4. Система соціальних гарантій населенню

Соціально-економічні гарантії – це забезпечення державою задоволення потреб населення на рівні соціально встановлених норм.

Основні принципи системи соціальних гарантій населенню закладені в Конституції України.

Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:

• забезпечення мінімального рівня заробітної плати та її індексацію;

• помірні податки;

• невтручання у підприємницьку діяльність;

• соціальний захист у разі настання старості, тимчасової непрацездатності, нещасного випадку на виробництві, безробіття, медичного страхування.

Індексація – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, що дають можливість частково або повністю відшкодувати їм підвищення цін на споживчі товари.

Для індексації грошових доходів населення використовують індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги.

Індекс споживчих цін або індекс інфляції, – це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, придбані населенням для невиробничого споживання.

Індекс споживчих цін відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів та послуг у поточному періоді щодо попереднього.

Споживчий набір товарів і послуг – це набір найбільш представницьких і важливих для споживання домогосподарств товарів і послуг. Встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України.

Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищує 105%.

Індексації підлягають грошові доходи в межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості.

Дохід, який дорівнює величині вартості малозабезпеченості, підлягає індексації повністю.

Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то її частка в межах подвійної її величини, підлягає індексації в розмірі 80%.

Наступна частина доходу у межах потрійної величини межі малозабезпеченості, підлягає індексації в розмірі 70%.

Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину межі малозабезпеченості, не підлягає індексації.

Індексації підлягають такі грошові доходи як:

• державні пенсії;

• соціальна допомога сім'ям;

• соціальна допомога по безробіттю;

• оплата праці;

• стипендії.

Індексації не підлягають грошові доходи:

• від цінних паперів (крім державних);

• від здачі в оренду рухомого майна;

• від ведення фермерського та підсобного господарства;

• від підприємницької діяльності.

Джерелами соціальних гарантій виступають:

• держбюджет;

• кошти місцевих бюджетів;

• страхові фонди.

Державні соціальні стандарти і нормативи формуються і встановлюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціальні стандарти – це стандарти у сфері соціальних відносин, які офіційно встановлюються державою. До них відносят:

• мінімальну або середню заробітну плату;

• мінімальну пенсію;

• рівень прожиткового мінімуму;

• тривалість робочого тижня;

• відпустку;

• умови праці.

Формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

• забезпечення встановлених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

• законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

• диференціація за соціально-демографічними ознаками визначення нормативів;

• наукове обгрунтування норм споживання та забезпечення;

• соціальне партнерство;

• гласність і громадський контроль при їх визначенні та використанні;

• облік вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи споживання – розміри споживання в натуральному обсязі за конкретний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

нормативи забезпечення – визначення кількості наявних в особистому споживанні предметів довгострокового використання, а також забезпечення певної території мережою медичних, навчальних закладів, підприємств, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування;

нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, який розраховується на основі визначення вартості величини набору нормативів споживання та забезпечення.

За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

нормативи раціонального споживання – рівень, який гарантує оптимальне задоволення потреб;

нормативи мінімального споживання – соціально прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або його окремих соціально-демографічних груп.

За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи поділяються за галузями:

• житлово-комунального обслуговування;

• транспортного обслуговування;

• охорони здоров'я;

• просвіти та ін.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум – це мінімальна кількість життєвих засобів, необхідних для підтримки життєдіяльності працівника та відновлення його робочої сили.

Прожитковий мінімум визначає нижню межу між суспільно-необхідним рівнем життя для конкретних умов розвитку суспільства і є динамічною соціально-економічною категорією.

При аналізі прожиткового мінімуму виділяють:

фізіологічний мінімум – вартість товарів та послуг, необхідних для задоволення тільки основних фізіологічних потреб, при чому протягом короткого періоду, практично без придбання одягу, взуття, інших непродовольчих товарів;

соціальний мінімум (бюджет мінімального достатку) – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб. Це вартість товарів і послуг, які суспільство визначає необхідними для збереження прийнятого рівня життя.

Фактори, які обумовлюють рівень прожиткового мінімуму:

• ціни;

• інфляція;

• кількісна оцінка набору споживчих благ та послуг.