Лекція № 4.

Відповідальність у міжнародному кримінальному праві

1. Поняття і суб'єкти відповідальності.

2. Обставини, що виключають і пом'якшують вину.

3. Принципи відповідальності за міжнародні злочини.

1. Поняття і суб'єкти відповідальності.

Відповідальність держави є міжнародно-правовою, а не кримінально-правовою. При порушенні будь-яких норм міжнародного права держава може бути суб'єктом тільки міжнародно-правової відповідальності.

Звичайно під видом відповідальності розуміється загальний зміст наслідків міжнародного правопорушення, їхній юридичний характер. Форми відповідальності — це способи здійснення відповідальності в межах даного виду.

Критерії установлення видів і форм відповідальності держав — характер і обсяг шкоди, який завдається протиправною поведінкою держави.

Що стосується матеріальної шкоди, то протиправна поведінка держави може нанести реальну матеріальну шкоду іншим державам і міжнародним організаціям, а також привести до упущеної вигоди, тобто до втрат постраждалих держав і міжнародних організацій, яких не було б, якби не протиправна поведінка держави-деліквента. До реальної шкоди можна віднести й ту, яка заподіяна протиправним поводженням майновим інтересам різних юридичних і фізичних осіб.

Що стосується нематеріальної шкоди, то вона виражається в негативних наслідках протиправного поводження держави для міжнародного правопорядку і для нематеріальних інтересів держав (її авторитету на міжнародній арені, зовнішньополітичній ролі), що захищаються міжнародним правом,.

Характер і обсяг заподіяної шкоди повинні ретельно враховуватися при визначенні видів і форм відповідальності за міжнародні правопорушення. При звичайних правопорушеннях дуже часто наноситься якийсь матеріальний збиток або ущемляються нематеріальні, але інтереси, що захищаються міжнародним правом, постраждалої держави. Звідси випливає і визначення у відношенні держави-делинквента видів і форм відповідальності.

Крім характеру й обсягу заподіяного збитку при вирішенні питання про відповідальність держави-правопорушниці повинні прийматися в розрахунок і інші фактори. До їхнього числа відноситься визначення ступеня її провини. Мова йде про те, що встановлюється більш важкий режим відповідальності, якщо збиток — це наслідок обміркованої і цілеспрямованої політики і протиправного умислу, чим відрізняються міжнародні злочини від ситуацій, коли держави в особі їхніх органів чи посадових осіб допускають недбалість.

Відповідно видам заподіюваного цими правопорушеннями збитку в сучасному міжнародному праві розрізняють два основних види відповідальності — матеріальна і нематеріальна.

В рамках матеріального виду відповідальності існують такі її форми як реституції, субституції та репарації.

Реституція (під час збройних конфліктів) — це відшко­дування державою-правопорушницею заподіяної матеріаль­ної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати по­вернення майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів і т. д.

Від реституції слід відрізняти субституцію (від лат. substituo — замінюю), що являє собою заміну неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, творів мис­тецтва і т. д. подібними і рівноцінними предметами.

Розрізняють репарації (від лат. гераго — відновлюю) ординарні і надзвичайні. Тут застосовується загальний прин­цип градації: перша форма відповідальності (ординарна) ха­рактерна міжнародному правопорушенню, а друга — міжна­родному злочину.

Отже, ординарна репарація — це відшкодування дер­жавою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом ви­плати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, по­терпілим суб'єктам.

Надзвичайні репарації— особливі обтяження, що поля­гають у тимчасовому обмеженні правомочностей держави, що вчинила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою надзвичайних репарацій є не тільки забезпечити максимально можливе відшкодування матеріальної шкоди, а й усунути чинники, що сприяли вчи­ненню міжнародного злочину.

Як у внутрішньому, так і в міжнародному праві юридична відповідальність виконує дві основні функції: правовідновлюючу і штрафну, каральну

Ресторація — це відновлення державою-правопорушни­цею колишнього стану і ліквідація нею усіх пов'язаних із, цим будь-яких несприятливих наслідків. Прикладом рестора­ції може бути звільнення державою-правопорушницею неза­конно зайнятої території і відшкодування пов'язаних із цим матеріальних витрат.

Сатисфакція (від лат. satisfacio — задовольняю) — це задоволення державою-правопорушницею явно виражених або таких, що припускаються, нематеріальних вимог, висунутих потерпілою державою, які виходять за межі простого відновлення (ресторації). Мета сатисфакції полягає у згладжуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі і гідності потерпілої держави.

У міжнародній практиці розрізняють сатисфакцію ординарну і надзвичайну.

Ординарна сатисфакція — це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. При цьому міжнародне правопорушення не пов'язане із заподіянням матеріальної шкоди.

Найбільш характерними її прикладами є: вибачення; офіційне вираження жалю або співчуття; дезавуювання дій офіційних представників;

На відміну від ординарних надзвичайні сатисфакції — де різні тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держави, яка вчинила міжнародний злочин. Їх метою є вико­рінення причин, що породили міжнародний злочин, і ство­рення гарантій його неповторення.

Прикладами надзвичайних сатисфакцій можуть бути: тимчасова окупація частини або всієї території; реорганізація окремих елементів політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла вчиненню державою міжнародного злочину;

Особливість міжнародного кримінального права полягає в тому, що воно встановлює також особисту відповідальність. Це значить, що за порушення визначених норм міжнародного права пряму кримінальну відповідальність і відповідне покарання безпосередньо несе особа, що вчинила це діяння. Встановлення особистої кримінальної відповідальності пояснюється тим, що без цього неможлива ефективна боротьба з найбільш тяжкими міжнародними злочинами.

Фізичні особи можуть нести кримінальну відповідальність і за серйозні порушення інших норм міжнародного права, але це уже відповідальність за кримінальним правом держави.

Відповіддю першого порядку на це питання може служити наступне положення: індивіди, з дій яких складається міжнародний злочин держави, несуть міжнародну кримінальну відповідальність тому, що це закріплено в нормах міжнародного права (Статут і Вирок МВТ; Резолюція 95/1 Генеральної Асамблеї ООН від 11 грудня 1946 р.; Конвенції про геноцид і апартеїд; Статут Міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії

Одна з форм такого обмеження — відповідальність винних фізичних осіб відповідно до міжнародного права, часто всупереч національному праву держави-правопорушниці.

Сама міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб має два аспекти. З одного боку, це форма політичної відповідальності держави, що виражається в обмеженні її суверенітету, а з іншого боку - кримінальна відповідальність конкретних фізичних осіб, що випливає з норм міжнародного права.

Характерна риса міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб — її зв'язок з міжнародним злочином держави. Без останнього немає і першого. У силу цього необхідно ще раз підкреслити різницю між двома категоріями діянь - міжнародними злочинами і злочинами міжнародного характеру. Якщо міжнародний злочин вчиняється безпосередньо державою і міжнародна відповідальність фізичних осіб часто є формою політичної відповідальності самої держави, то злочини міжнародного характеру вчиняються в основному тільки фізичними особами, а не державою.

Характерні риси міжнародної кримінальної відповідальності — її зв'язок з міжнародним злочином держави і можливість застосувати до винних індивідів безпосередньо норми міжнародного права

Фізичні особи, що вчинили міжнародний злочин, підлягають відповідальності відповідно до норм міжнародного права, навіть якщо їхньої дії цілком відповідають розпорядженням національного права