58. Механізми формування імунітету

• Патогенні мікроби проходять через шкіру та слизові оболонки в лімфу, кров, нервову тканину та інші тканини та органи. Для більшості мікробів ці “вхідні ворота” як би закриті. При вивченні механізмів захисту організму від інфекцій ми зустрічаємося з явищами різної біологічної специфічності.

• Організм захищають від мікробів як покривний епітелій, специфічність якого дуже відносна, так і антитіла, специфічність яких перевищує всі відомі в біології явища.

• Поряд з цим існують захисні механізми, специфічність яких відносна (наприклад, фагоцитоз), та різноманітні захисні рефлекси.

• Захисна діяльність тканин, що перешкоджає проникненню мікробів в організм, зумовлена різноманітними механізмами:

1. механічним видаленням мікробів зі шкіри та слизових оболонок;

2. знешкодженням мікробів за допомогою природних (сльози, травні соки) та патологічних (ексудат) рідин організму;

3. фіксацією мікробів в тканинах та знешкодженням їх фагоцитами;

4. знешкодженням мікробів за допомогою специфічних антитіл;

5. виділенням мікробів та їх отрут з організму.

• Особлива роль належить фагоцитозу та системі комплементу. Фагоцитозом з часів І.І. Мечникова називають поглинання чужорідних частинок, чи то мікроорганізм, чи то частинки колоїдного золота або мертві часточки самого тіла.

• Здійснюють фагоцитування дві популяції клітин – циркулюючі в крові гранулоцити (мікрофагоцити) та тканинні макрофаги.

• Не дивлячись на специфічність самого фагоцитарного акту, фагоцити, головним чином макрофаги, приймають участь в підготовці антигенів та переробці їх в імуногенну форму. Крім того, вони беруть участь у кооперації Т- та В-лімфоцитів, яка необхідна для ініціювання імунної відповіді. Таким чином, фагоцити приймають участь у специфічних формах реагування на чужорідні субстанції.

• Система комплементу також бере участь у специфічних реакціях. Один з компонентів комплементу приєднується до молекул антитіл та забезпечує лізис клітин, що містять антигени, проти яких ці антитіла вироблені.

• Але вироблення комплементу не є реакцією у відповідь на введення антигену.

• Функція імунної системи полягає у розпізнанні генетично чужорідних субстанцій (антигенів) та специфічному реагуванні на них. Основна її мета – специфічна блокада, нейтралізація, руйнування або елімінація саме тих субстанцій, які стимулювали імунну відповідь. На антиген А виробляються антитіла анти-А, які більше ні з яким антигеном не взаємодіють, на антиген В – не менш специфічні антитіла анти-В.

59. Поняття про антигени та антитіла

• Антигени – речовини, які несуть ознаки генетичної чужорідності і при введенні в організм викликають розвиток специфічних імунологічних реакцій (вироблення антитіл і (або) лімфоцитів та взаємодію їх з антигеном). Антигени можуть бути екзогенного (інфекційні, паразитарні, неінфекційні) та ендогенного (білкові компоненти сапрофітів, які “заселяють” слизові оболонки організму, та компоненти пошкоджених власних білкових структур організму) походження. За біохімічною будовою антигени поділяють на “повноцінні” (білки, білоквмісні сполуки), які можуть самостійно викликати імунологічну реакцію та “неповноцінні” (гаптени, небілкові агенти), які викликають імунологічну реакцію тільки після взаємодії їх з білоквмісними сполуками організму, перетворюючись при цьому у “повноцінні” антигени.

• Існує чотири поняття, які характеризують речовину, як антиген: це чужорідність, антигенність, імуногенність, специфічність.

• Чужорідність (без чужорідності нема антигену стосовно до даного організму; наприклад: альбумін кролика буде генетично чужорідним для морскої свинки);

• антигенність (міра антигенної якості: гама-глобулін більш антигенний, ніж альбумін, так як на нього виробляється більше антитіл);

• імуногенність (здатність створювати імунітет);

• специфічність (ті антигенні особливості, завдяки яким антигени відрізняються один від одного).

• Антитіла – білки, що належать до того чи іншого класу імуноглобулінів. Так називають за Міжнародною класифікацією сукупність сироваткових білків, які несуть “антитільну” активність і належать до -глобулінів. Їх синтез відбувається в клітинах лімфоїдних органів та стимулюється після парентерального надходження антигену.

• Антитіла мають здатність специфічно взаємодіяти з даним антигеном. Завдяки останній якості антитіла є одними з основних специфічних факторів імунітету, направлених саме проти тієї чужорідної субстанції, яка була причиною їх виникнення. Відомі п’ять класів імуноглобулінів: IgM, IgG, IgA, IgE та IgD. Сумарна кількість імуноглобулінів в сироватці крові складає біля 2,5% (сухий залишок), тобто більше 1/3 всіх білків. Кількість можливих антитіл невідома; вважають що їх не менше 10 000.

• Вони циркулюють у крові та інших біологічних рідинах.

• Основна дія антитіл характеризується двома особливостями – специфічністю та негайністю, тобто швидкістю взаємодії з антигеном не тільки в пробірці, але й в організмі.

• Здатність продукувати антитіла притаманна не тільки ссавцям, а також птахам, рептиліям, рибам.

• Сироватка імунізованої тварини, що містить антитіла, отримала назву імунної сироватки, або антисироватки.