Лекція №2. Людина як елемент системи

“Людина-життєве середовище”

1. Класифікація середовищ життєдіяльності, їх характеристика.

2. Людина як біологічний та соціальний об’єкт.

3. Фізіологічні особливості організму людини

4. Психологічні особливості людини

1. Середовище життєдіяльності

Середовище життєдіяльності – це сукупність природних та антропогенних факторів, з якими людина взаємодіє протягом життя.

Розглядаючи безпеку людини як поняття, що стосується сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв'язків з навколишнім середовищем, ми повинні розглянути таке поняття, як «середовище життєдіяльності», в якому живе і діє людина.

Буде доцільно розділити середовище життєдіяльності на такі компоненти (мал. 1):

• природне середовище;

• техносфера;

• ноосфера;

• соціум.

Природне середовище

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери.

Наведемо коротку характеристику об’єктів природного середовища.

Земля — третя планета Сонячної системи, найбільша з планет земної групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус — 6371 км, відстань до Сонця — 150 млн. км, маса Землі становить 1/330000 маси Сонця.

Сонце — це найголовніша для нас зірка, ядро сонячної системи. Температура поверхні близько 6000°С. Земля отримує всього одну двомільярдну частку сонячного випромінювання.

Атмосфера — це газова оболонка Землі.

Атмосфера поділяється на шари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8—10 км температура становить 40—50^оС нижче нуля, а на висоті близько 60—70 км знаходиться повітряний шар з температурою близько 0^оС. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищем абсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетового випромінювання Сонця.

До складу атмосфери входять азот — 78%, кисень — 21% і аргон — 1%.

У придонних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітря змінюється. Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще 100 років тому вміст вуглекислого газу в повітрі був 0,0298%, а тепер — 0,0318%, а в міському повітрі ще вищий.

За характером зміни різних параметрів атмосферу Землі розділяють на такі шари: тропосфера (9—18км), стратосфера (50—55 км), мезосфера (80—90 км), термосфера (вище 90 км до 800—1000 км) і екзосфера (вище 800—1000 км).

За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно збігається зі стратосферою і має максимальну концентрацію озону на висотах 20—25 км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10—15 км, але озон присутній також у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу роль у фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забруднень атмосфери) і на висотах 50—80 км, де відбуваються основні процеси природного утворення і руйнування озону.

• Атмосферне повітря слід розглядати як один з найважливіших природних ресурсів. Атмосферний кисень О₂, необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин і мікроорганізмів.

Основне джерело підтримання існуючої концентрації атмосферного кисню — це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд. т кисню. Близько 80% всього кисню в атмосферу постачає морський фітопланктон, 20% виробляє наземна рослинність.

• Вуглекислий газ — обов'язковий компонент фотосинтезу рослин. Він надходить в атмосферу внаслідок розпаду органічних речовин, дихання живих організмів, а витрачається на фотосинтез рослин. Рослини за рік поглинають близько 100 млрд. т оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в атмосфері.

Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в сто разів більше оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.

З основних компонентів атмосфери найбільше змінюється вміст у повітрі водяної пари. Вміст водяної пари в атмосфері визначається співвідношенням процесів випарювання, конденсації і горизонтального перенесення.

• Водяна пара — це джерело утворення хмар, туманів, опадів. Наявні в атмосфері водяна пара і вуглекислий газ захищають земну поверхню від надмірного охолодження, створюючи так званий парниковий ефект: якби не було атмосфери, то середня температура поверхні земної кулі була б не +15°С, а —23°С.

Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором. Одним з найважливіших факторів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.

Клімат — це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншій місцевості.

Кліматичні умови Землі створюються внаслідок процесів теплообміну, вологообміну і загальної циркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показниками температури, вологості повітря, рівнем опадів, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо.

Умови життєдіяльності в природному середовищі в межах природних змін його параметрів називаються нормальними умовами.

Стан атмосфери в даному місці в певний момент або за обмежений проміжок часу характеризує погоду.

Гідросфера (грец. hydro - вода, sphaira - куля) - це водяна оболонка Землі.

До надземної частини гідросфери належать океани, моря (70% поверхні земної кулі) озера, ріки, а також льодовики. Основна частина води (понад 80%) перебуває у глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові води, тріщинні води і води карстових порожнин у легкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).

Вода бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.

Вода є основою існування життя на Землі. Вода була середовищем зародження життя. Без води неможливий фотосинтез. Живі організми на 60— 98% складаються з води і всі їхні життєві процеси пов'язані з водою. Втрата організмом лише 10—20% води веде до його загибелі.

Без води людина може прожити не більше п'яти діб.

Не всяка прісна вода може використовуватись людьми. Найбільш жорсткими є вимоги до якості питної води. Вода повинна відповідати санітарним вимогам — граничнодопустимим нормам (ГДН) вмісту тих чи інших компонентів, що забезпечують склад і властивості води. Така вода повинна бути безпечною щодо бактеріального складу, нешкідливою за вмістом і складом розчинених хімічних речовин. Якщо джерела водопостачання не відповідають нормам, воду заздалегідь очищують.

Очищення води, її підготовка до використання – це комплекс досить складних і коштовних процесів (мал. 2). Проте є такі забруднення, які усунути або неможливо, або занадто дорого, тому така вода для використання непридатна.

Літосфера

Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та ядра.

Товща земної кори під ложем океану досягає 5—72 км, у рівнинних регіонах — 30—40 км, а під горами — 50—70км. Мантія Землі простягається до глибини десь 3000 км від поверхні, ядро Землі — до її центру, тобто глибини 6371 км. Відповідно з глибиною зростає тиск і щільність гірських порід, підвищується їх температура. Вважають, що температура ядра Землі не перевищує 5000С.

- Зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиною верхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід, називається літосферою.

Товщина літосфери - від 5 до 200 км. Основна частина літосфери складається з вивержених магматичних порід (95%), серед яких на континентах переважають граніти, а в океані — базальти.

Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основних суб'єктів антропогенної діяльності.

У верхній частині континентальної земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити.

Ґрунт — органічно-мінеральний продукт багаторічної спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла.

Це один з найважливіших природних ресурсів. Залежно від кліматичних і географічних умов ґрунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.

У межах літосфери періодично відбуваються сучасні фізико-географічні процеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які впливають на формування екологічних ситуацій та на рівень безпеки життя і діяльності людей у різних регіонах.

Техносфера

Людина давно живе не «в природі», а мешкає в антропогенне зміненому середовищі. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему «людина — довкілля».

Довкілля — навколишнє середовище життя і діяльності людини, зумовлене в даний момент сукупністю факторів, здатних впливати на людину, її здоров'я і життя.

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери.

Підвищення комфортності довкілля, до покращання комунікабельності, до забезпечення захисту від природних негативних впливів, усе це позитивно вплинуло на умови життя і в сукупності з іншими факторами (поліпшення медичного обслуговування тощо) - на тривалість життя людей призвело до створення техносфери.

Техносфера — це частина навколишнього середовища, яка під впливом людською діяльністю із застосуванням технічних засобів набула стану, в якому вона краще відповідає людським потребам на даному етапі розвитку суспільства.

Середня тривалість життя людей становила:

• мідний, бронзовий, залізний віки —З0 років;

• до початку XIX століття — 35-40 років;

• наприкінці XX століття -—60-63 роки.

Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеної максимально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, далеко не виправдало надії людей. Нераціональна господарська діяльність призвела до вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфери, деформації природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги земної екосистеми.

Техносфера включає в себе регіони міста, промислової зони, виробничого і побутового середовищ.

Техносфера складається з: Мал. 3.

Ноосфера як наступний етап розвитку людства.

Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з'явилася людина.

Земна оболонка, біосфера значною мірою зумовлюється існуванням в ній живої та неживої речовини. Між її неживою частиною і живою речовиною постійно існує обмін. Цей обмін у ході часу характеризується рівновагою, що закономірно змінюється і прагне до сталості.

Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І.Вернадський дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноосферу.

Поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції, внаслідок якого біосфера з необхідністю повинна докорінно змінитись і перейти у свій новий стан — ноосферу — сферу людського розуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування та розвитку.

З точки зору історичного часу, ноосфера є єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людської діяльності, а також смерті самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому «переведення» біосфери в її якісно новий стан — ноосферу, є одним із найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні.

Чому ж перед людством виникає питання про перебудову біосфери? Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до навколишнього природного середовища, як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб.

Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

В.І.Вернадський вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси.

Чи спроможне людство виправдати ці сподівання?

Чи не помилився академік, приписуючи людству властивість розумного розвитку?

Соціальне середовище. Соціум

Історично усталені форми спільної діяльності людей, що характеризуються визначеним типом відношень між людьми, утворюють соціальне середовище, товариство, або соціум.

• Соціальне середовище — компонента життєвого середовища, який утворюють інші люди, їхня діяльність та взаємовідносини.

• Соціальне середовище — створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у взаємовідносинах з навколишнім середовищем.

• Соціум — система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства, а дисгармонія веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Соціум - це особлива система, деякий організм, що розвивається по своїх специфічних законах, що характеризується надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом цих зв'язків є особлива обстановка, що створюється в окремих соціальних групах, що може впливати на інших людей, які не входять у дані групи.

Соціальне середовище в широкому розумінні (макросоціум) охоплює суспільно-економічну систему в цілому - виробничі сили, суспільні відносини й інститути, суспільну свідомість і культуру, соціальні небезпеки.

Соціальне середовище у вузькому контексті (мікросоціум) включає безпосереднє оточення людини - сім`ю, трудовий, навчальний та інші колективи і групи.

Виділяють такі сфери суспільного життя:

• матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання;

• соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві —групові, національні, міждержавні тощо.

• духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;

• культурно-побутова — це такі явища, як культурні цінності, сім'я, побут, відпочинок, освіта, виховання тощо.

Важливу роль у суспільстві відіграють соціальні відносини. Соціальні відносини виникають між людьми у процесі їхньої діяльності та спілкування. Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культур ні, побутові, сімейні та інші.

• Соціальні відносини – це норми і правила суспільного життя і поведінки людей.

В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. В суспільстві постійно виникають різноманітні суперечності, зіткнення інтересів і суспільних цінностей, тобто соціальні конфлікти.

Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. У цьому зв'язку конфлікт виявляється не відхиленням від норми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановлення пріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі. Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальними верствами й націями, підприємствами та установами, робітниками й адміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим поколінням.

Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.