2. Зіставлення бухгалтерських операцій.

Цей спосіб полягає у зіставленні між собою будь-якої документо­ваної інформації, що відображає одну і ту ж господарську операцію. Зіставлення може бути внутрішнім і зовнішнім. При зовнішньому зі­ставленні порівнюються документовані операції, що відображені в де­кількох примірниках одного і того ж документа чи в різних докумен­тах, які знаходяться у інших господарюючих суб’єктів або у різних осіб.

Якщо одна і та ж операція відображена в документах, що знахо­дяться в різних підрозділах чи різних регістрах, зіставлення можливе і в межах одного підприємства. Таке зіставлення називають внутрішнім. Застосування цього способу дає можливість виявити:

а) крадіжки, що здійснюються шляхом внесення змін до змісту і кількісних показників операції в декількох примірниках доку­ментів;

б) повністю підроблені документи чи бухгалтерські записи з опе­рацій, які в дійсності не проводились;

в) не відображення фактично здійснених операцій в окремих доку­ментах чи регістрах.

При цьому ефективність відновлення залежить від обсягу докумен­тів, що відображають одну і ту ж операцію.

3. Зіставлення змісту документів, що складені на початкову операцію зі змістом документів, котрі відображають здійснення інших операцій, зумовлених першою.

Сутність цього способу полягає в тому, що спеціаліст, перевіряючи конкретну операцію, виявляє інші обов’язкові операції, які повинні були бути здійснені внаслідок тієї, що перевіряється, та порівняти їх. Різновидом такого способу є порівняння даних про кількість виданих товарно-матеріальних цінностей з даними про тару, в якій вони пере­возились. Характерно, що в практиці відновлення рідко порівнюється місткість тари з кількістю відпущених цінностей, хоча це є обов’язковою умовою для викриття зловживань.

4. Порівняння операцій, відображених в облікових регістрах, із записами оперативного обліку.

Дані оперативного обліку не є підставою для відображення госпо­дарських операцій у регістрах бухгалтерського обліку. Як правило, працівники бухгалтерії та ревізори ці дані не контролюють. Тому осо­би, які здійснюють зловживання, ретельно відпрацьовують лише опе­рації, що охоплюються бухгалтерським обліком, не звертаючи уваги на дані оперативного обліку, їх дійсний характер та обсяг можна вста­новити за даними оперативного обліку.

З метою спрощення обліку іноді практикується поєднання опера­тивного та бухгалтерського обліку. У таких випадках і бухгалтерські, й оперативні записи мають однакове доказове значення. Крім того, у ряді випадків доказову силу мають записи посадових осіб та інші не­офіційні матеріали, оскільки на підставі таких матеріалів можуть бути виявлені зловживання, визначений розмір матеріального збитку, від­повідальні за збиток особи та ступінь відповідальності кожного з них.

У зв’язку з тим, що оперативні та неофіційні матеріали мають спе­цифічний, допоміжний для бухгалтера характер, спеціаліст може ко­ристуватися ними як допоміжними матеріалами. Залежно від відне­сення оперативних та неофіційних записів до офіційних документів та регістрів бухгалтерського обліку їх можна поділити на чотири групи:

а)документи, які не використовуються безпосередньо в бухгалтер­ському обліку, але складання яких передбачено відповідними інструк­ціями (наприклад, касові чеки або касова стрічка). Спеціаліст впевню­ється в повноті таких документів та в хронологічній відповідності даним офіційних документів і бухгалтерського обліку, встановлює то­тожність таких документів або фіксує розбіжність між ними. Якщо кі­лькість подібних документів або зазначена в них сума перевищує кіль­кість або суму, зазначену в регістрах обліку, спеціаліст-бухгалтер має підстави вважати, що виявлені ним розбіжності є мінімальними. Поді­бні документи іноді зберігаються недбало, іноді частина з них може бути вилучена або загублена. Тому, якщо кількість таких документів або зазначена в них сума виявляється меншими за кількість і суму, за­значених у регістрах, спеціаліст повинен лише констатувати розмір розбіжності, але висновків з цього приводу давати не має права;

б) документи довільно встановлені посадовими особами або мате­ріально відповідальними особами. Такі документи не дають спеціаліс­ту підстав встановити розмір матеріального збитку або визначити коло матеріально відповідальних осіб, але вони можуть допомогти поясни­ти ті факти, які виявлені спеціалістом на підставі офіційних докумен­тів та записів в облікових регістрах;

в) регістри оперативного обліку, що доповнюють або розшифро­вують дані бухгалтерського обліку або мають самостійне значення. Прикладом регістру оперативного обліку, які доповнюють та розшиф­ровують дані бухгалтерії, є картки кількісного обліку матеріальних цінностей та сальдові відомості, які на деяких підприємствах ведуть комірники. У цьому випадку застосовується сальдовий метод обліку матеріалів, що є оперативно-бухгалтерським способом внаслідок по­єднання в облікових регістрах прийомів обох видів обліку. На практи­ці такий облік іноді ведеться з порушенням встановлених правил. За­писи в оперативному, кількісному обліку матеріалів комірника та записи в систематичному сумовому, бухгалтерському обліку тих же самих матеріалів не звіряється. Перевіривши обгрунтованість операти­вного обліку відповідними документами і виявивши розбіжності між ними та записами, спеціаліст може зробити відповідні висновки;

г) неофіційні записи матеріально відповідальних та посадових осіб. Слід розрізняти неофіційні записи з розписками або без розписок осіб, що беруть участь в операціях, відображених у таких записах. Якщо подібні записи підписані особами, що передали та прийняли матеріа­льні цінності, і в цілому відповідають даним бухгалтерського обліку, то спеціаліст може вважати їх достатніми для категоричного висновку про наявність або відсутність недостачі товарно-матеріальних ціннос­тей. Якщо такі неофіційні документи не відображені в документах бу­хгалтерського обліку і не підтверджені підписами осіб, що брали участь у здійсненні операцій, то спеціаліст не може прийняти такі за­писи та за ними встановити розмір матеріального збитку. В цьому ви­падку він робить відповідні висновки лише на підставі документів та регістрів бухгалтерського обліку, а про результати дослідження не­офіційних записів тільки згадує в акті.