см. Перед цвітінням вилучають двостатеві рослини. Насіння використовують для закладання ділянок гібридизації.

3. Вирощування двостатевихлініп-запилювачів. Спочатку їх ви­рощують під ізоляторами. Далі за схемою та в такому самому обсязі, як І жіночі лінії. Але розсадник оцінки потомств заклада­ють не щорічно, а 1 раз у 3—4 роки насінням від самозапилених або типових рослин, що вільно цвітуть, з насінного розсадника.

Для розмноження використовують резерви розсадника оцін­ки потомств, а при недостатній кількості їх беруть насіння від масового добору типових рослин лінії.

Ділянку еліти закладають насінням з насіннєвого розсадника. Схема сівби — 70x70 см. Перед цвітінням та перед збиранням вилучають рослини, що відрізняються від лінії за фенотипом.

4. Вирощування гібридного насіння на ділянках гібридизації. На­сіння гібридів першого покоління отримують на ділянках гібри­дизації. Материнська форма — жіночі лінії (еліта) або сорти з високою кількістю жіночих квіток. Батьківська форма — лінія-запилювач або сорт. Чергування рядків жіночої лінії та батьків­ської форми (запилювач): 4:2; 6:2; 6:6.

У період цвітіння проводять сортову прочистку, видаляючи на материнських рядках двостатеві рослини. Рослини, що схи­льні до жіночого типу, мають поодинокі чоловічі квітки, в пері­од соргопрочисток не вилучаються.

Для сівби збирають насіння тільки з центральних китиць рос­лин материнської лінії (форми). Збирання починають у фазі пов­ної стиглості насіння центральної китиці. На невеликих ділян­ках, за наявності робочої сили, збирання рицини здійснюють вручну, на великій площі — комбайнами. Насіння бокових ки­тиць використовують як товарне.

При вирощуванні гібридного насіння найбільш ефективно ви-

208

користовувати таку схему: установа — оригінатор, селекційна установа вирощують вихідне насіння (розсадник оцінки потомств, насіннєвий розсадник) батьківських і материнських ліній, веде первинне вирощування сорту-запилювача для сортолінійних гі­бридів. Дослідні станції, дослідні господарства, які входять у їхні структури, вирощують елітне насіння материнських ліній і на­сіння першої репродукції сорту-запилювача (для сортолінійних гібридів). Гібридне насіння вирощують дослідні станції, дослідні господарства, насінницькі господарства (на основі договорів з установою-оригінатором).

Апробація насіннєвих посівів та ґрунтконтроль

Усі насіннєві посіви обов'язково апробують. Максимальна пло­ща, що апробується, 100 га. Для зберігання генетичної чистоти сорту обов'язково повинна бути просторова ізоляція. Сорти з коробочками, що не розтріскуються, апробують у фазі повної стиглості, коли можна виявити рослини з такими коробочками та колір насіння. Апробаційний сніп не відбирають, а оцінюють 500 рослин у 50-ти пунктах при проході по діагоналі поля. На посівах супереліти, еліти, першої репродукції проходять дві діа­гоналі (1000 рослин). До апробаційних ознак рицини відносять: колір стебла, восковий наліт, кількість міжвузлів на центрально­му стеблі, форму та щільність китиць, колір, наявність шипів, розтріскування коробочок, колір, розмір і форму насіння, наяв­ність карункули на насінні.

При огляді враховують ураженість рослин фузаріозним в'я­ненням, а також наявність у посіві бур'яну-нетреби, що важко вилучається.

Після оцінки апробаційних зразків відмічають наявність у по­сіві типових рослин для даного сорту.

Для оцінки вирощеного насіннєвого матеріалу на генетичну чистоту застосовують ґрунтконтроль. Вирощене насіння висіва­ють на ґрунтконтроль в зимовий період у фітотроні або в на­ступний вегетаційний період. Сорт висівають у двох повторен­нях. Кожне повторення має 500 рослин. Типовість сорту, його генетична чистота визначається за апробаційними ознаками, які застосовують при сортопрочистках сортів рицини. Генетичну чи­стоту при проведенні грунтконтролю визначають 2 рази: в пері­од цвітіння рослин та у фазі повної стиглості насіння.

209

РИЖІЙ

Систематика й морфологія

Рижій належить до родини капустяних — Вгаззісасеае.

У культурі та дикому стані розповсюджено 2 види рижію — ярий і озимий. Рижій — самозапилювач, пилок дозріває ще до розкриття квітки. Плід — грушоподібний стручок, в одних різ­новидностей дрібний, довжиною від 6 до 10 мм, в інших — круп­ний, від 10 до 13 мм. У стручку міститься 7-8 насінин. Насіння довжиною близько 2 мм, яйцеподібне, різноманітного кольору — від червонувато-жовтого до червоно-коричневого.

Ярий рижій — Сатеїіпа заііуа Сгапіг. Однорічна трав'яниста рослина, заввишки 25—30 см і більше. Корінь стрижневий. Ко­ренева система розвинена слабо. Стебло тонке, вверху розгалу­жене, має слабке опушення або голе. Листки ланцетної форми, дрібні, суцільні або зубчасті, опушені або голі. Суцвіття — кити­ця. Квітки мають 4 чашолистика, спрямовані доверху, пелюстки квіток блідо-жовті.

Озимий рижій — Сатеїіпа зііуезіга \¥аііг — має стебло, на від­міну від ярого, більш дерев'янисте, сильно розгалужене. Стебло й листя опушене сильніше, ніж у ярого рижію. Плоди дрібні, довжина 5—7 мм. Насіння дуже дрібне, довжиною 1—2 мм.

За комплексом біологічних та господарських ознак встанов­лено 3 еколого-географічних типи місцевих культурних сортів ярого рижію.

Сибірський рижій — крупноштідний, більш-менш пізньостиг­лий, високорослий, гіллястий, стійкий до вилягання рослин.

Європейський рижій — дрібний, невисокий, різного ступеня гіллястості. Не стійкий до вилягання, вегетаційний період 65—95 днів.

Закавказький рижій — дрібний, але дуже гіллястий та вро­жайний, сильно вилягає, тривалість вегетаційного періоду 65-80 днів.

Народногосподарське значення

Із стану бур'янистої рослини рижій перейшов у культурну нещодавно — у другій половині XIX ст. Цим часом датуються перші відомості про вирощування рижію в Росії та Франції. На великих площах рижій висівали в Німеччині, Голландії, Англії, на Ватіканському півострові. Як олійну культуру другорядного значення рижій висівають в Україні.

210

За своєю біологічною природою рижій менш вимогливий до умов вирощування, ніж багато інших олійних культур. Він не вимогливий до грунтів, переносить весняні заморозки до -10°С, і водночас посухостійкий.

Насіння рижію містить 40—46% олії, яка використовується головним чином в лакофарбовій промисловості і для виготов­лення мила. Харчові якості олії невисокі.

Макуха рижію — концентрований корм, 100 кг його містить 115 кормових одиниць. Тваринам її можна давати в обмеженій кількості, оскільки вона містить шкідливий для організму глю­козид.

Сорти рижію

Міраж — ярий рижій. Однорічна рослина заввишки 81 см, з тонким розгалуженим стеблом. Тривалість вегетаційного періо­ду 66 днів. Суцвіття — китиця з дрібними блідо-жовтими квітка­ми. Плід — стручок грушоподібної форми, довжиною 6—9 мм. Насіння видовжено-овальне, червонувато-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 1,1 г. Вміст олії в насінні 40,9%. Вміст еруко-вої кислоти в олії та глюкозинолатів у насінні відповідає вимо­гам міжнародних стандартів. Урожайність 15,4 ц/га. Сорт стій­кий до вилягання рослин та обсипання насіння. Для розвитку і визрівання не потребує багато тепла. Стійкий проти хвороб і шкідників.

Рекомендований для вирощування на Поліссі, у Лісостепу і Степу України. Створено в Інституті олійних культур УААН.

Степовий 1 — однорічна трав'яниста рослина заввишки 75 см. Тривалість вегетаційного періоду 70 днів. Урожайність 12,3 — 15,1 ц/га. Вміст оліїв насінні близько 41,5%, ерукової кислоти в олії — 1,5%. Вміст глюкозинолатів у насінні відповідає вимогам міжнародних стандартів. Маса 1000 насінин 0,85 г. Сорт стійкий до вилягання рослин та осипання насіння. Нечутливий до пізніх приморозків. Для свого розвитку та визрівання не потребує ба­гато тепла. Стійкість проти пошкодження шкідниками і уражен­ня хворобами висока. Рекомендований для впрошування в Сте­пу, Лісостепу, на Поліссі. Виведено в Інституті олійних культур УААН.

Серед сортів рижію є один «довгожитель» — це Киргизький 1. Він районований у Новосибірській області з 1950 р., і ще й досі там районується.

На 2001 р. до Реєстру внесено 3 сорти рижію.

211

Технологія вирощування, післязбиральна обробка

та зберігання насіння

Місце в сівозміні. Кращі попередники рижію — озимі зернові культури. Рижій добрий попередник для озимих та ярих зерно­вих культур. \

Рижій не сіють після капустяних культур. Проміжок між ри­жієм і цукровими й кормовими буряками повинен бути не мен­ше як 5 років. Не розміщують рижій у сівозміні після соняш­нику.

Добрива. Рижій добре реагує на внесення мінеральних, особ­ливо фосфорних добрив. Суперфосфат у дозі Р₆₀ на карбонатних чорноземах майже удвічі збільшує врожайність. На чорноземах та каштанових грунтах півдня України оптимальною дозою вне­сення мінеральних добрив є М₄₅Р₄₅, або тільки Р₆₀. На ґрунтах Лісостепу, Полісся мінеральні добрива застосовують у дозі М₃₀Р₄₅К₃₀ восени під оранку.

Основний обробіток грунту. Рижій потребує ретельного обро­бітку грунту. Система основного обробітку грунту складається з проведення лущення поля після збирання попередника на гли­бину 6—8 см. Оранку здійснюють плугами тільки з передплуж­никами на глибину 22—24 см. При засміченості поля коренепа­ростковими та кореневищними бур'янами після проведення лу­щення стерні чекають появи сходів бур'янів і вносять гербіциди типу раундап. Після закінчення дії гербіцидів виконують оранку на глибину 28~30 см. Восени зяб вирівнюють боронами і куль­тиваторами в міру появи сходів бур'янів.

Передпосівний обробіток грунту і посів рижію. Передпосівний обробіток складається з проведення по вирівняному зябу лише однієї передпосівної культивації з боронуванням. Глибина куль­тивації 4—6 см. Зяб культивують у самі ранні весняні строки, як тільки грунт досягне фізичної стиглості. У районах з недостат­нім або нестійким зволоженням, а також у роки з сухою весною, верхній шар грунту швидко пересихає. Тому перед проведенням сівби, після передпосівної культивації, грунт коткують кільчас­тими котками.

Ярий рижій висівають одночасно з ранніми ярими зернови­ми культурами в самі ранні строки. Запізнення зі строками сівби призведе до зниження врожайності. Рижій висівають з шири­ною міжряддя 15 см, норма висіву схожого насіння 8 кг/га. Гли­бина заробки насіння 2—3 см. Посіви після сівби коткують.

212

Якщо до появи сходів утворюється ґрунтова кірка, ЇЇ знищу­ють боронуванням. Розпушують грунт у стислі строки, щоб за­побігти його пересиханню, ущільненню і не знищити проростки рижію.

При необхідності, у разі появи сходів ранніх ярих бур'янів, проводять післясходове боронування.

Збирання рижію. Рижій збирають прямим способом зерно­збиральними комбайнами, які на період його збирання спеці­ально ущільнюють. Збирання починають, коли насіння повніс­тю достигне, стручки побуріють, почнуть підсихати, а насіння в стручках затвердіє.

Не допускаються ранні строки збирання; насіння погано ви­молочується, частина його залишається невимолоченою, у струч­ках. Запізнення зі строками збирання призводить до розтріску­вання стручків, обсипання насіння, особливо після дощу. Не рекомендується збирати рижій у вологу погоду, по росі. Збира­ють у суху, сонячну погоду.

Рижій відрізняється дружнім достиганням, тому це дає змогу провести збирання у стислі оптимальні строки без порушення технологічного процесу.

Післязбиральна обробка та зберігання насіння. При надходженні на тік вороху насіння його потрібно негайно очистити. Спочат­ку здійснюють первинну очистку насіння на горохоочисниках. Для вторинної очистки насіння використовують машини ОС-4,5А, СМ-4, «Петкус-Гігант», «Петкус-Селектра», які облад­нані набором відповідних решіток та трієрними циліндрами.

Для доведення вологості насіння до 9% сушать насіння мето­дом активного вентилювання.

Зберігають насіння при вологості 9% у мішках за загально­прийнятими правилами зберігання в насіннєсховищах.

Методика виробництва оригінального, елітного, репродукційного насіння

Вирощування оригінального, елітного, репродукційного на­сіння здійснюють на високому агротехнічному фоні при вико­ристанні добрив і гербіцидів.

Первинне насінництво проводить наукова установа — оригі-натор сорту або за договором інші науково-дослідні установи. Еліту і першу репродукцію вирощують установа-оригінатор (за наявності площі), інші науково-дослідні установи, елітно-насін­ницькі господарства.

213

Первинне насінництво починають з відбору рослин, які ви­рощують у розсаднику добору. Застосовують індивідуально-родинний або масовий відбір рослин. Після аналізу насіння на вміст ерукової кислоти, глюкозинолатів не менш як 300 родин висівають у насіннєвому розсаднику першого року. У цьому роз­саднику виділяють кращі і 00—150 родин. Перевіряють їхню якість далі у насіннєвому розсаднику другого року. Отримане насіння кращих родин об'єднують і використовують для сівби супер-еліти. Далі вирощують елітне насіння й насіння першої репро­дукції.

Однією з особливостей вирощування сортового насіння є про­ведення видових та сортових прочисток. У період вегетації ви­конують 3 сортові прочистки: перед початком цвітіння, напри­кінці цвітіння, перед збиранням. При сортопрочистках вилуча­ють рослини, які є нетиповими за висотою, могутністю, розгалуженням, виляганням.

Апробація сортових посівів і ґрунтконтроль

Апробацію сортових посівів рижію починають перед збиран­ням з таким розрахунком, щоб за 2—3 дні до початку збирання її закінчити. На посіви, які апробують, повинні бути документи, які підтверджують, що сівбу здійснено певним сортом

До апробації посівів рижію приступають, коли насіння дося­гає початкової фази стиглості. Відбирають апробаційні снопи, для чого в кожному з 20 пунктів відбирають поряд по 15 рослин. Типовість рижію визначають за такими ознаками: могутність, висота, вирівненість рослин, крупність (крупні, дрібні) та форма стручків, стійкість проти вилягання, ураженість хворобами, стій­кість до осипання насіння.

Для підтвердження типовості сортів рижію їхнє насіння висі­вають на ґрунтконтроль в осінньо-зимовий період у фітотронах, зимових теплицях або наступного року в польових умовах.

214