Право на земельну частку (пай)

Відповідно до згаданої Постанови завданням земельної реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Процес приватизації землі в Україні розпочався після прийняття

13 Березня 1992 р. Верховною Радою України Земельного кодексу України (редакція 1992 р.) та Постанови “Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі”.

 

Законодавче підгрунтя

 

Упродовж майже 12 років у земельних правовідносинах, зокрема, щодо права

 

власності на землю, відбулись значні зміни, що було неминуче у зв’язку із здійсненням земельної реформи. Після прийняття Конституції України, яка визначила правові засади використання природних ресурсів, екологічної безпеки, правового режиму власності, підприємництва, прав і свобод людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод було прийнято низку нормативно-правових актів і у галузі регулювання земельних відносин, які зумовили виникнення нових правовідносин в державі. Проте, незважаючи на всі здобутки земельної реформи, на цьому шляху виявилося чимало проблем. Певною мірою, така ситуація виникла у зв’язку з неузгодженістю правових норм, які регулюють земельні відносини в деяких нормативно-правових актах, нечіткістю формулювання окремих їх положень, а також незабезпеченістю механізму їх реалізації. Як правило, якщо та чи інша норма нечітко сформульована або не узгоджується одна з іншою, це призводить до того, що з одного й того ж питання приймаються неоднакові рішення.

 

З метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності та господарювання на землі, вільного їх вибору громадянами України, посилення стимулювання праці та забезпечення на цій основі збільшення виробництва сільськогосподарської продукції Президентом було видано Указ від 10 листопада 1994 р. № 666/94 “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (далі – Указ № 666/94), яким встановлено, що приватизація земель, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств і організацій, є невідкладним першочерговим заходом на шляху здійснення земельної реформи в Україні.

 

Передача земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції проводилась на добровільних засадах, виходячи з того, що земля повинна належати тим, хто її обробляє.

 

Незважаючи на те, що процес приватизації землі триває давно, більшість сільськогосподарських підприємств реформовані, розпайовані сільськогосподарські угіддя, видані сертифікати на право на земельну частку (пай), багато хто з громадян вже одержали державні акти на право власності на землю, однак і дотепер, мабуть, найбільш гострим питанням земельної реформи є питання паювання земель сільськогосподарських підприємств.

 

Як свідчить практика, під час з’ясування питання щодо права осіб на земельну частку (пай) у багатьох випадках мало місце неправильне застосування норм чинного земельного законодавства, що, в свою чергу, породжували такі наслідки, як то: безпідставне (помилкове) не включення осіб, які мали право на земельну частку (пай), до списків, що додавалися до державних актів на право колективної власності на землю і навпаки, набуття права на земельну частку (пай) особами, які не мали такого права.

 

Паювання земель колишніх сільськогосподарських підприємств (колгоспів, радгоспів) повинно було здійснюватися після їх реформування у колективні сільськогосподарські підприємства (Указ № 666/94), передачі цим підприємствам земель у колективну власність, видачі державного акта на право колективної власності на землю, складання та уточнення списків осіб, які мають право на земельну частку (пай). Коло осіб, які мають право на земельну частку (пай), встановлено Указом Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” (далі – Указ № 720/95).

 

Так, відповідно до ст. 2 цього Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

 

У ст. 1 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” коло осіб, які мають право на земельну частку (пай) дещо розширено.

 

За згаданим Законом право на земельну частку (пай) мають:

• колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, зокрема, створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

• громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

• громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

• громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.