Внутрішньогосподарський насіннєвий контроль

У насінницькій роботі до надзвичайно важливих відносятм систематичний контроль за сортовими, посівними та врожайни-І ми якостями посівного матеріалу. Він охоплює вирощування, І збирання, післязбиральну обробку, заготівлю, зберігання, реалі-1 зацію та використання насіння. Цей контроль покладено на пра-1 цівників держнасінінспекцій — державний контроль і спеціаліс-І тів насінницьких господарств— внутрішньогосподарський кон-1 троль. Державні насіннєві інспекції контролюють якість насіння! в господарствах, заготівельних та інших організаціях. Вони конт-1 ролюють вирощування, збирання, післязбиральну підготовку, збе-І реження й використання посівного матеріалу. Здійснюючи дер-І жавний насіннєвий контроль, працівники інспекції надають! насінницьким господарствам організаційно-методичну допомо-І гу, вживають заходи щодо усунення виявлених недоліків.

Ці самі співробітники інспекційних установ видають доку-в менти на посівні якості насіння, затверджують акти апробації. УІ своїй роботі насіннєві інспекції керуються законом України «Про! насіння».

Внутрішньогосподарський насіннєвий контроль здійснюється безпосередньо в господарствах і заготівельних організаціях. Він! зводиться до усунення причин сортового й видового засмічувань,! погіршення якості насіння під час його вирощування, збирання,! очищення та зберігання. Основне завдання внутрішньогоспо-І дарського контролю — неухильне дотримання всіх правилі насінництва (рис. 3).

Для кваліфікованого контролю якості насіння під час зби-І рання врожаю, його обробки, зберігання в насінницьких госпо-І дарствах створюють насіннєві лабораторії, укомплектовані ие-1 обхідними приладами та устаткуванням. Лаборанти, крім! аналітичної роботи, ведуть документацію, допомагають агроно!

56

му-насіннєводу в проведенні сортових і видових прополювань, прийманні, розміщенні та підготовці насіннєвого матеріалу, ви­конують інші роботи з насінництва.

Під час контролю за вирощуванням насіння особливого зна­чення надають правильному підбору попередників під насінниць­кий посів. Чергування полів у сівозміні повинне виключати мож­ливість біологічних та механічних засмічувань, насамперед па-

_ммт Збирання й обробка Зберігання, реалізація,

Вирощування | уражаю | | підготовка до сівби

Підготовка складських примі­щень, токів, очисної та сорту- _______—__І___________

_________^______. вальної техніки, сушарок тощо. Формування партій

' насінницькі сівозміни І Планування розташування (контрольних одиниць),

з системами: партій, черговості їх обробки тарування, маркування,

- обробітку грунту; І складування, докумен-

- удобрення; г—-------------------'--------_:--------—-і таиія

- захисту рослин; Планування маршрутів комбаи- І--------------—,-------------------1

- сортової агротехніки | нів. транспортних засобів

Упередження механічного за- І Спостереження за станом

смічення, розмежування партій насіння (упередження роз-

^_______________ У просторі й часі, ретельне повсюдження шкідників,

Запобігання механіч- І очищення техніки, площадок, самозігрівання; провітрю-

ному Й біологічному [інвентаря, одягу йт.ін. | _вання; перекладання шта-

засміченню (правильне белів тощо)

розташування розсад- г— _-----------_-----------------------і і

ників, просторова ізо- Вихідний контроль

ляція₍ документація, (^{за К0ЖН01}° ^Х°Д^КОЮ транспорту)

планування маршрутів " ^{В0Л0Г0СТІ}' ,--------------------'-------------------

сівалок, ретельне їх " ^{чистоти}' наявності та струк- Перевірка в державній очищення тощо) ТУР" Д°^мішок> травмування; насіннєвій інспекції ----------------г-_________І - маси 1000 насінин; І--------------------.------.——-----

- розташування партій

______________ Технологічний контроль Відповідність насіння й

Видовр й (якості очищення, сортування, документів при реалізації

прополю^яммі⁰⁶⁶ сушіння, стану насипу) та видачі на сівбу

І——^_/ _______ ■ вологості; '--------------------1------------------^{^}

- чистоти, структури домішок, грибних утворень;

- маси 1000 насінин;____________І____________

- життєздатності; Дозування отрутохімікатів,

~~~--------——] - заселеності шкідниками; упередження механічного

Апробація " регулювання очисної та сор- засмічення при протрую-

1____ тувальної техніки, сушарок ванні та сівбі

"ис. 3. СгсіадовІ внутрішньогосподарського насіннєвого контролю

57

далицею важковідокремлювальних культур, а також— накопи­чення в посіві шкідників і хвороб. Сівозміни мають забезпечував ти необхідну просторову ізоляцію між сортами, батьківськимі формами та гібридами. Так, у ріпаку мінімальна відстань мц посівами становить 500 м, а за наявності перешкод (ліс, будові тощо)— 250 м. У сортів соняшнику ця відстань сягає 1000 500 м відповідно. Між батьківськими формами та ділянками гіб­ридизації цієї культури просторова ізоляція має бути не меншог

за 3000 м.

Особливими насінницькими прийомами залишаються видої та сортові прополювання. Важливо дотримуватися строків їх­нього проведення. У сої, наприклад, перше сортове прополю­вання починають у період цвітіння (видаляють хворі рослини ті рослини з нехарактерним забарвленням квіток), друге — пере; збиранням (видаляють хворі рослини, пізньостиглі, схильні д( розтріскування бобів, а також з іншим забарвленням і опушен­ням). У соняшнику перше прополювання — перед цвітінням (ви^ даляють хворі, гіллясті та високорослі рослини), друге — пере; апробацією (позбавляються рослин, уражених вовчком, еклере тинією та іншими хворобами). Крім того, на ділянках гібридизацй здійснюють польове обстеження, за якого визначають відповід-і ність посіву сортовим документам, засміченість його важковід ділювальними культурними рослинами та бур'янами, ураженісг хворобами, шкідниками.

При обробці насіннєвої продукції проводять такі основні опеї рації: приймання, попереднє очищення, а за необхідності підсушування, остаточне очищення, сортування, затаруваннЛ складування. Завдання внутрішньогосподарського контролю нг цьому етапі— збереження сортових якостей, здобутих на попе] редніх етапах, доведення насіння до посівних кондицій, передбаі чених стандартом. Як і при вирощуванні насіння, ставляться вш моги до запобігання змішуванню, взаємозасміченню культуд сортів, ліній, репродукцій, недопущенню помилок, що призвої дять до знеосібки, вибраковування насіння. Не допускається наді ходження на тік і до складських приміщень товарного зерна складування фуражу, будівельних матеріалів та інших матеріали них цінностей.

Насіннєвий комплекс і прилегла до нього територія маюті утримуватися в чистоті. Складські приміщення дезінфікуюг побілкою свіжогашеним вапном із додаванням хлорованого ваі на або вапняно-гасовою емульсією, а за наявності шкідників її

58

фумігують (таблетками фостоксину, магтоксину або іншими пре­паратами). Фумігацію проводять і за розповсюдження шкідників у насіннєвих партіях, що зберігаються.

Контролюючи стан насіннєвого фонду, особливу увагу звер­тають на підготовку насіння до складування. Закладають на збе­рігання, наприклад, лише насіння, доведене за вологістю до стан­дартного рівня, а також очищене від домішок, що сприяють са­мозігріванню (рослинні рештки, насіння бур'янів, живі комахи та ін.), розвиткові хвороб і шкідників. Важливо, щоб таке насіння виявилося нетравмованим й мало високу життєздатність.

За тимчасового зберігання незатарованого насіння на току або в складському приміщенні висота бурта (насипу) має не пе­ревищувати одного метра. Стіни засіків забезпечують надійну ізоляцію, насіння не досипають тут на 15—20 см. Насіння, зата-роване в мішки, штабелюють етикетками назовні на дощаних настилах або піддонах, відстань від підлоги не менше 15 см, а від стін сховища й поміж штабелями — 70 см.

Для тривалого зберігання насіння краще використовувати гер­метичну тару (тверду або м'яку упаковку). Як свідчать експери­ментальні дані, отримані в лабораторії насіннєзнавства й стандар­тизації Селекційно-генетичного інституту, за таких умов насіння зберігає високу життєздатність протягом багатьох років.

Слід мати на увазі й те, що збереження високої життєздат­ності посівного матеріалу залежить від особливостей генотипу культурної рослини. Так, за результатами досліджень, проведе­них у згаданій више лабораторії, енергія проростання насіння соняшнику за п'ятирічний період (1996—2000) у кліматичній ка­мері знизилась у середньому на 7,7%, у той час як у гібридів — на 3,3, а в лініях — на 3,5%. Тобто, гібридне насіння зберігається краще, ніж насіння вихідних батьківських форм. І ці дані підтверджуються дослідами з насінням різних генотипів куку­рудзи.

Ще гірше зберігається насіння соняшнику, пошкодженого

міллю. За три роки (1996-1998) зберігання у складському

приміщенні в непошкодженому насінні сорту Одеський 63

схожість і енергія проростання майже не змінились, а в ушколже-

^Н->гн>^М'^{ЛЛЮ нас}'^ння ЦІ показники погіршились відповідно на 17

и/о. У лінії 8-3722 енергія проростання ушкодженого насіння

знизилася аж на 44%, лабораторна схожість- на 40%. Надто

огано зберігається насіння зі зниженою вихідною (початковою)

хожістю. Це видно на прикладі сої сорту Успіх (табл. і 1).

59

Таблиця 11. Мінливість показників життєздатності насіння сої (сорт Успіх) з різною вихідною схожістю при зберіганні в різних умовах

(1997-1999 рр.)

Умови зберігання		Вихідна вологість насіння. %	Насіння з початковою схожістю, %
			78		74		66
Схови­ще	Тара		Енергія проро­стання	Схо­жість	Енергія проро­стання	Схо­жість	Енергія проро­стання	Схо­жість
Камера Герме- 8,6 +21 0* -3 0 -22 -16 ТИЧНа 10,4 +26 +2 -14 -2 -35 -23 Негерме-тична 10,4 +19 -4 -14 -9 -27 -17 Комора Герме- 8,6 +1 -3 -36 -8 -16 -9 ТНЧНа 10,4 +16 +3 -25 -6 -Зі -18 Негерме- тична 10,4 -39* -78* -66* -74* -58* -66*

* Насіння повністю втратило життєздатність у 1988 р.

Чим нижчі показники життєздатності насіння, що закладає-1 ться на тривале зберігання, тим швидше воно старіє, стає не-І придатним для посіву. І ця тенденція властива для будь-якогг насіння, зберігання — незалежно від умов — у кліматичній ка­мері чи коморі, у герметичній тарі чи негерметичній упаковці) Хоча при зберіганні за контрольованих умов (низька температу­ра, герметична тара) процес старіння значно затягується й насінну не так швидко втрачає здатність проростання.

Отже, при здійсненні внутрішньогосподарського насіннєвогс контролю наведені експериментальні дані слід повністю врахо­вувати, звертаючи увагу передусім на якість підготовки насіння] що має зберігатися протягом тривалого періоду. '

Не менш важливим є за цих умов регулярний контролі зберігання посівного матеріалу. Обов'язково двічі на місяць пе-І ревіряють його пологість, температуру в складському приміщенні] Температуру насипу вимірюють за допомогою термометрів у трьог пунктах — на двох-трьох рівнях глибини. Періодичність такоп контролю для свіжезібраного насіння в перші три місяці — 2 разі на тиждень, надалі — 2—3 рази на місяць. Кожні 4—6 місяції перекладають мішки так, щоб верхні ряди перемістилися дони­зу, а нижні — догори.

Під час зберігання насіння проводять систематичний органо-

60

пептичний контроль його зовнішнього вигляду, запаху, а також аналітично вивчають посівні якості й зараженість шкідливими комахами, кліщами та хворобами. Особливо ретельно контро­люють партії насіння з підвищеним ступенем травмування, а та­кож ті ш° сформувалися й достигли за несприятливих умов.

Аналітичний контроль здійснюють насіннєві лабораторії, спеціалісти яких опанували стандартизовані методи вивчення насіння. Вони ж відбирають його проби на аналіз, використову­ючи для цього щупи або пробовідбірники. Відібрані точкові проби (з одного місця тари або насипу) після встановлення їхньої од­норідності включають до об'єднаної проби, з якої методом квар-тування (навхресного ділення) виділяють середню пробу.

Для здійснення внутрішньогосподарського контролю достат­ньо проаналізувати насіння на чистоту, вологість, схожість (жит­тєздатність), масу 1000 насінин, травмованість.

Аналізують насіння на чистоту та відходи на двох паралель­них наважках (масою по 100 г для соняшнику та сої). Останні відбирають так, щоб вони містили всі домішки середньої проби. Наважки розподіляють на насіння основної культури і відходи. Чистоту та відхід насіння обчислюють у відсотках. Аналіз вважа­ють закінченим, якщо розбіжності за результатами двох наважок не перевищують допустимих стандартом відхилень.

Усі наступні аналізи проводять на насінні основної культури, використовуючи одну з наважок. Якщо однієї наважки недо­статньо — використовують і другу. Вологість насіння визнача­ють методом висушування або за допомогою електровологомірів. Через недостатню точність останніх основним вважається метод висушування. Однак для внутрішньогосподарського контролю швидке визначення вологості електровологомірами (навіть у полі) має велике значення.

За методом висушування з середньої проби виділяють робочу пробу масою 45—50 (для крупнозерних культур) або 23-25 г (для дрібнозерних культур), їх розмелюють на електричному лабора­торному млинку (для деяких культур розмелювання зерна не про­водять). Масу із розмелених зерен збирають в алюмінієвих бюк­сах (дві наважки по 4—5 г кожна). Бюкси з наважками ставлять на кришки, розміщують у сушильній шафі. Підігрітий до необхідної температури (130°С) наважок висушують протягом 40 (для сої) або 60 (для соняшнику) хвилин. Після цього бюкси имають і ставлять в ексикатор. По охолодженні їх зважують. ологість визначають за формулою:

61

в, =

Му -М₂

-хіОО,

де Л/, — вихідна маса наважки; М₂ — маса наважки після вису шування.

Аналіз вважається закінченим, якщо розбіжність між парале льними визначеннями не перевищує 0,2%.

Для визначення схожості з наважок чистого насіння основно культури відбирають 4 проби по 100 насінин. В одну ростильн кладуть 2 проби насіння, в чашку Петрі — одну. Технічні умов проведення аналізу наведені в діючому стандарті. Він дає харак теристику ложа для пророщування, вказує температуру та стро ки визначення лабораторної схожості й енергії проростанн насіння. Останні обчислюють як середнє арифметичне з чоти' рьох повторень, а їхні допустимі відхилення наведені в таблиі латитуд стандарту. Якщо одне з повторень відхиляється більш допустимого, схожість обчислюють за трьома близькими повто реннями, енергію проростання— за тими самими повторення ми. У випадках, коли результати двох повторень виходять за ме допустимих відхилень, аналіз повторюють.

Життєздатність і масу 1000 насінин визначають за чинним і Україні стандартом на методи якості насіння. Як уже згадува¹ лось вище, бідою насінництва залишається травмування насінні внаслідок збирання й переробки врожаю невщрегульованими тинами та механізмами. Макро- і мікротравми викликають по­рушення процесів обміну, фізіології проростання у вигляді неї продуктивних витрат поживних речовин (посилення дихання вимивання асимілятів та ін.). Внаслідок цього різко знижуєтьс) сила росту й польова схожість насіння. За даними лабораторі насіннєзнавства й стандартизації Селекційно-гєнетичноп інституту (О.К. Слюсаренко та ін., 1990), втрата врожаю прі сівбі травмованим насінням може сягати 25%. Крім того, трав моване насіння дуже погано зберігається. Тому в систем внутрішньогосподарського насіннєвого контролю цьому питан ню слід приділяти особливу увагу.

Порядок визначення ступеня травмованостІ такий. З насінні основної культури, виділеного за аналізу чистоти, відраховую¹! дві робочі проби по 100 насінин. З них виділяють макротравмОІ вані (з видимими неозброєним оком відчленованими частинам^ насінин). Залишок проби кладуть у скляний посуд, заливаю! 1—2%-м розчином анілінового барвника, що використовують]

62

побуті для фарбування вовняних тканин, і ретельно перемішують. Через 1-2 хв розчин зливають, а насіння промивають тонким струменем проточної води до зникнення її забарвлення. Проми­тий посівний матеріал розкладають на фільтрувальному папері, просушують, виділяють і підраховують мікротравмовані насінини з фарбованими тканинами (на ендоспермі та зародкові окремо). Вміст макро- й мікротравмованих насінин виражають у відсотках як середнє з двох повторень. При рівні загального травмування, меншому за 50%, розходження показника проби від середнього не повинно перевищувати 3%, вищому за 50% — не більше 5%. Якщо розходження перевищують допустимі величини, аналізують третю пробу.

Пошкодження насіння з твердими оболонками краще визна­чати за допомогою рентгеноскопії, використовуючи для цього різні вітчизняні та закордонні рентгенустановки.

63

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА,

ТЕХНОЛОГІЯ Й НАСІННИЦТВО

ОКРЕМИХ КУЛЬТУР

соняшник

Систематика й морфологія

Соняшник— рід НєііапіНиз Ь.~- належить до родини Азі\ гасеае— айстрові.

За сучасною класифікацією (5сЬШіп§ апсі Неізег, 1981; Ко£е1 еі аі,, 1982) цей рід представлений 49 видами, серед яких і] однорічних і 36 багаторічних.

За кількістю хромосом (2п) і рівнем плоїдності (х) види подІ ляють на такі групи: диплоїдні (2п=2х=34) — 38 видів; тетраплсГ їдні (2п=4х=68) — 5 видів і гексаплощні (2п=6х=102) — 6 видії

В Україні вирощують 2 види: диплоїдний — Я. аппииз— ся няшник культурний і гексаплоїдний — Н. іиЬегозиз— соняшнш бульбоносний, топінамбур, земляна груша. Інші види представ] ляють інтерес як донори імунітету проти деяких хвороб (табл. 121

Серед зазначених видів найвидатніший — Я. гі§ісіиз\ який ма імунітет до п'яти із восьми зазначених хвороб, проти чотирьої хвороб стійкі Я. сіесарішіиз, Н. §щапіеш, Я. тоШз, И. ретіоіагім відомий також як джерело цитоплазматичної чоловічої стерильі ності (ЦЧС), вперше був використаний з цією метою Леклерко| у 1969 р.

Культурний соняшник— Н. аптіиз поділяється на 2 підвид посівний — 55р. 5аіі\и5 І декоративний — 55р. огпатепїаііз.

Сорти культурного посівного соняшнику, залежно від міс вирощування (ґрунтово-кліматичної зони) поділяються на 4 гру (екотипи) за тривалістю вегетаційного періоду, висотою росли та іншими ознаками (табл. 13).

У межах кожного екотипу існують різновидності, що вирі няються забарвленням сім'янок і смуг, наявністю чи відсутніст панцирного шару в оплодні

Таблиця 12. Види соняшнику як донорів			імунітету
Вид	Назва хвороби*	Вид	Назва хвороби
	ІЖ, ФС, ВЧ	Ьаеіі/Іогиз	ПС
Ап ихфіїм	ПС		ПС, ФЗ
Аппииз	ПС, ІЖ	МахітШапі	ПС, ФС, СТ
Апотаіиз	ВЧ	Мїсгосеркаіи$	ПС
АггогиЬепз	пс	МоШ$	ПС, ФС, СТ, ВЦ
СШат	ПС, ФЗ	N1111(114 і	ПС, ФС
ОеЬіІіа	ФС	Оссісієпшііз	ПС
ОесарїшШ	ПС, ФС, БР	Реііоіагіз	ІЖ, ФС
Пезегіісоіа	ВЧ	Ргаесох	ПС, ФС
Оіїагісашз	ПС. ФС	Ритіїиз	ПС, ФС
Е&епіі	пс		ВЦ, ПС, ФС, БР, СТ
Ехіїіз	ФС, ВЧ	Заіісі/оііив	ПС, ФС
Нігхиіиз	ПС, ІЖ, АН	5іірНоісіе5	пс
Сі§апіеи5	ПС, ФС, СТ, ВЦ	Зітиіат	ФС
СіаисорНуІШв	ПС, БР	ЗтІіНіі	ПС, ФС
	ПР	5ігито5№	ФЗ
іасіпіаіиз	ПР	ТиЬєтьиа	ФС, СТ

* ІЖ — іржа — Риссіпіа ИеіїапіИі; ФС — фомопсис — Ркоторт НеііапіИі; ВЧ — вовчок — ОгоЬапсНе ситапа; ПС — пероноспороз — Ріазторага НаШесШ; ФЗ — фомоз — РНота оіегасеае; БР — борошниста роса — Егузірке сісИогасєагит; АН — альтернаріоз — АІІегпагіа ИеііапіНі; СТ — склеротиніоз — №Ие£е!тіа зсіегоііогит; ВЦ— вертицильоз— УегїісіШит йаНІ'те.

Таблиця 13. Екотипи соняшнику Я. аппиих 55р. 5вйЧї/5

Екотип

Трива­лість ве­гетації, днів

Північно- 75-120 російський

Середино- 90-135 російський

Південно­російський

Вірмен­ський

Висота

рослин,

см

Здатність стебла до галуження

Кількість міжвуз­лів, шт.

Довжина

сім'янки,

мм

Сім'янки

панцирні чи безпанцирні

65-І25 Переважно 10-20 8-1 1 Переважно

не панцирні

галузиіься

120-190 Те саме 14-23 8-14 Те саме

130-165 200-400

-II-

30-40 10-14

-II-

110-135

120-130 Верхівкове 18-25 12-25 Безпанцирні галуження та панцирні

64

65В Україні вирощують переважно різновидності середньо-ро­сійського екотипу (табл. 14).

Таблиця 14. Різновидності середньо-російського екотипу соняшнику

Назва різновидності		Сім'янки	Смуги	Панцирність	Тип
українська	латинська
Біла	АІЬиз	Білі	-	Безпанцирні	І
Сіро-срібляста	Іпсапих	Сріблясті	-	Панцирні	11
Буро-смугаста	ЗігіаїоЬгип- ПЄ5СЄП5	Бурі	Темно-сірі	Панцирні та безпанцирні	IV
Сіро-смугаста	Зігіаіо-/итошз	Сірі	Білі	Безпанцирні	VI
Сіро-смугаста	Зігіаіо-ріитЬеих	Темно-сірі	Свиїшево-грифельні	Панцирні	VII
Вугільно-чорна		Вугільно-чорні	—	Панцирні та безпанцирні	IX
Чорно-фіолетош	Уіоіасео- ПІ£ГІІ5	Фуксинові	—	Панцирні	X

Поширені в Україні сорти та гібриди соняшнику належать, переважно до сьомого типу. Сім'янки інших типів, крім восьмо-| го й дев'ятого, вважаються домішками.

Усі форми соняшнику за господарськими ознаками сім'яною (розміри, виповненість, олійність тощо) поділяються на 3 групи олійна, межеумки, лузальна (табл. 15).

Таблиця 15. Порівняльна характеристика груп соняшнику

Параметри сім'янок

Група

олійна

межеумки

лузальна

Довжина, мм Ширина, мм Лушпинність, % Олійність, % Маса 1000 шт., г Виповненість, %

66

Найбільш поширені сорти олійної групи. Вони мають дрібні сім'янки з тонким оплоднем, порожнина якого повністю випов­нена ядром. Лузальний соняшник використовується переважно як кормова культура. Межеумки утворюються внаслідок переза­пилення олійного й лузального соняшнику, і за своїми госпо­дарськими властивостями займають проміжне положення.

Коренева система соняшника — стрижнева, складається з голов­ного (стрижневого) кореня, який розвивається із зародкового, і придаткових (гіпокотильних) коренів та їх численних розгалужень.

Галуження стрижневого кореня починається зразу після про­ростання насіння, так що вже у фазу сходів утворюється до деся­ти бічних коренів. Швидкість росту головного кореня значно вища за швидкість росту стебла, тому у фазу першої пари справ­жніх листків його довжина може бути в декілька разів більшою за висоту стебла.

Гіпокотильні корені утворюються на підземній частині підсі-м'ядольного коліна приблизно через два тижні після сходів. У вологому грунті вони швидко й сильно галузяться, а після дощу корені пронизують увесь верхній поверхневий шар ґрунту, і на­віть виходять на поверхню.

В умовах достатнього зволоження соняшник інколи утворює повітряні корені на приземній частині стебла.

Корені соняшника при ширині міжрядь 70 см відходять від рослини порівняно на невелику відстань — максимально на 40-50 см. Корені гібридів менше поширюються за горизонталлю, ніж корені сортів.

Основна маса коренів (понад 90%) зосереджена в шарі грунту 0-70 см, поверхневий шар (0-25 см) переплетений коренями надзвичайно густо (рис. 4).

На початку розвитку рослин, до появи гіпокотильних коре­нів, можна проводити глибоке розпушування міжрядь; в цей час верхній 10-сантиметровий шар грунту на відстані 10-15 см від рослини вільний від коріння.

Глибокий обробіток, пов'язаний, наприклад, з підживленням Рослин, слід припиняти у фазу 8-Ю листків, коли бічні відгалу-ення стрижневого кореня змикаються посередині міжрядь на глибині 10-14 см.

настанням фази 10-12 листків значного розвитку досяга-^{ПП0К0ТИЛІіНІ корені}' ^які залягають біля поверхні грунту. По- ^{3 ШЄІ} *^аЗИ' ^МІЖР^ЯДД^Я можна обробляти на глибину 5- ^залишаючи захисні смуги шириною 15-20 см.

67

Рис. 4. Коренева система соняшнику на початку (угорі) та наприкінці

вегетації:

а — зародковий (стрижневий) корінь; б— гіпокотильні корені

Пошкоджені корені здатнІ відростати тільки у вологому грунті.

Стебло соняшника трав'я-Я нисте, внизу нерідко здере­в'яніле. Поверхня його шор­стка, вкрита шпичакуватим! волосками (рис. 5), шо свід­чить про посухостійкість росі лин. Вузли стебла— місце прикріплення листків— не­виразні, але в деяких випадкг спостерігається характерні вузлуватість, зумовлена роз­ростанням черешка листа. Відстань між вузлами довжина міжвузля — залежні від сорту, умов вирощуванні та місця розташування вузлі на стеблі.

Нижні міжвузля, зазвичі короткі, видовжуються прі недостатній освітленості рої лин внаслідок загущення п< сіву, затінення рослин будів­лями, деревами тощо.

Стебло соняшника склада| ється з епідермісу, первинні та вторинної кори, провідні пучків, які утворюють майж| суцільне кільце, та серцевині Внаслідок діяльності пучкх вого та міжпучкового камбії стебло здатне швидко розви] ватися, діаметр його основі

інколи сягає 8 см. Середина стебла заповнена паренхімою з тої костінними клітинами. У молодому стеблі вони живі, сильні вакуолізовані, а в стеблі зрілої рослини стають порожніми, зі повнюються повітрям, і серцевина стає подібною до вати.

Стебло містить ендодерму, клітини якої нагромаджують кроз маль, утворюючи так звану крохмальну піхву. У стеблі нагромаї

68

Рис. 5. Опушення верхньої частини стебла: — відсутнє або дуже слабке; 6 — слабке; в — середнє; г — сильне; д — дуже сильне

жується значна кількість вологи, яка зберігається в ньому до кінця вегетації. Навіть після завершення наливу насіння вологість стебла нерідко становить 80-60%.

Стебло соняшника здатне галузитись. Розрізняють апікальне (верхівкове) галуження, базальне (нижньої частини стебла), а також галуження всього стебла з утворенням гілок першого, дру­гого й інших порядків (рис. 6).

Рис. 6. Тип галуження:

а — базальне; 6— апікальне; в — повне з центральним кошиком; г — повне без центрального кошика

Виділяють два типи гіллястих рослин: 1 — кошик головного стебла значно більший, ніж кошики бічних гілок; 2— кошик головного стебла за розмірами не відрізняється від кошиків біч­них гілок. Гіллясті форми соняшнику використовуються при гіб­ридизації¹ як батьківські: їм властивий тривалий період цвітіння з утворенням великої кількості пилку. Це сприяє кращому запи­ленню материнських рослин.

^у переважної більшості сучасних гібридів і сортів стебло не вузиться, у пазухах листків навіть не закладаються бруньки.

Спочатку стебло росте повільно, а з появою кошика діамет-

69

ром 0,5—1 см його ріст різко прискорюється й триває до кін цвітіння рослин.

Висота стебла залежить від екотипу, сорту, умов вирощува ня. В олійного соняшнику вона досягає 80—250 см, у кормов сортів — до 4—5 м.

Листя культурного соняшнику просте, черешкове, без пр листків. Розміщується на стеблі за спіраллю так, що кожний л сток по відношенню до попереднього дещо змішений у той інший бік. Це сприяє їхньому рівномірному освітленню. Нижі| 2—3 пари листків супротивні.

Пластинки листків цілісні, найнижчих— цільнокрайні, і| ших — з хвилястими або пилчастими краями (рис. 7).

а б в г д

Рис. 7. Зазубленість листка:

а— дрібна; 6— середня; в— крупна; г~ рівномірна; д— нерівномірн

Розміри та форма листків залежать від місця їхнього розті шування на стеблі: нижні листки овальні, видовжено-овальні аЯ трикутні; листки середнього ярусу— серцеподібні, округлі; веш хнього — довгасті або списоподібні (рис. 8).

Рис. 8. Форма листя:

а — довгаста; б — списоподібна; в — трикутна; г — серцеподібна;

д — округла

Поверхня листової пластинки шорстка, матова.

Жилкування листків пірчасто-петлеподібне, У пластинку ли^ тка входять три жилки, з них тільки середня є прохідною й вої сягає краю листка. Всі бокові жилки, не доходячи до краю, вертаються вгору й приєднуються до розташованої вище жилі утворюючи петлю (рис. 9). Цими петлями вся сітка жилок нується в єдину систему, тому при пошкодженні будь-якої з ні

70

навіть крупної, відповідна Ді­лянка листка не вщмирає - її

обслуговують сусідні жилки.

Жилки першого та другого порядку значно товші за лис­тову пластинку, різко виді-чяються на нижньому бот 'чистка. Дві нижні бокові жипки утворюють кут різної величини. Його враховують при визначенні сорту (рис. 10).

Довжина черешків листка зменшується в міру наближен­ня до кошика, так що листя,

Рис. 9. Жилкування листка соняшника

розмішене біля основи кошика або на кошику — безчерешкове

(СИДЯЧе). ЛИСТКИ верХНЬОГО Ярусу ПОСТУПОВО ПереТВОрЮЮТЬСЯ ""

обгортку кошика.

на

а

Рис. 10. Кут між бічними жилками листка: а — гострий; б— прямий; в — тупий

Довжина черешків нижніх листків майже дорівнює довжині пластинок, верхніх — значно менша за них. Від довжини й міц­ності черешків залежить положення листової пластинки в прос­торі, яке визначають за висотою кінчика листової пластинки по відношенню до місця прикріплення черешка на стеблі (рис. 11).

Низьке та дуже низьке положення небажане, тому що таке листя гірше освітлюється, контактуючи з грунтом, —- легко пошко­джується, стає провідником інфекції. Високе положення кінчи­ка листка (еректоїдне листя) сприяє крашому освітленню, внас­лідок чого підвищується інтенсивність фотосинтезу. Еректоїдне листя менше травмується й уражується хворобами. Найбільш ба­жане з господарського погляду.

изначено, що площа та маса листя впливають на продук-

71

прикріплення черешка:

а — дуже низьке; б — низьке; в — середнє; г — високе; д ■— дуже високе

тивність рослин. За оптимальну вважається площа листової п| верхні, яка становить 4 га на гектарі поля. І

Широкорядні посіви (70 см) соняшнику з густотою рослі 45—50 тис. шт./га найчастіше утворюють 1,5—3 га листової Р верхні, звичайні рядкові (15 см) з густотою 200—300 тис. шт./гг 10-13 га на гектарі поля.

Сучасні сорти й гібриди соняшнику при загальноприйняі агротехніці утворюють на рослині в середньому 28—30 листі (коливання — від 23 до 36).

Листя соняшника умовно поділяють на три яруси; нижі середній, верхній. Продукти фотосинтезу нижніх листків виі ристовуються на створення коренів і стебла, середніх І верхні?

суцвіття та плодів.

Вважається за доцільне створювати сорти й гібриди, яі мали здатність краще використовувати продукти фотосинт перш за все на формування коріння, стебла, листя, а потом> насіння. У зв'язку з цим зростають вимоги до нижнього яр; листків — тривалості їхньої життєдіяльності, активності фо' синтезу, стійкості проти ураження хворобами тощо.

72

. ;_ття соняшника — кошик, який складається з дископо-

квітколожа та квіток. Квітколоже виповнене повітря-

дібног _НХ}_МОЮ (аеренхімою), пронизаною сіткою провід-

нисто пповідні пучки галузяться, так що кожну квітку (плід)

, пркічька судин. Найкрупніші судини пов язані з пери-живлять д^ельш ■* , .,.

ферійними органами кошика (рис. 12).

Рис. 12. Кошик у розрізі:

/ _ паренхіма квітколожа; 2 — провідні судини; 3 — листя обгортки;

4— пелюстки язичкових квіток; 5— трубчасті квітки різного віку;

6— пуп'янки (бутони)

При наближенні до центру діаметр судин зменшується, тому за нестачі вологи порушується живлення в першу чергу цент­ральних квіток або сім'янок, внаслідок чого утворюються недо­розвинені та порожні плоди.

Наявність аеренхіми та розгалуженої сітки провідних судин сприяє диханню та живленню органів суцвіття, тому кошик вва­жається найдосконалішим суцвіттям дводольних рослин.

Кошик оточено зеленою обгорткою з видозмінених листків, що утворюють три ряди: зовнішній, середній і внутрішній.

У період розвитку бутонів кошик, його обгортка виконують функції фотосинтезу та газообміну.

Розмір кошика в більшій мірі, ніж інших органів, залежить від умов вирощування. Соняшник має здатність до мініатюризації — багаторазового зменшення всіх органів рослини за збереження насіннєвої продуктивності. У поодиноких рослин діаметр кошика досягає 30—40 см, а в загущених посівах зменшується до 3 см.

Форма кошика варіює в значних межах (рис. ІЗ).

— -її-... б

в

увігнута; б~

Рис. 13. Форма кошика: плоска; в— опукла; г— неправильна (виродлива)

73

Найчастіше трапляються опуклі, плоскі, увігнуті кошики. В форми кошика залежить щільність розміщення, міцність утрі мання сім'янок, ступінь їхнього обсипання, співвідношення но] мальних і неповноцінних плодів, швидкість достигання, ступі! ураження хворобами тощо. В опуклому кошику сім'янки розм щуються вільно, що сприяє нормальному їх розвитку навіть¹ центрі, однак насіння такого кошика легко обсипається. Увіпі тий кошик має в центрі велику кількість недорозвинених сім'ї нок внаслідок підвищеної щільності розташування їх, сильної стискання та неповноцінного живлення.

Плоскі та злегка опуклі кошики найбільш бажані з господа] ського погляду.

Велике значення має кут нахилу кошика — положення просторі (рис. 14). Від цього залежить ступінь його обсипанні швидкість висихання, ураженість хворобами, втрати при збиран, тощо.

Рис. 14. Положення кошика:

а~ горизонтальне; б— похиле; в— вертикальне; г— напівобернені донизу; д— обернене донизу

Від кута нахилу кошика залежать його «взаємовідносини»! листям. За горизонтальним положенням (досить рідко) коїш не торкається листя. При похилому та вертикальному положеі ні він добре освітлюється. Усе це сприяє дружному цвітінні рівномірному достиганню насіння, зменшенню втрат при йо збиранні. На кошику майже не затримується дощова волога це зменшує вірогідність ураження насіння гнилями. Схиля чись донизу, кошик травмує листя, сам травмується, втрачає вну кількість насіння. На такому кошикові накопичується вол га. що уповільнює його висихання та сприяє розвиткові хворй

Найбільш бажане розміщення площини кошика з господа] ського погляду — вертикальне або під кутом 45°.

Язичкові квітки розміщуються за периметром квітколожа, тр] бчасті — покривають всю його поверхню. Кількість язичкові

74

._пгагяР 52-73, трубчастих максимально— 3000-3500. У дньому— 1200-1500—за звичайної агротехніки. ^СЄ Квітки олійного соняшника двох типів: язичкові й трубчасті

(рис. 15). . . . , .

Язичкові квітки безплідні, складаються із зав язі та однопе­люсткового віночка жовтого, жовто-гарячого, зрідка — іншого кольору. Стовбчик, приймочка й пиляки відсутні.

Трубчасті квітки соняшника двостатеві з подвійною оцвіти­ною Чашечку створюють два прозорих чашолистики, які легко опадають. Віночок спайнопелюстковий, п'ятизубчастий, має фор­му трубки. Внизу віночок дещо звужується, переходить у роздут­тя (нектароносне кільце), в якому містяться нектарники. Нектар виконує бактерицидні функції, а також живить зародок на ран­ніх стадіях його розвитку. Тичинок п'ять, пиляки зрощені у ви­гляді трубки, нитки вільні. Маточка утворена двома плодолис­тиками, приймочкою дволопатевою. Довжина стовпчика зале­жить від фази розвитку квітки, наявності чи відсутності запліднення. Найдовший стовпчик у незапліднених квіток, він високо здіймається разом з приймочкою над віночком квітки (рис. 15).

Рис. 15. Квітки соняшника:

а — язичкова; 6— трубчаста звичайна; в— трубчаста повна; г— перехідна;

/— зав'язь: 2— чашолистики;

З— віночок; 4— пилякова трубка;

5— приймочка; 6— нектароносне

кільце

— І

75

Трубчасті квітки мають 1—3-зубцеві приквітники. Зроста чись, вони утворюють чарунки, в яких утримуються квітки сім'янки. Від щільності прилягання приквітників залежить р^ нень обсипання насіння та втрат при збиранні.

Зав'язь — нижня, одногніздова, з одним оберненим сім'яа чатком, що сидить на короткій сім'яніжці на нижньому кін плодолистика. Після запліднення стінки зав'язі перетворюютьс на оплодень, насіннєвий зачаток— на насінину (ядро).

Плід соняшника — сім'янка — одногніздовий, однонасінну зі шкірястим або задерев'янілим оплоднем, що не зростається! насіниною, а при натискуванні розкривається вздовж ребе| Оплодень має епідерміс, гіподерму, панцирний шар, склеренхі му та паренхіму. Панцирний шар утворюється внаслідок деструк ції клітин гіподерми, складається з фітомелану — аморфної ре човини, що містить понад 70% вуглецю.

Перикарпій з панцирним шаром має одну з форм імунітету \ структурний інтегритет (недоторканість). Він непроникний щі гусені соняшникової молі, надійно захищає насінину від пош коджень. Фітомелановий шар утворюється тільки після заплт нення зав'язі: у сім'янок периферійних зон кошика — через 5—1 центральних — через 10—15 днів. Товщина панцирного шару за лежить від сорту, положення сім'янок у кошику, умов вирощу вання й становить у сучасних сортів та гібридів у середньом 25—30 мкм. Якщо його товщина зменшується до 10—15 мкм панцирний шар стає переривчастим і втрачає захисну функцій

Крім захисної функції, оплодень, який є, по суті, плаиентом регулює обмін речовин між насіниною, рослиною та навколиш нім середовищем, а також — спокій зародка.

Форма сім'янок залежить від екотипу, сорту, місця розташі вання в кошику, умов вирощування, строків збирання тощо. Фор му визначають за індексом — співвідношенням довжини й ши рини сім'янок (табл. 16).

Таблиця 16. Форма сім'янок соняшника