Ріпак ярий та озимий

Систематика й морфологія

Ріпак— Вгаззіса париз Ь. — відноситься до родини капустя­них — Вгазісасеае. Він має два підвиди: олеіфера (ззр. оіеі/ега Меїі). та рапіфера (щ>. гарІ/ега Меіг).

До підвиду олеіфера відносяться всі олійні форми, до підвиду рапіфера — форми, що вирощуються як коренеплоди.

За тривалістю вегетаційного періоду вирізняють дві форми ріпаку: однорічний або ярий, дворічний або озимий.

Ріпак ярий — Втьзіса париз Ь. ззр. оіеі/ега МеП. аппиа — од­норічна трав'яниста рослина. Корінь стрижневий, проникає в грунт до 2 м. Стебло гіллясте, висотою 120—180 см, покрите во­сковим нальотом. Факультативний запилювач. Крім самозапи­лення, його квітки можуть запилювати бджоли, оси, джмелі та інші комахи. Плід— стручок довжиною 3-Ю см, на рослині їх буває до 300 шт. Кожен стручок має 18—25 насінин. Насіння

146

округлої або кулеподібної форми, діаметром 0,9—2,5 мм, чорно­го або коричневого кольору. Маса 1000 насінин 2,6—5,0 х.

Ріпак озимий — Вга$жа пари.ч і. зхр. оіеі/ега Меті. Ьзеппіз — трав'яниста рослина. Корінь стрижневий, проникає в ґрунт до

3 м. Стебло циліндричне, гіллясте, заввишки 140—190 см. Нижні листки черешкові, середні — подовжено-коп'євидні, верхні — подовжено-ланцетні. Загальна кількість листків на рослині 22— 25. Суцвіття— пухка подовжена китиця. Віночок квітки має

4 пелюстки жовтого кольору з золотистим, лимонним, оранже­вим, іноді кремовим відтінками. Факультативний запилювач. Плід— стручок довжиною від 5 до 16 см. Середня кількість плодів на одній рослині — від 200 до 400 шт., а в окремих ви­падках досягає 1200-1500 шт. Насіння кулеподібне, або округ­лої форми, діаметром 1,1-2,2 мм, колір насіння чорно-сизий, сірувато-чорний, темно-коричневий. У плоді знаходиться 20-35 насінин. Маса 1000 насінин 3,7-4,5 г, а іноді може досягати 5-7 г.

Морозостійкість озимого ріпаку невисока. Його вирощують у районах з м'якими зимами та значним сніговим покривом. Час­та зміна морозів і відлиг згубно діє на рослини озимого ріпаку.

Народногосподарське значення

Посівна площа ріпаку у світі в середньому 24 млн. 310 тис. га. Найбільші посівні площі ріпаку зосереджені в Китаї (6 млн. 710 тис. га), Індії (6 млн. 360 тис. га), Канаді (4 млн. 91 тис. га), країнах ЄС (2 млн. 99 тис. га). Найвища врожайність ріпаку в країнах ЄС (30,3 ц/га), країнах Східної Європи (26,4 ц/га). У державах, де зосереджено найбільші площі цієї культури, вона значно менша й досягає в Індії— 8,5 ц/га; Китаї та Канаді — 14,0 ц/га.

В Україні посівна площа ярого ріпаку (кользи) у середньому 58 тис. 280 га при середній врожайності 5,0-7,0 ц/га. В окремих областях вона досить висока— 17,0—24,2 ц/га. Ріпак озимий висівають в Україні на площі близько 100 тис. га. Його середня врожайність— 10—12 ц/га.

Ріпак — цінна олійна й кормова культура. Його вирощують на насіння, зелену масу, на сидератні добрива. Ріпак— добрий медонос, 1 га посівів забезпечує збір меду до 90 кг. Насіння ріпаку містить від 42,0 до 50,0 олії та 16,6—28,6 білка. Білок насіння ріпаку добре збалансований за амінокислотним складом. Олія ріпаку відноситься до групи харчових, ЇЇ використовують у нату-

147

ральному вигляді як салатну у складі кухонних жирів, маргари­нів. Жирно кислотний склад олії представлений олеїновою, лі-нолевою, ейкозеновою, пальмітиновою, стеариновою кислота­ми. Менше 1% міститься арахінової, беганової й маргаринової кислот. Деякі сорти ріпаку, особливо старі, характеризуються високим вмістом у насінні ерукової жирної кислоти (до 40,0— 55,0 %), дуже шкідливої для організмів людини та тварини.

З 1979 р. харчову олію виробляють лише з тих сортів ріпаку, що містять не більше 5% ерукової кислоти. У більшості євро­пейських держав пей показник знижено до 2%.

До складу насіння ріпаку входять органічні сірчані сполуки — тіоглюкозиди (глгокозинолати). У процесі їхнього ферментатив­ного гідролізу в організмі тварин утворюються отруйні речови­ни — Ізотіопіанати, оксазолідонтіоніни, нітрити, які виклика­ють функціональні та морфологічні зміни в організмі, знижуєть­ся продуктивність тнарин. З цієї причини використання високопротеїнового ріпакового шроту чи макухи в раціонах ве­ликої рогатої худоби обмежено.

Верхньою межею вмісту глюкозинолатів у насінні ріпаку, при­датного для безпечного годування тварин та птахів, є вміст їх не вище ЗО мкмоль/г, або 0,4—1,0%. Тому вся селекційна робота з ріпаком у світі направлена на створення безерукових і низько-глюкозинолатних сортів, тип двунольових сортів «00».

Зараз канадськими, шведськими, польськими, німецькими, російськими, українськими селекціонерами виведено нові без-ерукові, низькоглюкозинолатні сорти ріпаку, що сприяє підви­щенню харчової якості олії та використанню макухи як висо-кобілкового корму для тварин.

Олія ріпаку зменшує можливість тромбоутворення в організмі людини, протидіє серцево-судинним захворюванням, знижує вміст холестерину в крові.

При переробці насіння ріпаку на олію залишається макуха, білки якої містять незамінні амінокислоти. Макуху ріпаку мож­на включати в раціон: при відгодівлі кабанів — до 15%, дійним коровам та телятам — до 25 , бройлерам — до 20% . Однак за наявності в насінні глюкозинолатів потрібно обмежувати вико­ристання макухи на корм.

При переробці ріпакового насіння одержують, крім макухи, ряд цінних продуктів. Наприклад, фосфати використовуються у виробництві харчових і кормових фосфатидних концентратів, відпрацьований адсорбент — у виготовленні мийних паст.

148

Ріпакову олію застосовують у виробництві лаків, фарб, пласт­мас, вона знаходить застосування в металургії. Цією олією замінюють мінеральні мастила й жири в системах з високим ри­зиком екологічної шкоди (металообробні верстати; сільгосп­машини; транспортні та гідравлічні засоби, які працюють у мо­рях, на озерах).

Олія глюкозинолатних сортів ріпаку використовується для ви­готовлення технічних мастил. Ріпакова олія, що отримана з цих сортів, є основою екологічно чистого біодизельного пального.

Важлива агрономічна роль ріпаку, Могутня вегетативна маса його значно пригнічує бур'яни, добре розвинена коренева сис­тема поліпшує структуру ґрунту. З кореневими та пожнивними залишками (кормові якості соломи низькі) при заорюванні в грунт повертається в орний шар близько 15 кг азоту, 15 кг фосфору, 17 кг калію, 12 кг сірки, що еквівалентно внесенню гною в дозі І5т/га.

Ріпак поліпшує фітосанітарний стан ріллі, знижує ураженість зернових колосових культур кореневими гнилями та іншими хво­робами. Ріпак — джерело поповнення органічних запасів грунту й при використанні його як сидеральної культури. Після зби­рання врожаю насіння в полі залишається солома. Якщо її не заорали в грунт, то можна відправляти на переробку. З ріпакової соломи виготовляють папір, целюлозу, целюлозно-стружконі плити. З кожного 1000 га посівів ріпаку виробляють до 2000 т паперу.