Права чорнобильських переселенців

 

Згідно з ч. 3 ст. 35 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим Законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством.

 

Для реалізації цього права громадяни, які відповідно до ч. 3 ст. 35 цього Закону мають право на отримання земельної частки (паю) за постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2001 р. № 1651 “Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)” мають право подати за новим місцем роботи (проживання) до сільської, селищної ради заяву за довільною формою про надання їм земельної частки (паю) та видані обласними державними адміністраціями за місцем евакуації, відселення чи самостійного переселення довідки про:

• евакуацію, відселення чи самостійне переселення з територій, що зазнали радіоактивного забруднення;

• членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, яке знаходилося на території, що зазнала радіоактивного забруднення.

Також ці особи мають подати довідку про те, що до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до статті 35 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” проживали у сільській місцевості.

 

Цій категорії громадян земельні ділянки в натурі (на місцевості) виділяються із земель запасу чи резервного фонду в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. У разі відсутності на території відповідної ради необхідних площ земель запасу чи резервного фонду земельна ділянка за їх згодою може бути виділена в натурі (на місцевості) меншого розміру або за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території іншої ради в межах області (ч. 6 ст. 1 Закону “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”).

 

СУД ВИРІШУЄ

 

Право особи на земельну частку (пай) також може бути встановлено в судовому порядку.

 

Як вже зазначалося, при паюванні земель сільськогосподарського призначення, при складанні списків, що є додатком до державного акта на право колективної власності на землю, їх уточненні з різних причин були допущені помилки. Непоодинокими є випадки, коли осіб (колишніх членів сільськогосподарських підприємств), які мали право на земельну частку (пай) було не включено до списку-додатку до державного акта на право колективної власності на землю. У такій ситуації пропущеній (невключеній до списку) особі необхідно звернутися до сільськогосподарського підприємства (у випадку, що таке сільськогосподарське підприємство ще існує) з заявою щодо визнання за нею членства в колективному сільськогосподарському підприємстві та включення її до списку, так як список громадян (додаток до державного акта на право колективної власності на землю) формується самим підприємством відповідно до статуту, розглядається і затверджується загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства. Якщо згоди з цього питання не досягнуто, спір щодо права на земельну частку (пай) відповідно до чинного законодавства України вирішується у судовому порядку. Суд має встановити факти, що мають юридичне значення, зокрема, факт членства певної особи в сільськогосподарському підприємстві на момент передачі землі з державної у колективну власність підприємству, і, як наслідок цього, її право на земельну частку (пай) в цьому підприємстві.

 

Також виникає чимало питань із спадкуванням сертифіката на право на земельну частку (пай). Нерідко траплялися випадки, що особа на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю була членом сільськогосподарського підприємства, була включена до списку, що додавався до цього державного акта, але сертифікат на право на земельну частку (пай) не встигла отримати, оскільки померла.

 

Деякі сільськогосподарські підприємства цих осіб виключали із списків, незважаючи на спадкове право і не беручи до уваги ту обставину, що у члена сільськогосподарського підприємства, як співвласника земель колективної власності, право на земельну частку (пай) виникає з моменту одержання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю, а не з моменту одержання особою сертифіката на право на земельну частку (пай). Спадкоємці цих осіб також мають право звернутися до суду з позовом про визнання за ними права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

 

Існують і протилежні випадки, коли спадкоємці осіб, які померли до видачі державного акта на право колективної власності на землю, ставлять питання про успадкування ними сертифіката на право на земельну частку (пай).

 

Проте, якщо особа-спадкодавець померла до видачі державного акта на право колективної власності на землю і відповідно не була включена до списку-додатку до нього, права на земельну частку (пай) у неї не виникло, оскільки ст. 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Відповідно, успадкування спадкоємцями цих осіб права на земельну частку (пай) не вбачається можливим.

 

При встановленні права на земельну частку (пай) у судовому порядку, документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

 

Оскільки передача земель сільськогосподарського призначення з державної у колективну власність, що супроводжувалася видачею сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю (його реєстрацією), здійснювалась у досить тривалий термін, то слід звертати увагу на позовну давність. У даній ситуації перебіг строку позовної давності повинен починатися з того дня, коли був зареєстрований державний акт на право колективної власності на землю того чи іншого підприємства, до якого додається список громадян-співвласників. У випадку спливу позовної давності, особа втрачає право звертатися до суду за захистом порушеного права, якщо не доведе, що причини, через які вона пропустила строк позовної давності, поважні.

 

Щодо розгляду у судах земельних спорів (стосовно визнання права на земельну частку (пай)) наразі проблемною лишається реалізація деяких рішень суду з цього питання. Наприклад, суд задовольняє позов певної особи, визнає за нею право на земельну частку (пай), проте у резолютивній частині рішення не вказує, з яких саме земель надати земельну частку (пай).

 

Як наслідок, виникає досить цікава ситуація: право на земельну частку (пай) особи відповідно до чинного законодавства України встановлено, але на практиці реалізувати таке рішення суду не виявляється можливим. Тому, задля уникнення таких ситуацій, мабуть, поряд з визнанням за особою права на земельну частку (пай) необхідно вказувати, із яких земель надати цій особі земельну частку (пай), що сприятиме своєчасному поновленню порушених прав осіб, які звертаються до суду.

 

Більш того, слід зауважити, що на сьогодні більшість сільськогосподарських підприємств вже розпаювали землю і громадяни отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Певна частина цих осіб вже виділила належні їм земельні паї в натурі, одержала державні акти на право власності на землю.

 

Виникає питання, якщо вся земля, яка була передана у колективну власність сільськогосподарському підприємству вже розпайована, то з яких земель надати земельну частку (пай) пропущеній особі?

 

Теоретично це питання вирішити можливо, здійснивши перепаювання земель підприємства, при цьому зменшивши розмір часток кожного учасника спільної власності, але практично, мабуть, не доцільно, адже більшість осіб отримала державні акти на право власності на землю, інша частина має сертифікати на право на земельну частку (пай). Для здійснення перепаювання необхідно в усі ці документи вносити відповідні зміни або взагалі анулювати їх, здійснювати коригування розмірів земельних ділянок у натурі. До того ж такі зміни передбачають значні фінансові витрати.