Періодизація розвитку особистості за а.В. Петровським
Відомий психолог Артур Володимирович Петровський розглядає розвиток особистості як процес інтеграції в різні соціальні групи.
Становлення особистості визначається особливостями взаємин дитини з членами референтної групи (від англ. Кеіег - відноситься, соціальна група до якої індивід відчуває свою належність, з якою він себе ідентифікує). На кожному віковому етапі він включається в нову соціальну групу, яка стає для нього референтною. Спочатку це сім'я, потім група дитячого садка, шкільний клас і неформальні підліткові об'єднання. Для будь-якої такої групи характерні своя діяльність (або намір діяльностей) і особливий стиль спілкування. Саме «діяльнісно-опосередковані» стосунки дитини з групою і впливають на формування його особистості.
Перша фаза становлення особистості в соціальній групі - фаза адаптації. Коли дитина входить у нову стабільну групу, вона насамперед пристосовується до неї - засвоює діючі там норми, оволодіває формами і засобами діяльності, якими володіють інші її члени. їй необхідно бути такою, як всі.
Друга фаза - індивідуалізація. Вона передбачає загострення дитиною своїх індивідуальних рис. Унаслідок чого загострюються суперечності між досягнутим результатом адаптації, а також незадоволеною потребою дитини в максимальному прояві своїх індивідуальних особливостей.
Третя фаза полягає в тому, що відбувається інтеграція особистості в групі: дитина зберігає лише ті особистісні риси, які відповідають потребі групового розвитку й особистісній потребі зробити значний «внесок» в життя групи. Тоді група в деякій мірі змінює свої норми, сприйнявши цінні для її розвитку риси особистості.
Якщо в якомусь періоді не пройшла успішно фаза інтеграції, на наступному ступені буде ускладнена адаптація. Так створюються умови для кризи розвитку особистості.
У періодизації А.В. Петровського виділяються такі періоди:
ранішнього дитинства;
дитинства у дитячому садочку;
молодшого шкільного віку;
середнього шкільного віку;
старшого шкільного віку.
Перші три періоди створюють епоху дитинства, у якій процес адаптації домінує над процесом індивідуалізації. Для епохи підліткового віку (період середнього шкільного віку) характерне домінування процесу індивідуалізації над процесом адаптації, для епохи юності (період старшого шкільного віку) характерне домінування процесу інтеграції над процесом індивідуалізації.
Отже, згідно концепцією А.В. Петровського:
дитинство - це в основному пристосування дитини до соціального середовища;
- підлітковий вік - прояв своєї індивідуальності;
3) В юності відбувається інтеграція в суспільство.
Криза новонародженості
Дошкільне дитинство включає такі періоди:
немовляти - до року (І півперіод до 5-6 міс., серед яких - новонароджений до 2 міс.; II під період - від 5-6міс. до 12 місяців);
ранній вік — 2—3-й рік життя;
дошкільний вік - 4-6-й рік життя (Схема 1).
Перший критичний період розвитку дитини - період новонарождення. Психоаналітики говорять, що це перша травма, яку переживає дитина, і вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під впливом цієї травми. Але навряд чи з цим можна погодитися, якщо врахувати, що в новонародженої дитини ще відсутнє психічне життя, і крик новонародженого є перехід до нової форми подиху.
Акт народження у відомому смислі є перехід від паразитарного типу існування до форми індивідуального життя. Це перехід від темряви до світла, від тепла до холоду, від одного типу харчування до іншого. Вступають у дію інші види фізіологічної регуляції поведінки, багато фізіологічних систем починають функціонувати заново.
У стадії немовляти вирізняють надзвичайно важливу фазу новонародженості. Вона має ще назву криза новонародженості. Фізично вже відокремившись від матері, дитина ще тільки має адаптуватися до зовсім інших умов життя (звикнути отримувати кисень з повітря, ззовні приймати їжу, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).
Народжуючись, дитина фізично відокремлюється від матері. Вона потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскраву освітленість, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Вступають у дію інші види фізіологічної регуляції поведінки, і багато фізіологічних систем починає функціонувати по-новому.
Новонародженість може вважатися кризовим періодом у житті дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.
Криза новонародженості - проміжний період між утробним (пренатальним) і поза утробним (постнатальним) способом життя. Якщо поруч з новонародженою дитиною не було б дорослої людини, то через кілька годин вона б загинула. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим. Дорослий охороняє дитину від яскравого світла, захищає його від холоду, оберігає від шуму і т.д. Дитина найбільше безпомічна в момент свого народження. У неї немає ні єдиної сформованої форми поведінки.
Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома моментами.
1. З одного боку, дитина біологічно повністю безпорадна, без допомоги дорослого вона не може задовольнити жодної життєвої потреби. З огляду на зазначене дитина є максимально соціальною істотою.
2. З другого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина ще позбавлена основних засобів спілкування з ними у вигляді людської мови.
У цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімумом засобів спілкування закладена основа всього подальшого розвитку дитини в цьому віці.
Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та низкою вроджених механізмів, які проявляються в готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.
Так, одразу після народження включаються:
а) безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.);
б) крім них у новонародженого можна виявити захисні безумовні рефлекси, наприклад смоктальний (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них);
в) орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'язаними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.
До захисних механізмів належать і атавістичні рефлекси. Ці рефлекси, вважають учені, не мають значення для подальшого розвитку організму, хоча саме їх прояви більше всього схожі на такі складні види дій як, хапання, ходьба, плавання.
Якщо різко опустити дитину вниз, його напівзігнуті рученята автоматично зводяться вгору, розкриваються і притискаються, ніби намагаються вхопитись за щось при втраті рівновагі (рефлекс Моро), Висловлювалися думки, що рефлекс Моро - це один із доказів походження людини від мапи, діти якої при загрозі падіння чіпляються за шерсть матері, підвищуючи таким чином шанси на виживання (інші вчені говорять, що це положення має під собою мало підстав). А. Пейпер, наприклад, вказує на те, що рефлекс Моро можна спостерігати у кролів, які, як відомо, не носять на собі новонароджених крольчат.
Після народження дитині недостатньо безумовних рефлексів для того, щоб забезпечити активну взаємодію дитини з навколишнім. Основа її розвитку - безпосередній контакт (взаємодія) з людиною (матір'ю), у процесі якого починають вироблятися перші умовні рефлекси. Одним із перших умовних рефлексів є положення тіла при годуванні.
Спостереження за новонародженою дитиною показали, що перша форма людської активності - це прояви емоцій дитини, які виражаються криком, плачем. Умовна емоційна реакція у вигляді посмішки з'являється на другому місяці життя при звучанні людського голосу або у випадку, коли людина з'являється в полі зору. Усмішка новонародженого - це звернення до близької людини, це впізнавання, це радість відкриття іншої людини. Поява усмішки у вказаний період - показник нормального психічного розвитку в цьому віці.
Усмішка новонародженого - це не тільки міміка, але й рухи, гудіння, повернення головки до дорослого. Це цілий комплекс проявів радості, який так і називають - «комплекс пожвавлення».
«Комплекс пожвавлення» психологи називають першою формою людської поведінки і початком другої фази розвитку немовляти. «Комплекс пожвавлення» - це початок психічного життя, показник того, що склалась соціальна ситуація розвитку, яку Л. Виготський називав «Ми» як єдність матері та дитини. Суть її полягає в тому, що дитя нічого не може робити без дорослого, вся активність дитини вплетена в життя і діяльність дорослого, який доглядає за нею. Новонароджений максимально потребує дорослого, але способів впливу на дорослого ще немає. У цьому і полягає головна суперечність періоду новонародженості, яка розв'язується через створення особливого виду діяльності - безпосереднього емоційного спілкування дорослого й дитини.
«Комплекс пожвавлення» є специфічним психічним новоутворенням, яке є межею критичного періоду новонародженості. Він містить такі найважливіші реакції:
- загальне моторне збудження при наближенні дорослого;
використання елементу плачу для того, щоб привернути до себе увагу, тобто виникнення ініціативи спілкування;
гра звуками, вокалізація під час спілкування з мамою;
реакція посмішки.
«Комплекс пожвавлення» раніше з'являється в тих дітей, чиї матері не лише задовольняють вітальні (життєві) потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.
Під час антропогенезу майже зникли будь-які інстинктивні функціональні системи. (Інстинктивні системи - це такі системи, у яких відомий подразник викликає заздалегідь задані форми поведінки.) До моменту народження в дитини немає ні одного заздалегідь сформованого поведінкового акту. Усе формується за життя. У цьому і полягає біологічна сутність безпорадності. Втрата інстинктивних форм поведінки відбувалася впродовж сотен тисяч років, вона - надзвичайне благо, що розширило можливості розвитку. Дж. Брунер відзначав, що еволюція приматів заснована на доборі в напрямі паттерна незрілості. Завдяки саме такому напряму добору стала можливою гнучкіша адаптація до навколишнього.